НАКАЗНИЙ ОТАМАН — тимчасова командна посада в Армії Української Народної Республіки. Була утворена відповідно до закону від 24 лютого 1919, ухваленого Радою народних міністрів Української Народної Республіки. Її
164 НАКАЇ
впровадження супроводжувалося реформою в армії, розподілом і визначенням обсягів прав та обов’язків Гол. отамана, Н.о. та військ. міністра. Н.о. фактично був заступником Гол. отамана і через нього підлягав Директорії УНР. Він здійснював безпосереднє кер-во Дієвою армією УНР. До його компетенції належало ведення військ. операцій та керво всіма галузями Дієвої армії. За Гол. отаманом залишалося заг. кер-во збройними силами. Детально права Н.о. визначалися із посиланням на статті «Правил про польове керування військ у військовий час», виданих ще 1914 для рос. армії. 6 березня 1919 відбувся черговий етап розмежування компетенції між Н.о. та військ. міністром. Обов’язки Н.о. виконували послідовно генерали О.Греков, А.Мельник та О.Осецький. Останній перебував на цій посаді найдовше — з 15 квітня 1919 (залишаючись одночасно командуючим Холмською групою військ) і аж до її скасування 19 липня 1919, коли у відповідності до закону Директорії УНР одноосібне командування Дієвою армією повністю перейшло до компетенції Гол. отамана (на правах Верховного головнокомандувача), який до того здійснював лише «догляд» за нею. Тоді ж був реорганізований штаб Дієвої армії, начальнику якого передавалися певні функції Н.о. та створювалася Військ. рада на чолі з Гол. отаманом військ УНР в складі членів: військ. міністра, нач. штабу Дієвої армії, держ. інспектора та представника від Кабінету нар. міністрів. Для ліквідації розформованого штабу Н.о. була створена спец. комісія на чолі з комендантом штабу Дієвої армії осавулом Климом. Н.о. О.Осецький після скасування його посади був прикомандирований до Гол. управління Ген. штабу. Дж.: «Вістник державних законів», 1919, вип. 16, ч. 222, 13 травня; Там само, 1919, вип. 27, ч. 362, 15 вересня; Литвин С. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана. К., 2001. Т.В. Вронська.
кого ун-ту Комаба (від 1994), президент Япон. асоціації україністів (від 1994), редактор її органу «Ukraina Tsushin». 1980—82 був на стажуванні в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Автор посібника з укр. мови для японців. Монографії япон. мовою: «Sovieto minzoku Seisakushi» («Історія радянської національної політики», Токіо, 1988), «Taminzoku Kokka Soren no Shuen» («Розвал Радянського Союзу», Токіо, 1992), «Ukraina Nashonarizumu» («Історія українського націоналізму», Токіо, 1999). Автор численних статей япон. мовою про новітню історію України та її сучасне політ. становище. Укр. мовою: «Шевченко в Японії» («ЗНТШ», 1991, т. 214). Я.Д. Ісаєвич.
наступом білих», «Голодні діти» (обидва — 1927), «Пацифікація Західної України» (1930), «Робітфаківки» (1931), «Виконали план» (1932). Ілюструвала низку книжкових видань: «Катерина» Т.Шевченка, «Приймак» Д.Маміна-Сибіряка (1929). «Олив’яний перстень» С.Васильченка (1930), «Анна Кареніна» Л.Толстого (1935) та ін. Учні — К.Гаккебуш, В.Гнивенко. Н.-Б. — автор нереалізованих проектів паперових грошей та ін. держ. паперів доби української революції 1917—1921, які експонувалися на «Виставці сучасної української графіки» Асоціації незалежних українських митців (Львів, червень 1932): банкноти 25 карбованців з обох сторін; суд. пошлин 50 шагів, 3 гривні, 5 ескізів паперових грошей і цінних паперів. Літ.: Рубан В. Забытые имена: Рассказы об украинских художниках ХIХ — начала ХХ века. К., 1990; Довженко Г. Із спогадів про Бойчука і бойчукістів. «Наука і суспільство». 1990, № 3; Юрчишин-Міщенко О. Життя, віддане мистецтву. «Київ», 1990, № 10; Присталенко Н. З архіву Михайла Бойчука. В кн.: Українське мистецтвознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 1. К., 1993; Федорук О. Штрихи до портрета майстра. Там само. М.Ф. Дмитрієнко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАКАЗНИЙ ОТАМАН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
