У результаті еволюції товарного господарства та властивих йому економічних відносин грошові системи поступово змінюва-лися, набували різних форм, які можна класифікувати за кількома критеріями Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють та-кі види грошових систем: система металевого обігу, коли грошовий метал безпосере-дньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал; система паперово-кредитного обігу, за якої в обігу перебу-вають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей — каз-начейські білети або банкноти. Металеві грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму. В епоху первісного накопичення капіталу (XVI — XVIII ст.) грошові системи, як правило, базува-лися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму. Біметалізм — це грошова система, в якій роль загального ек-вівалента законодавчо закріплялася за двома металами — золо-том і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали. Історично першим різновидом біметалізму була система пара-лельної валюти, за якою співвідношення між золотими та сріб-ними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відпові-дно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов’язані з існуванням на ринках двох загаль-них еквівалентів, а значить — двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держа-ва встановлювала у законодавчому порядку обов’язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву «система подвійної валюти». Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим. Це було пов’язано із нерівномірні-стю зростання продуктивності праці при видобутку золота та сріб-ла та призводило до того, що вартість одного грошового металу завищувалася, а іншого — занижувалася. Той метал, який був за законом недооціненим, витіснявся з обігу металом, вартість якого за законом була завищена. У цьому проявлялася дія закону Копер-ника—Грешема: «Гірші гроші витісняють з обігу кращі» . Так, наприкінці ХVII ст. в Англії було офіційно встановлено вартісне співвідношення між золотом та сріблом 1 : 15,5, водно-час у Франції та Голландії цей показник становив 1 : 15, а рин-кове вартісне співвідношення між зливками золота та срібла — 1 : 14,9. Таким чином, в Англії вартість золота за законом була завищена на 4%. Тому вигідніше було платити золотом, бо платник при цьому отримував економію у розмірі 4% від суми пла-тежу. Як наслідок, срібні монети вилучалися з обігу. Вони пере-плавлялися у зливки та вивозилися за кордон з метою купівлі золотих зливків для перекарбування їх у монети для обігу. Саме цим пояснювався той факт, що за 15 років — з 1702 до 1717 р. — в Англії золотих монет було накарбовано за вартістю у 32 рази більше, ніж срібних. На початку ХІХ ст. у США офіційне співвідношення між зо-лотом та сріблом було встановлено 1:16, а в європейських краї-нах — 1:15,6. Тому недооцінене за законом срібло вивозилося з США до Європи в обмін на золото. У США з обігу вилучалося срібло, а в європейських країнах — золото. Різновидом біметалізму була так звана система «кульгаючої» валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому по-рядку. Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного пла-тіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм. Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринково-го господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал, до чого фактично на практиці й ді- йшли. Із розвитком капіталізму місце повноцінних грошей в обігу все частіше займали кредитні гроші та безготівкові розрахунки. На початку другої половини ХІХ ст. кілька європейських кра-їн вдалися до спроби зберегти біметалізм з допомогою укладання міжнародної угоди — так званого Латинського монетного союзу. На конференції 1865 р. була укладена угода між Фран- цією, Бельгією, Італією та Швейцарією для підтримки стабільно-сті грошового обігу на базі біметалізму. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території кра-їн Латинського монетного союзу зберігалися вільне карбування монет із золота та срібла при підтриманні твердого співвідно-шення між золотими та срібними монетами (1 : 15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий союз мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських кра-їн, насамперед Великобританії та Німеччини. Але він проіснував не довго. Знецінення срібла наприкінці ХІХ ст. через здешевлен-ня його виробництва призвело до того, що фактичне ринкове співвідношення золотих та срібних монет за вартістю становило 1 : 20, 1 : 22. Як наслідок, недооцінені за законом золоті монети почали переходити зі сфери обігу до скарбів. Це врешті-решт призвело до розпаду Латинського монетного союзу. У 1878 р. ві-льне карбування срібла у країнах союзу було заборонено і всі ці країни перейшли до золотого монометалізму. Монометалізм — грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьому в обігу функціо-нують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал. У міру розвитку капіталістичного господарства біметалізм по-ступається монометалізму, а срібний монометалізм — золотому. Срібний монометалізм існував у Росії в 1843—1852 рр., в Індії — в 1852—1893 рр., у Голландії — в 1847—1875 рр. Англія першою перейшла до золотого монометалізму напри-кінці XVIII ст. — на початку ХІХ ст. В останній третині ХІХ ст. з’явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності (більш висока вартість та значно менша вага, ніж у срібних монетах) золоті монети були придат-нішими для обігу. Золотий монометалізм було введено в Німеч-чині — у 1871—1873 рр., у Швеції, Норвегії та Данії — у 1873 р., у Франції — у 1876—1878 рр., в Австрії — у 1892 р., в Росії та Японії — у 1897 р., у США — в 1900 р. Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомоне-тного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту. Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, за якого: — золото виконувало всі функції грошей; — в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них. Уведення в обіг золотих монет не викликало ажіотажного попиту на них. Навпаки, їх часто намагалися позбутися як незруч-них в обігу; — відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом. Золотий вміст англійського фунта стерлінгів дорівнював 7,32 г, долара — 1,5 г, франка — 0,29 г, марки — 0,35 г, російсь-кого рубля — 0,77 г; — вільний рух золота та іноземної валюти між країнами, вна-слідок чого відхилення валютних курсів від валютних паритетів відбувалося лише в межах «золотих точок». Залежно від установленого законодавством порядку забез-печення банкнот золотом розрізняється кілька систем банкнот-ної емісії. Англійська система банкнотної емісії полягала в такому: 1. Законодавство фіксувало максимальний контингент неза-безпеченої — фідуціарної — емісії. Згідно з актом 1844 р. цей контингент установлювався для Банку Англії в розмірі 14 млн ф. стерлінгів. 2. Для решти банкнотної емісії, яка законом не лімітувалася, обов’язковим було 100-процентне металеве покриття. Французька система банкнотної емісії, яка була введена у 1870 р., передбачала : 1. Законодавчо встановлювався загальний максимум банкнот-ної емісії. 2. Ніяких обов’язкових норм металевого покриття не встанов-лювалося. Німецька система банкнотної емісії за законом 1875 р. зво-дилася до такого: 1. У законодавчому порядку фіксувався максимальний конти-нгент не забезпеченої золотом емісії. 2. Законодавство дозволяло випуск не забезпечених золотом банкнот понад установлений максимум, але така додаткова емісія обкладалася 5-процентним податком. 3. Не менш як 1/3 загальної суми банкнот мала забезпечувати-ся золотим запасом. Американська система банкнотної емісії, що була введена згідно з Федеральним резервним актом 1913 р., характеризувалася тим, що: 1. Установлювалася мінімальна норма металевого покриття всієї банкнотної емісії у розмірі 40%, решта підлягала забезпе-ченню комерційними векселями. 2. Не встановлювалося будь-якого максимального континген-ту ані для фідуціарної емісії, ані для банкнотної емісії в цілому. Російська система забезпечення банкнотної емісії за законом 1897 р. полягала в такому: 1. Золоте забезпечення повинно було становити не менш ніж 50% загальної суми емісії кредитних білетів Державного банку за умови їх випуску на суму не більше за 600 млн крб. 2. Емісія понад установлену суму потребувала 100-процентного золотого забезпечення. Золотомонетний стандарт являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, варто-сті металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти. Завдяки вільному обігу, відкритому карбуванню зо-лотих монет та необмеженому обміну банкнот на золото маса грошей в обігу стихійно пристосовувалася до потреб обігу в них через механізм скарбу. У періоди спаду виробництва та товаро-обороту зменшувалася потреба в грошах, вони вилучалися з обі-гу, перетворюючись на скарб. При розширенні товарообороту гроші надходили зі скарбу до сфери обігу. Саме у такий спосіб відбувалося регулювання маси грошей в обігу. Стабільність національних грошей, стабільність валютних курсів сприяли розвиткові капіталізму, вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів та ін. Функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявнос-ті золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Витрати дер-жави на забезпечення обігу золотою монетою були значними. Для їх зменшення широко емітувалися банкноти, використовувалися безготівкові розрахунки. У процесі історичного розвитку співвід-ношення між золотими монетами в обігу та їхніми представника-ми — банкнотами — поступово змінювалося. Наприклад, у США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815 р. 3 : 1, у 1860 — 1 : 1, у 1885 — 1 : 3. До 1913 р. золоті монети становили 1/10 гро-шової маси. Але грошова система залишалася стабільною, бо збе-рігалися основні принципи золотомонетного стандарту. Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові сис-теми є регульованими, бо держава бере на себе зобов’язання що-до забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото. За паперової системи грошового обігу емісія грошових зна-ків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється держа-вним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. У тако-му випадку емісія грошей не пов’язана з потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що призводить до переповнення ними ка-налів грошового обігу та до їх знецінення. До таких систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів якихось екстраординарних подій, таких як війни, кризові явища. У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіци-тів, покриття їх позиками та емісією грошей спричинили надмір-не збільшення грошової маси в обігу, що призвело до припинен-ня вільного обміну грошових знаків на золоті монети. У цей час золотомонетний стандарт припинив своє існування у країнах, що брали участь у війні, та й у більшості інших країн (окрім США та семи латиноамериканських країн). Було припинено розмін банк-нот на золото, заборонено його вивіз за кордон, громадянам за-боронялося володіти золотом у монетарній формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до паперових грошових систем. По закінченні війни лише в США зберігався золотомонетний стандарт. У більшості країн зберігся інфляційний обіг паперових грошей, який існував тривалий час і після закінчення війни. За нових історичних і політичних умов повернення до класич-ної золотомонетної форми було вже неможливим. Одна з причин цього — нерівномірність світових запасів золота. У той час, коли питома вага США у світових централізованих запасах золота за 1913—1924 рр. зросла з 31,7 до 46%, питома вага європейських країн упала з 49,3 до 34%. Це значно ускладнювало поновлення золотомонетного стандарту. Іншою причиною було прагнення держав до централізації зо-лота як важливого військово-фінансового ресурсу на випадок но-вих війн. Тому навіть ті європейські держави, які мали порівняно великі золоті запаси (Англія і Франція), вживали заходів для то-го, щоб централізувати ці запаси, вилучити їх з обігу та зберігати у центральних банках. У ході грошових реформ (1924—1929 рр.) повернення до зо-лотого стандарту відбулося у двох нових формах — золотозлив-кового та золотодевізного стандартів. Золотозливковий стандарт — це грошова система, за якої в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банк-нот здійснюється лише на золоті зливки з певними обмеженнями. У Великобританії ціна стандартного зливка вагою 12,4 кг дорівнювала 1700 ф. ст., у Франції ціна зливка вагою 12,7 кг — 215 тис. фр. Більшість країн (Німеччина, Австрія та ін.), що не мали достат-ніх золотих запасів, перейшли до золотодевізного стандарту. Згідно з цим стандартом також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (де-візи), яка обмінюється на золото. У такий спосіб зберігався непря-мий зв’язок грошових одиниць 30-ти країн світу із золотом. Золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошови-ми системами без золотого обігу, тобто золото функцій обігу та платежу не виконувало. Саме тому ці стандарти називають «урі-заними» формами золотого стандарту. Остаточний крах золотого стандарту як грошової системи бу-ло прискорено економічною кризою 1929—1933 рр. Унаслідок неї золотий стандарт було скасовано в усіх країнах (у Великобри-танії, Німеччині та Японії — у 1931 р., у США — у 1933 р.). Після світової кризи 1929—1933 рр. золотий стандарт певний час зберігався лише у країнах так званого «золотого блоку»: Франції, Бельгії, Голландії, Швейцарії, Італії та Польщі. У 1935 р. від золотого стандарту відмовилися Бельгія та Італія, а в 1936 р. — усі інші країни. З того часу утвердилася система паперово-кредитних грошей. А єдина міжнародна валютна система, що ба-зувалася на золотому монометалізмі, поступилася місцем валют-ним угрупованням — валютним блокам та зонам. З 30-х років ХХ ст. в усіх країнах утвердилася система кредитних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші, по суті, — це кредитні гроші, які нерозривно пов’язані з господарським оборо-том і реально відбивають його рух. Тобто сучасні гроші у своїй основній масі є не лише свідченням вартості, титулом плато-спроможності, а й реальним відбитком руху товарно-матеріальних цінностей, руху капіталу. Характерними рисами сучасних грошових систем є такі: 1) утрата зв’язку із золотом унаслідок витіснення його з внут-рішнього та зовнішнього обороту; 2) випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господар-ства, а й для кредитування держави; 3) широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення го-тівкового; 4) хронічна інфляція; 5) державне регулювання грошового обігу; 6) відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечен-ня та розміну на золото; 7) розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин. Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість та ін.), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Нині в усьому світі емісія грошей монополізована державою, яка бере на себе зобов’язання забезпечувати сталість грошових знаків, що від її імені емітує центральний емісійний банк тієї чи іншої країни. За певних умов кредитна природа банківських білетів може набувати формального характеру. Розлад економічного життя су-спільства впливає на характер функціонування кредитно-фінансових установ. Відміна золотої конверсії, а потім і відмова від підтримання ринку цінних паперів неодноразово приводили до зближення кредитних та державних паперових грошей. Зберіга-ючи формальні ознаки кредитних грошей, банкноти емітувалися без будь-якого забезпечення. Однак це відбувалося лише в умовах повної дезорганізації економіки. Банківська система фактично розпадалася, вона втрачала здатність регулювати грошові потоки. Наприклад, саме так сталося в період гіперінфляції 1918—1923 рр. у Німеччині, коли рейхсмарки формально залишалися банкнотами, але імперський банк-емітент фактично перестав бути центральним банком і перетворився в казначейську структуру уряду. Випуск банкнот задля покриття бюджетного дефіциту змінює характер їх функціонування, призводить до непропорційного розбухання грошової маси в обороті, сприяє виникненню та по-глибленню інфляційної ситуації. Унаслідок значного зростання грошової маси в 1991—1993 рр. грошова система України мала характер паперовогрошової, коли за рахунок кредитів НБУ фінансувався весь дефіцит державного бюджету. Це був період повного розладу економіки, грошової та банківської систем. Інфляція у 1993 р. перевищила 10 тис. відсотків за рік. Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неринковими. Неринковим грошовим системам притаманне переважання адміністративних неринкових методів регулювання грошового обігу, що проявляється насамперед у штучному розмежуванні його на готівкову та безготівкову сфери. Такі грошові системи відповідали потребам адміністративно-командних економічних систем, що мали місце у колишніх соціалістичних країнах. Для ринкових грошових систем характерним є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Такі системи властиві країнам з економічними системами ринкового типу. За характером регулювання національної валютної системи грошові системи можуть бути відкритими та закритими. Для відкритих грошових систем характерним є мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни, що виражається у дерегулюванні валютного ринку, по-вній конвертованості валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу. Таке можливе лише за умов достатнього розви-тку та відкритості економіки країни. Закриті грошові системи характеризуються наявністю знач-ної кількості валютних обмежень, що проявляється в адміністра-тивному регулюванні валютного ринку, неконвертованості валю-ти, штучному формуванні валютного курсу та ін. Такі грошові системи характерні для країн із закритою економікою. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так звано-го «соціалістичного табору». Грошова система України нині має кредитний ринковий харак-тер, який формувався поступово в процесі ринкової трансформації її економіки, розвитку грошового ринку та його інфраструктури. Однією з тенденцій розвитку світових відносин є інтеграційні процеси, які охоплюють не лише економічні зв’язки, а й національні грошові системи держав. Вплив світових інтеграційних процесів на трансформацію національних грошових систем найяскравіше про-явився в Західній Європі, особливо в Європейському Співтоваристві, де з 1 січня 1999 р. у безготівковий обіг було введено нову грошову одиницю — євро, яка стала єдиною валютою країн Європейського монетарного союзу (ЄМС). Створенням цього Союзу завершилося формування в країнах ЄС єдиного внутрішнього ринку товарів, по-слуг, капіталу. З 1 січня 2002 р. євро випущено в готівковий оборот. Для вирішення монетарних проблем у межах ЄМС створено Європейський центральний банк, який розміщено у Франкфурті-на-Майні, а національні банки держав-членів будуть лише реалі-зовувати валютну політику, визначену цим банком.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВИДИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ» з дисципліни «Гроші та кредит»
