Закладення відбулося 15 серп. 1706 (ст. ст.) у присутності Петра I, який був ініціатором будівництва і одним з авторів проекту. Найбільш зручним місцем для фортеці була визнана територія навколо Києво-Печерської лаври, при цьому її стіни та башти мали служити внутр. лінією оборони. Щоб звільнити місце для фортеці, знесли 955 дворів Печерського містечка, а його укріплення частково використали при спорудженні нових валів. На спорудженні фортеці працювали рос. солдати та (у перший рік будівництва) укр. козаки під наглядом І Мазепи. Гол. вал був «начерно» готовий у 1708, але подальше будівництво розтягнулося до 1723. Роботи для вдосконалення і з ремонту фортечних споруд велися майже безперервно і пізніше, аж до початку 19 ст. Спроектована за новітніми європ. зразками фортеця була бастіонного абрису. Її гол. вал напівкільцем охоплював Лавру і обома кінцями впирався у дніпровські схили, які робили фортецю неприступною зі сходу. З півдня природною перешкодою були схили Неводницької долини. Перед валом був викопаний рів, перед яким насипано гласис (допоміжний вал з похилим зовнішнім схилом). Вал мав дев’ять бастіонів (п’ятикутні виступи, які забезпечують фланговий обстріл простору перед куртинами — прямолінійними ділянками валу між бастіонами) та один напівбастіон. Три куртини з пн.-зх. боку були прикриті равелінами (трикутні в плані укріплення, розміщені у рові). З півдня для контролю наплавного мосту через Дніпро (на місці сучасного мосту Патона) та шляху до нього було споруджено реданти (укріплення польового типу). У 2-й пол. 18 ст. перед пд.-зх. бастіонами з’явилися люнети (відкриті з
тилу зовнішні укріплення). До фортеці вели три брами — Київська, Васильківська та Московська; спочатку вони були дерев’яними, а з серед. 18 ст. цегляними. Кожна з них була подвійною (брама у головному валі та равелінна або у передовому валі). Навколо укріплень було утворено вільний від забудови простір — еспланаду. У фортеці розмістився гарнізон (чисельність 1728—5760 чоловік), були споруджені казарми, будинки для коменданта та офіцерів, приміщення для караулів, каземат для зберігання скарбниці, військовий суд, цейхгауз (артилер.-інженерний склад), продовольчий склад, порохові льохи. На місці закритого 1712 Київського Свято-Вознесенського монастиря було засновано артилер. майстерні (арсенал); спочатку вони розміщувалися у дерев’яних спорудах, замість яких у 1784— 1803 збудовано великий мурований корпус (до останнього часу використовувався як виробниче приміщення, з 2005 ведуться роботи для пристосування його під музейний комплекс «Мистецький арсенал»). З 1711 і до 1780-х рр. у фортеці містилися адм. органи Київської губернії та резиденція губернатора. На поч. 19 ст. Печерська фортеця перестала відповідати вимогам воєн. мистецтва. Після заснування Київської (Нової Печерської) фортеці її стали називати цитаделлю або Старою Печерською фортецею. Звіринецьке укріплення. Збудоване 1810—12 в очікуванні війни з Наполеоном за проектом та під керівництвом інж. Карла Оппермана як частина великого укріпленого табору для запасних армій (залишився у проекті). Розташоване на пд. від Старої Печерської фортеці, у місцевості Звіринець (нині на території
Центр. ботанічного саду НАН України ім. М.Гришка). Контролювало дорогу до дніпровської переправи. У середині 19 ст. Звіринецьке укріплення втратило своє оборонне значення. Тут було влаштовано артилер. склади, на яких 6 черв. 1918 стався вибух, що призвів до численних руйнувань навколишньої забудови та жертв серед населення. Вали зрито наприкінці 1940-х рр. Київська (нова Печерська) фортеця. Збудована з ініціативи Миколи I і всупереч думці військових спеціалістів, які вважали, що спорудження нової фортеці у Києві недоцільне. Проект розробив К.Опперман. Будівництво розпочалося 28 черв.1831 і тривало до 1863. На той час фортечні споруди виявилися застарілими, оскільки вони вже були неспроможними протистояти новій нарізній артилерії. Їх стали використовувати як казарми, в’язниці, склади. У 1897 фортеці надали статус фортеці-складу. Внаслідок буд. робіт 1830 — 1860-х років було знесено квартали Печерська, а більшість їхніх мешканців переселилися в долину Либеді (прит. Дніпра), де утворився новий район міста. Еспланада навколо фортеці аж до поч. 20 ст. заважала новому будівництву на Печерську. Фортеця сполучала земляні укріплення, оборонні стіни (призначені для захисту стрільців) і цегляні казематовані споруди (казарми, госпіталь, майстерні), пристосовані для оборони. Складалася з двох самостійних укріплень, винесених на західний край Печерського плато, обмежений долиною Либеді,— Васильківського та Госпітального, а також з низки споруд, що замикали простір між згаданими укріпленнями та цитаделлю (Старою Печерською фортецею). Більшість споруд фортеці збере-
Ключі від Київської фортеці. Середина 19 ст.
246 КИЇВСЬКЕ
В. Левашов — київський, подільський і волинський генералгубернатор.
глися до нашого часу. В деяких з них розміщено частини Збройних сил України; кілька будівель належать заводу «Арсенал»; на території Госпітального укріплення діє Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України; в Косому капонірі та капонірі 2-го полігону Госпітального укріплення розгорнуто експозицію музею «Київська фортеця». Лисогірський форт. Споруджений 1871—77 на Лисій горі — височині на правому березі Либеді неподалік від її гирла. За нереалізованим проектом військ. інженера Едуарда Тотлебена мав бути одним з 27-ми фортів, кільцем яких збиралися оточити застарілу на той час Київську фортецю. На початку 20 ст. тут страчували політичних в’язнів, серед яких — Д.Богров. У рад. час на території форту дислокувалися військ. частини. У наш час Лиса гора вкрита деревами і має статус ландшафтного парку. Літ.: Сад над Славутичем. К., 1993; Ситкарева О.В. Киевская крепость XVIII—XIX вв. К., 1997; Ситкарева О. та ін. Київська фортеця. «Звід пам’яток історії та культури України», кн. 1, ч.1. К., 1999. Д.Я. Вортман.
Карта Київського воєводства 17 ст. з атласу «Totius globi terraquei atlas» (Амстердам, 1662— 1758). Складена Я. Блау на підставі карт Г. де Боплана.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
