МОЗОЛЕВСЬКИЙ Борис Миколайович (04.02.1936—13.09.1993) — археолог-скіфознавець, поет. Канд. істор. н. Н. в с. Миколаївка (нині село Веселинівського рну Миколаїв. обл.). За свої погляди зазнав утисків і гонінь від рад. влади. Відомий відкриттям золотої пекторалі — прикраси скіф. володаря (див. Скіфи) в кургані Товста Могила (1971) та наук. монографіями: «Товста Могила» (1979), «Мелітопольський курган» (у співавт. з О.Тереножкіним, 1988). Прихильність читачів здобула книга «Скіфський степ» (1983), у якій нариси про скіф. кургани поєднано з ліричними віршами про сиву давнину. До археології долучився 1962 — участю в експедиціях, від 1968 — наук. співробітник, а від 1986 — зав. відділу Ін-ту археології АН УРСР (нині Інститут археології НАН України). Як поет залишив збірки «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить, як вік...» (1986), «Дорогою стріли» (1991), що поряд з інтимною лірикою містять худож. бачення скіф. світу. Літ.: Череватенко Л. «Степе мій, полиновий і тирсовий...». «Дніпро», 1996, № 11. О.Є. Фіалко.
Київського літопису. Його перу належить також твір, яким літопис закінчується, — це промова з приводу завершення буд-ва стіни, що укріпила дніпровську кручу в сх. частині Видубицького Свято-Михайлівського монастиря. Виголошена 24 вересня 1198 промова, імовірно, не призначалася для літопису і була вміщена пізніше, коли М.В. закінчував працю з його оформлення. Традиція атрибуції промови і близьких до неї статей Київ. літопису ігумену Моїсею іде від К.Бестужева-Рюміна. М. Грушевський вважав, що відповідну роботу здійснив не ігумен, а молодий чернець Видубицького монастиря, але його погляд не був підтриманий ін. науковцями. Промові М.В. як твору пізньої київ. риторики присвячено великий обсяг наук. літератури. Дослідники зазначають, що промова гідно продовжує традицію київ. урочистого красномовства, а її автор виступає не лише як ритор, а і як начитаний книжник, який прекрасно знав Святе Письмо (див. Біблія) і вмів користуватися його текстами й образами. Сучасний дослідник промови М.В. Ю.Бєгунов припускає, що її автор знав грец. мову і міг звертатися до оригінальних джерел. Крім промови, М.В. належать і деякі ін. фрагменти Київ. літопису, здебільшого присвячені синам вел. кн. київ. Ростислава Мстиславича. Вони розпізнаються завдяки повторенню одних і тих самих зворотів: «приложися ко отцам и дедам своим, отдав общий долг, его же несть убежати всякому роженому», «злата и сребра не собирал, но давал дружине». Б.Рибаков обґрунтував гіпотезу про те, що М.В. є автором усіх літописних записів Київ. літопису за 1197 і 1198. Літ.: Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV в. СПб., 1868; Приселков М.Д. История русского летописания XI— XV вв. М.—Л., 1940; Рыбаков Б.А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». М., 1972; Бегунов Ю.К. Речь Моисея Выдубицкого как памятник торжественного красноречия XII в. В кн.: Труды Отдела древнерусской литературы, т. 28. Л., 1974; Грушевський М. Історія української літератури, т. 3. К., 1993; Франчук В.Ю. Молитва князя Ігоря — взірець красномовства. «Слово і час», 2001, № 7. В.Ю. Франчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОЗОЛЕВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
