ОДРИНА Дмитро Антонович (1892—16.11.1919) — політ. і держ. діяч, лікар за фахом. Н. в с. Телешівці Білоцерківського пов. Київ. губ. в родині малоземельних селян. Навч. на громад. кошт у земській школі, згодом, одержавши стипендію, — у земській фельдшерській школі в Києві, по закінченні якої працював у земських лікарнях. Середню і вищу освіту здобув у Жмеринській чол. г-зії та на мед. ф-ті Київ. ун-ту (1916). Учасник Першої світової війни, командир санітарного потягу. З початком Лютневої революції 1917 організовував укр. санітарні частини на фронті. Зі студентських років брав активну участь в укр. русі, з 1917 — один із провідних діячів Української партії соціалістів-революціонерів, член ЦК УПСР. Делегат Першого Українського військового з’їзду 1917, входив до складу Генерального військового комітету, в якому очолював санітарно-мед. відділ. Брав участь у Всеукр. з’їзді Союзу земств (червень 1918), підписав меморандум до нім. військ. командування в Україні з критикою діяльності уряду гетьмана П.Скоропадського. Невдовзі як активний член УПСР був заарештований, звільнений з ув’язнення після приходу до влади Директорії Української Народної Республіки. 23 січня 1919 обраний заст. голови Трудового конгресу України від фракції УПСР. Організатор медико-санітарної служби в Армії Української Народної Республіки, брав участь в організації Укр. Червоного Хреста. З 9 червня 1919 — міністр нар. здоров’я і заст. голови уряду УНР. Віддавав багато сил організації шпиталів для хворих на тиф укр. вояків. Заразився на плямистий тиф і через 2 тижні помер у м. Кам’янець-Подільський, похований на Польських Фільварках у Кам’янці-Подільському.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОДРИНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
