ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ ТА ПОРУЧИТЕЛЬСТВА ЯК ОСОБЛИВІ ВИДИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ
В Україні широко використовуються такі форми державної підтримки підприємств, як порука та надання урядових гарантій. Спинимося на особливостях надання вказаних видів кредитного забезпечення державою. Описані вище загальні критерії добору підприємств щодо надання їм державної підтримки діють і в разі прийняття рішення про надання підтримки у формі гарантій та поручительств. Використання поруки як інструменту державної фінансової підтримки боржника регламентується рядом нормативних актів, зокрема Законом «Про відновлення платоспроможності боржни-ка або визнання його банкрутом». Згідно з цим Законом, у разі неприйняття комітетом кредиторів рішення щодо санації підпри-ємства-боржника, за певних обставин, таке рішення може бути прийняте за клопотанням органів місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади. Головною умовою прийняття рішення щодо санації є укладання між відповідними державними органами та кредиторами договору поруки за зобов’язаннями боржника. Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальни-ком перед кредиторами за виконання зобов’язань, включених в реєстр вимог. У разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором у визначені строки поручитель повинен погасити заборгованість позичальника за першою вимогою кре-диторів. За клопотанням відповідних державних органів у разі укла-дання договору поруки процедура санації, а отже відстрочка пла-тежів щодо погашення вимог кредиторів, може бути продовжена арбітражним судом на один рік, а в окремих випадках (якщо йдеться про містотвірне підприємство або підприємство — проми-словий гігант) зазначений строк може бути продовжений до деся-ти років. У цьому разі боржник і його поручитель зобов’язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років. Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпе- чення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій (зобов’язання держави здійснити погашення боргів підприємст-ва за його неспроможності самостійно виконати умови кредит-ного договору). Якщо держава бере на себе зобов’язання перед кредитором нести відповідальність у разі невиконання боргових зобов’язань боржником, то це означає, що кредитний ризик прямує до нуля. Отже, пропозиція позичкових капіталів за неризикованою проце-нтною ставкою зростатиме пропорційно до збільшення кількості наданих державних гарантій. Завдяки цьому державне втручання може оживити кредитний ринок, якщо на ньому є багато фінан-сово неспроможних підприємств. Таким чином, можна зробити висновок про можливість орга-нічного поєднання ринкових важелів та обмеженого державного регулювання процесів, що відбуваються на ринку позичкових за-собів. Проблема тут полягає у визначенні оптимальних розмірів державної інтервенції та розробці ефективного механізму добору санаційних проектів, під які надаються гарантії уряду. Механізм надання державних гарантій має бути чітко визначеним, оскільки у разі неповернення позик, гарантованих урядом, у строки, передбачені кредитною угодою, відповідне погашення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Інвестиційні заявки мають аналізуватися на предмет того, чи буде проект санації успішним та чи прибутків вистачить для погашення основної суми боргу і відсотків по ньому. Серед багатьох інструментів державної фінансової підтримки підприємств, які використовуються у вітчизняній та зарубіжній практиці, надання урядових гарантій є найбільш суперечливим. Існує думка, що порівняно з такими способами державного спри-яння суб’єктам господарювання, як надання бюджетних дотацій, субсидій, податкових пільг чи надання дозволу на порушення ан-тимонопольного законодавства, що мають виразний антиринко-вий характер, державні гарантії є більш прогресивним та ефекти-вним засобом фінансової підтримки вітчизняного виробництва. В Україні досить поширеною є практика використання ін-струменту державних гарантій при залученні підприємствами-резидентами іноземних кредитів. У цьому контексті зауважимо, що вітчизняні кредитори, зокрема банківські установи, вже протягом тривалого часу не вважають урядові гарантії надій-ним видом кредитного забезпечення, оскільки в разі настання гарантійних випадків держава, як правило, не поспішає викону-вати взяті на себе зобов’язання. Саме тому практика надання кредитів вітчизняними банками під гарантії уряду майже повні-стю припинена. Проблематику використання державних гарантій як інструме-нту державної фінансової підтримки суб’єктів господарювання можна схарактеризувати так. 1. У зв’язку з невиконанням більшістю боржників своїх кре-дитних зобов’язань перед кредиторами державні гарантії транс-формуються в одну із форм дотацій підприємств. 2. Завдяки підтримці державою одних інвестиційних проектів та підприємств (які є далеко не найефективнішими) з ринку виті-сняються інші проекти, можливо, більш ефективні. Через це по-рушується антимонопольне законодавство та інші закони ринко-вої економіки. 3. Громіздка бюрократична надбудова механізму надання державних гарантій створює сприятливі умови для корупції та допускає можливість прийняття суб’єктивних рішень у цій сфері . Загалом державні гарантії є інструментом політичного впливу на процеси прийняття економічних рішень. Вони переносять ри-зик господарських рішень з рівня підприємства (як для кредито-ра, так і для позичальника) на той рівень, де формується еконо-мічна політика. З народногосподарського погляду це призводить до реалізації проектів, рентабельність яких нижча за ринкову. Водночас проекти, які потенційно є більш ефективними, через надання державних гарантій непродуктивним підприємствам не можуть бути реалізовані. У цьому полягає так званий ефект ви-тіснення . Таким чином, можна зробити висновок про даульний характер державних гарантій: з одного боку, вони можуть оживи-ти ринок кредитних ресурсів, а з іншого — призводять до викри-влення конкуренції та до зниження народногосподарської ефек-тивності. Можна виділити чотири основні етапи надання гарантій: 1) попередній розгляд питання про надання державних га-рантій; 2) остаточний розгляд заявок щодо отримання гарантій; 3) прийняття попереднього рішення про надання державних гарантій; 4) прийняття остаточного рішення про надання гарантій. Звернемо увагу на найбільш принципові питання надання уря-дових гарантій як інструменту забезпечення повернення інозем-них кредитів. По-перше, критерії добору підприємств для надання даного виду державної підтримки дещо відрізняються від загальноприй-нятих критеріїв. До специфічних критеріїв слід віднести такі: • валютна самоокупність; • відповідність пріоритетним напрямкам іноземного кредиту-вання; • сприяння розвитку експортного потенціалу і виробництва імпортозамінної продукції; • забезпечення критичного імпорту. По-друге, заявки юридичних осіб-резидентів, що вже отрима-ли іноземний кредит під гарантію Кабінету Міністрів України, не розглядаються до повного погашення раніше одержаного кредиту. По-третє, усі витрати, пов’язані з проведенням експертизи проекту, несе юридична особа — резидент. По-четверте, юридична особа — резидент, що одержала для за-безпечення виконання зобов’язань щодо повернення іноземних кредитів урядові гарантії, несе відповідно до законодавства України повну відповідальність, яка виникає з підписаних нею внутрішніх кредитних та інших угод і договорів застави з бан-ком-агентом, а також угод з Мінфіном про порядок відшкодування видатків державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання Кабінетом Міністрів України гарантійних зобов’язань. Кредитні лінії в іноземній валюті, які надаються підприємст-вам під гарантію вітчизняного уряду, є однією із серйозних еко-номічних проблем. Платежі держави становлять близько 93% су-ми гарантованих кредитів. Це означає, що лише 7 відсотків одержаних кредитів використовуються ефективно, а в решті ви-падків настають гарантійні випадки і погашати кредити дово-диться за рахунок коштів державного бюджету . Обсяг іноземних експортних кредитів, залучених під гарантії уряду України про-тягом 1992—1998 років, досяг близько 2,5 млрд дол. США. За цей самий період на користь іноземних кредиторів сплачено 1,4 млрд дол. США. При цьому за рахунок коштів державного бюджету сплачено 1,3 млрд дол. США, тобто близько 93%. Засоби надходять насамперед до так званих «пріоритетних се-кторів» економіки, низька ефективність та неконкурентоспромо-жність яких не дозволяє сподіватися на успішну реалізацію прое-ктів. Сюди слід віднести сільське господарство, вугільну промисловість, сільськогосподарське машинобудування і т. ін. Серед одержувачів засобів майже відсутні підприємства, які здійсню-ють інноваційну діяльність та розробляють нові перспективні ви-ди продукції. Серед зазначених підприємств високу частку ста-новлять державні. Тому вітчизняні економісти гостро обговорюють проблеми доцільності використання державних гарантій як засобу оздоровлення виробництва. Основна проблема державних гарантій, на думку деяких фахі-вців, полягає в тому, що вони надаються на користь проектів, про які держава не має повної інформації. Державні чиновники не можуть (а в деяких випадках і не зацікавлені) володіти інформа-цією про специфічні умови діяльності конкретних підприємств та їх позицію на ринку. Цей дефіцит лише частково може бути по-критий із залученням зовнішніх експертів. Серед найбільш дієвих заходів, які вживаються урядом з ме-тою відшкодування витрат державного бюджету на виконання гарантійних зобов’язань, назвемо такі: • подання до арбітражного суду позову щодо звернення стяг-нення заборгованості перед бюджетом на майно боржника; • продаж акцій, що належать державі, з додатковими зобов’язаннями покупців відшкодувати витрати державного бюджету на виконання гарантійних зобов’язань і здійснювати погашення та обслуговування іноземного кредиту; • запровадження фінансового управління спеціалізованою компанією — переможцем тендеру, який проводиться у спеціа-льних цілях; • порушення справи про банкрутство, продаж майна, що на-дійшло за рахунок кредитних коштів на умовах відшкодування витрат бюджету та повернення непогашеної частини кредиту. Законодавством України Державній податковій адміністрації надані необхідні права на здійснення примусового відшкодуван-ня боржниками витрат держави з гарантійних випадків. Аби по-ліпшити ситуацію з відшкодуванням витрат державного бюдже-ту, Міністерство фінансів регулярно надсилає до Державної податкової адміністрації перелік дебіторів підприємств, які ма-ють заборгованість перед бюджетом з розрахунків за іноземними кредитами, залученими під державні гарантії, для застосування безспірного стягнення заборгованості. За інформацією Державної податкової адміністрації, протягом 1999 року податковими органами подано до арбітражного суду 13 позовів щодо звернення стягнення на майно підприємств бор-жників з метою погашення боргів перед бюджетом. На 13 під-приємств подані позови щодо визнання їх банкрутами. Три під-приємства визнані банкрутами. Окрім цього, за поданням Міністерства фінансів, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі може застосувати до підприємств-боржників спеціальні санкції — режим індивідуального ліцензування зовнішньоеконо-мічної діяльності. У країнах Заходу надання державних гарантій та поручи-тельств передано спеціалізованим товариствам, створеним за участю державного капіталу. Прикладом цього може бути засно-ваний спеціально для таких цілей напівдержавний «Ексімбанк» (США) або Товариство гарантування кредитів (ФРН). Ці органі-зації добирають підприємства для надання їм санаційної підтри-мки під державні гарантії, а також несуть відповідальність за ці-льове використання позик, виданих під ці гарантії, і своєчасне їх повернення. Зазначимо, що надання державних гарантій та пору-чительств стало одним із методів державної фінансової підтрим-ки санації таких відомих компаній, як Крайслер (США) та Теле-функен (Німеччина). Причому в останньому випадку санація завершилася невдало.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ ТА ПОРУЧИТЕЛЬСТВА ЯК ОСОБЛИВІ ВИДИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ» з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств»
