Пасивні операції — це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інве-стиційних та інших активних операцій. Ресурси комерційних ба-нків — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних опера-цій. Їх поділяють на власні, залучені і позичені. Власний капітал становить майже третину всіх ресурсів, залучені і позичені — близько 70%. До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забез-печення фінансової сталості, комерційної і господарської діяль-ності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і мину-лого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію — страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною. Її забезпечують головним чи-ном залучені і позичені кошти. Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резер-вний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних резервів за актив-ними операціями і поточних доходів. Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді. При утворенні банку як товариства з обмеженою відпові-дальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фі-ксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї частки. Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичай-них та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і ділять з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники звичай-них акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується у випадку ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримува-ти значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій. Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не мо-жуть продати їх назад банку-емітенту. У виняткових випадках, якщо збори акціонерів приймуть рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена бан-ком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі). Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій, у випадку лі-квідації комерційного банку та розподілу його майна, мають пе-реваги порівняно з власниками звичайних акцій. Їм повертається вартість цих акцій. Однак при ліквідації комерційного банку вла-сникам привілейованих акцій повертається їх вартість після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком. З розвитком операцій комерційних банків, а також необхідніс-тю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду, у комерційного банку виникає проблема в збільшенні роз-міру цього фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях ви-пускати в першу чергу привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком. Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися із звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першо-го випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами. Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ, не-залежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, що пов’язані з фі-нансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не повинен бути збитковим, мати прострочені борги перед бюджетом та кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає «проспект» емісії. «Проспект» емісії готується засновниками банку (при пе-ршій емісії) та Правлінням банку (при наступних емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове ста-новище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних па-перів. Проспект емісії повинен бути завірений незалежною ауди-торською фірмою. Емісія акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється Законами України: «Про господарські товариства» (від 19 вересня 1991 р.) та «Про цінні папери та фондову біржу» (від 24 червня 1991 р.). Резервний фонд комерційного банку призначений для покрит-тя можливих збитків від банківської діяльності, а також для спла-ти дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недо-статньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, визначеному зборами акціонерів, а його розмір установлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він фор-мується за рахунок відрахувань з прибутку, які повинні дорівню-вати щорічно не менше як 5% від суми отриманого прибутку. Крім резервного фонду, в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку. Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціо-нерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція (поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборами акціонерів. Залучені кошти банку — це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різнома-нітних суспільних фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові ка-пітали, що виникають на основі кругообороту промислового і то-ргового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошо-ві накопичення населення. Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків. Як основний елемент грошової маси залучені кошти банків відігра-ють важливу роль в економіці, тому вони є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачува-ної винагороди (процентів), установлення норм обов’язкового ре-зервування і деяких нормативів регулювання банківської діяль-ності (платоспроможності, ліквідності тощо). Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні. Банки залучають вільні грошові кошти головним чином шля-хом виконання депозитних операцій, у процесі яких використову-ються різні види банківських рахунків. Депозити бувають до запи-тання і строкові. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власника-ми для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими пар-тнерами. На вимогу клієнта кошти з його поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, вико-нання платіжного доручення, оплати чеків або векселів. Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточ-них внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного ра-хунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зруч-них для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо. До вкладів до запитання належать також кредитові залишки за контокоре-нтним рахунком або поточним рахунком з овердрафтом. Для по-криття операційних витрат, пов’язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують ко-місії за ведення поточних рахунків за умови зберігання на них ста-більного залишку не нижче від установленого рівня. Строкові депозити (вклади) — це кошти, які розміщені у ба-нку на певний строк не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на розрахунковий (поточний) ра-хунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в бан-ківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, ви-ду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної дина-міки ставок грошового ринку та інших умов. Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками, вони оформля-ються угодою між вкладником і банком. Строкові вклади не ви-користовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вклад-ник бажає змінити суму внеску — зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строко-вий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з такого депозиту власник, як правило, позбавляється передбаче-них угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання. Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів. Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бу-ти використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський ве-ксель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім’я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банків-ських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. У банківських ве-кселях указується величина прибутку у вигляді процента до но-міналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу. Недепозитні залучені (позичені) кошти банку — це головним чином позики на грошовому ринку, які залучаються у формі між-банківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), опе-рацій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а та-кож позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України. Кошти, отримані комерційним банком за допомогою обліга-цій, не можуть вважатися власним капіталом, тому що облігації випускаються на певний строк, після закінчення якого ці кошти повертаються інвесторам. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом ви-купу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених боргових зобов’язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у вла-сний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки останні можуть придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам. Необхідно відрізняти кошти, що мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внесків і депозитів. Якщо перші називаються в банківській прак-тиці позиковими або позиченими, то другі — залученими. При ви-пуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску на-лежить йому, тоді як при залученні внесків роль банку пасивна. До акціонерних банків, що випускають облігації, застосову-ються такі ж самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігацій регламентується законами України від 10 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» і від 24 червня 1991 р. «Про цінні папе-ри та фондову біржу», тобто тими самими законодавчими актами, що й випуск акцій. Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної реалізації усіх випуще-них ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на ос-нові їх продажу за договорами з покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облі-гаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капі-тали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, що виникли в більшості банків останнім часом, а також фактична відсутність вторинного ринку цінних паперів. Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансо-во стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержу-ють можливість установлення ділових партнерських стосунків. У принципі банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки перші відрізняються, як правило, більш ви-сокою надійністю. Проте в Україні з другої половини 1994 р. у банківській системі склалася кризова ситуація, однією з причин якої було неповернення окремими банками міжбанківських кре-дитів. Тому нині комерційні банки дуже обережно підходять до вирішення питань про видачу міжбанківських кредитів. Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох—шести місяців. Процентна ставка за міжба-нківськими кредитами, як правило, нижча ніж за кредитами, на-даними господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для роз-ширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні, у зв’язку з упровадженням електронних розрахунків, міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. У договорі на міжбанківське кредитування, крім терміну, обумовлюється сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Звичайно при порушенні терміну погашення міжбан-ківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на без-спірне списання боргу. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку. При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності). Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки ко-мерційні банки, а й їх відділення та філії. Проте це право реалізу-ється тільки в системі одного банку, що має філійну мережу. НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків че-рез операції РЕПО та ломбардне кредитування під заставу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та стабілізаційних кредитів. Основною формою рефінансування комерційних банків є лом-бардне кредитування та операції РЕПО. Їх частка в загальних кре-дитах НБУ комерційним банкам становить більш як 76%, у тому числі на операції РЕПО припадає понад 54%, а на ломбардне кре-дитування — понад 21%. На інші механізми рефінансування (кре-дити під заставу ОВДП та стабілізаційні) припадає близько 24%. Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімі-тів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь. У зв’язку з фінансовою кризою, що мала місце в Україні у вересні 1998 р., уряд змушений був здійснити конверсію ОВДП, тобто перенести строки погашення своїх зобов’язань за раніше випуще-ними ОВДП на пізніший термін. У зв’язку з цим були випущені конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП). Комерційні банки, які брали участь у процесі конверсії ОВДП в КОВДП, можуть звертатися до НБУ для підкріплення своєї по-точної ліквідності за рефінансуванням під забезпечення КОВДП. Це рефінансування здійснюється в розмірах до 50% обсягу замі-нених ОВДП. Строк кредитування — до 60 днів, процентна став-ка — на рівні дохідності КОВДП. Операції РЕПО — це операції з цінними паперами, які склада-ються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генераль-на угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зо-бов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною. Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерцій-ного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов’язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує по-треба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов’язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси знач-но вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати ко-мерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк. Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домо-вленість із комерційними банками, так і проведенням тендера за-явок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі про-ведення тендера Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера з зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАСИВНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ» з дисципліни «Гроші та кредит»
