ОБЛАСТЬ ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО (Донщина) — адм.-тер. одиниця в Російській імперії та РСФРР з особливим статусом, запровадженим 1786. До 21 травня 1870 офіційно іменувалася Землею Війська Донського, з 1870 по 1920 мала назву Область Війська Донського. Охоплювала басейн Середнього й Нижнього Дону та його притоки, займала сх. частину сучасної Луганської області й пд. частину Донецької області України, частини Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей, Краснодарського краю й Республіки Калмикія Рос. Федерації. Військо Донське (див. Всевелике Військо Донське) утворилося на пд. кордонах Росії в 15 ст. Осн. частину населення донських земель становили як переселенці з Московії, так і вихідці з
України. Селилися станицями. Починаючи з 1640—50-х рр., укр. колонізація Дону набула стабільного, постійного й безперервного характеру. Вона відчутно вплинула на побут, к-ру, мову, традиції, право, уклад О.В.Д. Військо Донське не мало сталих кордонів. Постійні війни з Туреччиною і Кримським ханатом не давали можливості чітко визначити пд. рубежі. Пн. та сх. землі донських козаків поступово приєднувалися до Рос. імперії. Зх. кордони були предметом тривалих суперечок із Військом Запорозьким. Їх встановили по р. Кальміус тільки після ген. межування, що відбулося під егідою рос. уряду в 1730—40-х рр. До 1716 Рос. імперія здійснювала відносини з О.В.Д. через Посольський приказ, як і зі всіма ін. самостійними д-вами. 1716
Військо Донське перейшло у ведення Правительствуючого Сенату, 1721 було підпорядковане Військ. колегії Рос. імперії. Рос. уряд поетапно скасовував його самоврядування, ліквідуючи виборність посад (із 1718 — отаманів, а з 1754 — військ. старшини). 1786 Земля Війська Донського офіційно дістала статус адм.тер. одиниці Рос. імперії. За Донським козац. військом закріплювалася земля, яка передавалася в користування козац. станицям і безпосередньо козац. сім’ям. Військ. владу було відділено від цивільної. 1802 О.В.Д. поділено на 7 округів і затверджено положення про військ. службу Донського козац. війська. Щоб остаточно перетворити донське козацтво на замкнутий військ. стан, рос. уряд і надалі здійснював заходи щодо регламентації внутр. устрою козац. війська. Межі Землі Війська Донського вперше були затверджені Жалуваною грамотою 1792 рос. імп. Катериною II і зберігалися без змін до 1887, коли до території О.В.Д. було приєднано Ростовський-на-Дону повіт і Таганрозьке градоначальство. Ця грамота політично відділила донських запорожців від дніпровських і поклала початок приборканню донців та реорганізації їхніх вольностей. В адм. і військ. відношенні Земля Війська Донського з 1815 підлягала Гол. штабові військ. мін-ва (із 1875 — Гол. управлінню козац. військ, із 1910 — Козац. відділові Гол. штабу). На 1917 О.В.Д. (понад 12 млн десятин) складалася з 9-ти округів (1-й Донський, 2-й Донський, Донецький, Усть-Медведицький, Хоперський, Черкаський, Ростовський, Сальський, Таганрозький), 134-х станиць і 163-х сел. волостей. Населення становило 3,52 млн осіб; із них 42,3 % — козаки, 25,5 % — «корінні» селяни. Під час Лютневої революції 1917 на Дону виникли ради козац. депутатів, однак вони не були підтримані більшістю козац. населення. 17 червня 1917 Великий військ. круг створив Донський уряд на чолі з генералом від кавалерії О.Каледіним.
Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків), провівши в донських козац. частинах велику агітаційну роботу, зуміла залучити на свій бік частину козац. мас. Революція й громадян. війна 1918—22 розкололи донське козацтво на біле й червоне. 16 травня 1918 Круг порятунку Дону обрав військ. отаманом генерал-лейтенанта П.Краснова й заявив про прагнення донського козацтва до держ. самостійності. Це прагнення дістало підтримку з боку Української Держави, яка встановила з урядом Війська Донського офіц. дипломатичні відносини. Наступ Червоної армії наприкінці 1919 — на поч. 1920 привів до розгрому білих козац. частин і встановлення рад. влади на Дону. Відповідно до директиви оргбюро ЦК РКП(б) «Про розкозачення» (24 січня 1919) здійснювалися масові репресії, унаслідок яких загинуло близько півтора мільйона донців. Постановою Всерос. ЦВК від 20 березня 1920 на Військо Донське поширювалося діюче в РСФРР заг. законодавство про землеустрій і землекористування, яке поклало край існуванню козацтва як особливого стану. Відтоді О.В.Д. як адм.-тер. одиниця припинила існування, більша її частина ввійшла до складу Донської обл., 1924 — у Північнокавказ. край. Пд.-зх. райони колиш. О.В.Д. (Шахтинська й Таганрозька округи) з 1920 входили до складу УСРР; 1924 після тривалих дискусій повернуті РСФРР «у порядку взаємообміну». Нині невелика частина колиш. О.В.Д. входить до складу Донецької й Луганської областей України. Літ.: Попов А.Г. История о Войске донском, кн. 1. Х., 1814; Броневский В.Б. История Донского Войска, ч. 1. СПб., 1834; Памятные книжки области войска Донского. Новочеркасск, 1866; Труды Войска Донского статистического комитета, вып. 1—2. Новочеркасск, 1867—74; Трехсотлетие Войска Донского (1570—1870): Очерки из истории Донских казаков. СПб., 1870; Область Войска Донского по переписи 1873 г. Новочеркасск, 1879; Статистическое описание области Войска Донского. Новочеркасск, 1885; Алфавитный список населённых мест области войска Донского. Новочеркасск, 1886; Пудавов В.М. История Войска Донского и старобытность на-
чал казачества. Новочеркасск, 1890; Сборник областного Войска Донского статистического комитета, вып. 1— 13. Новочеркасск, 1901—15; Пронштейн А.П. Земля Донская в ХVIII веке. Ростов-на-Дону, 1961; Агафонов А.И. История Донского края (ХVI — первая половина ХIХ в.: Исторические источники и их изучение). Ростов-наДону, 2001; Сухоруков В.Д. Историческое описание Земли Войска Донского. Ростов-на-Дону, 2001. І.М. Служинська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОБЛАСТЬ ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
