Відомо, що час зайнятих у економіці трудових ресурсів скла-дається з робочого та позаробочого часу. Робочий час — це та ча-стина фонду часу працівників, яка використовується чи має ви-користовуватися на виробництво матеріальних та духовних благ. Позаробочий час можна умовно розділити на: 1) пов’язаний з працею на виробництві, в установі (пересу-вання до місця праці і назад, обідня перерва тощо), з купівлею товарів, наглядом за дітьми і т. д.; 2) вільний час (відпочинок, підвищення культурного рівня, самоосвіта, виховання дітей та ін.) Величина робочого та вільного часу працівників, а також ха-рактер його використання зумовлені ступенем розвитку суспіль-ного виробництва, та перш за все рівнем продуктивності праці. Необхідно зазначити, що робочий та вільний час — дві взаємо-пов’язані категорії економічного розвитку суспільства. З одного, боку, раціональне використання робочого часу є важливим резе-рвом зростання виробництва, з іншого — раціональне викорис-тання вільного часу, спрямоване на доцільний відпочинок та все-бічний розвиток працівників, сприяє також подальшому підвищенню рівня продуктивності праці. Саме під таким кутом зору й мають розглядатися ці категорії в статистиці праці. Статистика праці останнім часом приділяє більше уваги ви-вченню бюджету часу працівників. З цією метою органи держав-ної статистики проводять спеціальні вибіркові дослідження ви-користання робочого часу на підприємствах, організаціях тощо. Найважливішим завданням статистики праці є визначення кі-лькості вкладеної у виробництво праці та виробничих утрат. Кі-лькість самої праці вимірюється, як зазначав Карл Маркс у «Ка-піталі», «… її довготривалістю, робочим часом, а робочий час знаходить, у свою чергу, свій масштаб у визначених частках ча-су, які є: час, день, і т. д.» . Кількість праці, обумовленої в оди-ницях часу, К. Маркс визначає «екстенсивною величиною праці». Як основні одиниці вимірювання робочого часу в статистиці праці використовують людино-день та людино-годину. Відпрацьований людино-день — це день, коли працівник при-йшов на роботу та розпочав її незалежно від кількості годин його практичної роботи в цей день. Людино-день цілодобового простою — день, коли робітник вийшов на роботу, але фактично її не розпочинав з певних при-чин. До цілодобових простоїв належать також людино-дні неви-ходів на роботу, дозволених адміністрацією у зв’язку з простоєм (так звані «умовні явки»). Цілодобові простої включають до кількості явок, але не вра-ховують як відпрацьовані людино-дні. Людино-днем неявки вважається день, коли працівник не з’явився на роботу, незважаючи на те, повинен він був у цей день працювати чи ні. Загальна сума людино-днів явок та неявок (включаючи свят-кові та вихідні дні) усіх працівників за певний відрізок часу нази-вається календарним фондом часу в людино-годинах. Календар-ний фонд часу може бути отриманий також множенням кількості календарних днів у періоді на середньоспискову чисельність працівників. Людино-дні неявок на роботу вивчаються статистикою праці в розрізі причин. До причин неявок належать: вихідні та святкові дні, чергові відпустки, відпустки для навчання, відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, хвороби, виконання державних обов’язків, інші неявки, дозволені законом, неявки з дозволу ад-міністрації, прогули. Детальніше стосовно причин неявки буде сказано при розгляді показників використання робочого часу та методики складання балансу робочого часу. Облік робочого часу в людино-днях недостатній для уявлення про обсяг вкладеної у виробництво праці, оскільки відпрацьова-ний людино-день може бути різним за своєю тривалістю, можуть мати місце перерви, утрата робочого дня. У зв’язку з цим статис-тика веде облік робочого часу і в людино-годинах. При цьому окремо враховуються відпрацьовані людино-години внутрішньо-змінних перерв. Відпрацьованими людино-годинами потрібно вважати час фактичної роботи одного працівника. Практично людино-година, що враховується як відпрацьована, не завжди складається з 60 хвилин праці. Короткі перерви під час роботи не підлягають загальному обліку, їх можливо виявити лише за допомогою спе-ціально організованих спостережень. За режимом роботи відпрацьовані людино-години поділяють на визначений та позавизначений час, при цьому наявність поза-визначених годин роботи говорить про недоліки в організації праці і є головним наслідком неритмічної праці. Позавизначени-ми вважаються години, що були відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого дня, встановлену законом, а також години, відпрацьовані в ті дні, які за встановленим графіком мають бути вихідними. Людино-години внутрішньозмінних перерв — це час протя-гом робочого дня, коли працівники не виконують виробничих зо-бов’язань. Внутрішньозмінні перерви поділяють на внутрішньозмінні втрати робочого часу та внутрішньозмінний час, не використа-ний на виробництві з поважних причин. До першого виду внутрішньозмінних перерв належать неви-користані внутрішньозмінні простої працівників та інші втрати робочого часу (запізнення на роботу, завчасні залишення роботи, відсутність на робочому місці через неповажні причини). До дру-гого — час перерв годувальниць; години, не відпрацьовані через хворобу, години виконання державних зобов’язань та ін. Необхідно зазначити, що використані внутрішньозмінні прос-тої вносяться до звітності до відпрацьованих людино-годин (та-ким чином, не виконуючи свої головні обов’язки, працівники в цей час зайняті на інших роботах), але ці людино-години витра-чають з меншою ефективністю, а тому мають бути виділені з за-гальної кількості людино-годин. Внутрішньозмінні простої робітників мають ураховуватись за причинами виникнення (поломка та ремонт обладнання, неотри-мання сировини, матеріалів, відсутність електроенергії і т. д.). На жаль, практика поточного обліку простоїв не дає змогу відобра-жати внутрішньозмінні простої в повному обсязі, а тому наведені у звітності дані перебільшують кількість фактичних відпрацьова-них людино-годин та відповідно зменшують кількість людино-годин внутрішньозмінних простоїв. У зв’язку з цим велике значення для характеристики викорис-тання робочого часу має спеціальне дослідження. До таких до-сліджень відносять фотографії та самофотографії робочого дня, тобто записи всіх випадків невикористання робочого часу протя-гом зміни (дня), спеціальними спостерігачами (фотографія робо-чого дня) або самими працівниками (самофотографія) з зазначен-ням причин та довготривалості кожної перерви на роботі. Недоліком фотографії робочого дня є необхідність залучення для виконання такого методу спостереження значної кількості спостерігачів. Під час проведення самофотографії робочого дня не реєструються відомі елементи суб’єктивного порядку, зокрема недостатньо ретельна реєстрація перерв у роботі, що виникають з вини працівника. У зв’язку з цим значного поширення набув статистичний ме-тод вибіркових миттєвих спостережень за використанням робо-чого часу, як простіший та менш трудомісткий, ніж фотографія робочого дня. Ідея цього методу полягає в тому, що спостерігачі обходять за визначеним маршрутом робочі місця та відзначають у маршрутних листах спостереження, на якій стадії виробничого процесу вони застають працівника на робочому місці при кож-ному обході (робота за верстатом, підготовка до роботи, простій тощо). Для отримання вірогідних даних необхідно зробити до-статню кількість вибіркових спостережень, обсяг яких визнача-ють за спеціальними формулами, що ґрунтуються на статистич-ній теорії вибірки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОНЯТТЯ РОБОЧОГО ЧАСУ, ЙОГО ОБЛІК ТА СТРУКТУРА» з дисципліни «Статистика праці»
