Марксизм — це закономірний етап пізнання дійсності, що зумо-влювався відповідними вимогами часу й відповідними соціальними інтересами. Деякі викладені Марксом ідеї, що їх західні дослідники оголошували не тільки помилковими, а й шкідливими, насправді належали не йому, а Адаму Сміту, Гегелю, Жан-Жаку Руссо, Сен-Сімону. Так, основна політична ідея марксистського вчення про примат суспільного над особистим, що стала наріжним каменем побудови соціалізму в СРСР, належала не Марксу, а Сен-Сімону та позитиві-стській історико-матеріалістичній філософії. Ця філософія, що ви-знавала творцем суспільної дійсності історію, не бачила в окремому індивідуумі сили, здатної впливати на історичний процес. Загальна критична оцінка марксистського вчення зумовлена не його економічним змістом, а тими ідеологічними підходами, що пе-вною мірою визначили й напрямки дослідження, і суть багатьох йо-го узагальнень. Якби не радикальні послідовники марксизму, то сьогодні, напевне, його сприймали б як науковий напрямок, що до-повнював і завершував розвиток класичної політичної економії. Розвинувши рікардіанську теорію вартості, Маркс спромігся да-ти відповідь на питання про джерело доходів у суспільстві, тобто логічно вирішити з позиції трудової теорії вартості проблему, яка не знайшла розв’язання в класиків. Абстрактні узагальнення, зроблені ним, якщо не в усьому відповідали дійсності, то принаймні не супе-речили їй, даючи водночас змогу детальніше проаналізувати окремі сторони суспільно-економічних процесів. Саме виходячи з абстракцій, Маркс показує роль додаткової вар-тості (що, на його думку, виступає у формі прибутку) як визначаль-ного чинника розвитку капіталізму, основи його відтворення, його рушійної сили, стимулу впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Саме з допомогою абстракцій він досліджує меха-нізм відновлення економічної рівноваги ще до того, як проаналізує вплив попиту та пропозиції на процес формування цін. Чи не такі самі висновки згодом стануть основою кейнсіанського вчення? Теорії формування цін та прибутку за умов вільної конкуренції, земельної ренти, позичкового процента, викладені в третьому томі «Капіталу», є прикладом досконалого поєднання логіки абстракт- них узагальнень та моделювання економічних процесів і рекомен-дуються для вивчення в навчальних закладах у контексті неокла- сичних теорій. Визнаним вкладом в економічну науку є теорія реалізації Марк-са, яку було також сформульовано з позицій трудової теорії вартос-ті. Маркс не наполягає на абсолютизації вартісних показників, він указує лише на те, що вони відображають тенденцію, котра є об’єктивною і, здійснюючись, спричиняє обов’язкові наслідки на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Він пояснює природу циклічності, криз надвиробництва, визначає фази циклу, аналізує наслідки цих явищ. Усе це високо оцінюється сучасною економічною наукою. Схеми реалізації суспільного продукту, в яких відображено рух усіх частин вартості створеного продукту, є значним внеском у до-слідження проблеми пропорційності, тобто рівноваги суспільного виробництва. Висновки, зроблені Марксом, узяли на озброєння не лише ортодоксальні марксисти. Його теза про визначальну роль ви-робництва засобів виробництва і їхнього розподілу щодо виробниц-тва та розподілу предметів споживання є вихідною для багатьох су-часних (особливо кейнсіанських) теорій. На основі теоретичних абстракцій Маркс створив широку зага-льну картину капіталістичного відтворення та його чинників. У ме-жах теорії розширеного відтворення капіталу він зробив ряд висно-вків стосовно нагромадження, його визначальної ролі та факторів, висновків, що є актуальними і сьогодні, коли йдеться про проблеми економічного зростання і його джерел, про роль ефективного попи-ту та інвестицій. Методологічні підходи до визначення пропорцій суспільного виробництва, сформульовані Марксом у його схемах відтворення, було вико-ристано для побудови балансів народного господарства у вигляді таб-лиць типу «витрати-випуск», запропонованих В. Леонтьєвим. Висновки з теорії будови капіталу, що розглядала зростання органічної будови капіталу як наслідок науково-технічного прогре-су й розвитку продуктивних сил, повторюються в сучасних неокла-сичних та кейнсіанських теоріях економічного зростання. Недооці-нка категорії органічної будови капіталу тривалий час була причиною невірогідності висновків, сформульованих на базі вироб-ничої функції. Особливо цікавими є зроблені Марксом у процесі аналізу про-блем ціноутворення й конкурентної боротьби узагальнення щодо механізму дії економічних стимулів для впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Узагалі, марксистська економічна теорія містить цілу низку нау-ково обгрунтованих висновків, що характеризують закономірності функціонування капіталістичного ринкового господарства, зокрема ідеї про ринкову ціну рівноваги, формування середньої норми при-бутку, визначення ролі конкуренції, внеску капіталізму в розвиток продуктивних сил та ін. Загальна оцінка марксистського вчення має враховувати і його помітний внесок у розвиток системного аналізу. Звичайно, не можна вважати цілком вичерпним погляд Маркса на визначення проблем капіталістичного виробництва лише крізь призму соціальних, кла-сових відносин, однак вплив цих відносин на стабільність економіки та суспільства є безперечним, що, зрештою, визнає сучасна еконо-мічна наука. Нині марксистське економічне вчення знов опинилося в центрі уваги західних дослідників, які намагаються переглянути доктрину Маркса та формалізувати її з допомогою економіко-математичного моделювання. Однак не завжди ці спроби є вдалими, оскільки біль-шість вирішуваних Марксом проблем за своєю природою не підда-ються кількісному аналізу. Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштовхува-лись від трудової теорії вартості, критикуючи теорію граничної корисності, теорію факторів виробництва. Та в сучасному макро-економічному аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому, що марксистська трудова теорія вартості не може бути базою для при-кладних досліджень, не дає змоги простежити з допомогою кількіс-них показників і зобразити у вигляді лінійних моделей процеси нагромадження, розподілу суспільного продукту, економічного зро-стання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто процес від-новлення економічної рівноваги. У Маркса визначення вартості легко пов’язується з визначен- ням ціни та доходів, оскільки грунтується на визнанні лише одного фактора виробництва, а сучасна економічна думка базується на ба-гатофакторному аналізі. Серед цих факторів — праця, капітал, зем-ля, підприємницькі здібності. Тому в центрі дослідження опиняєть-ся вже не вартість, а ціна та її зміни під впливом змін у розвитку факторів. За капіталізму рух товарів відбувається не за вартістю, а за ціна-ми, які постійно відхиляються від вартості. Сам Маркс визнав це у третьому томі «Капіталу», сформулювавши вчення про ціну вироб-ництва, у якому стверджував, що ціни формуються під впливом ін-ших, ніж вартість, факторів, а вартість є лише однією з характерис-тик природи цін. Цю закономірність ураховує сучасна економічна наука, яка позитивно сприймає висновки марксистської теорії цін, але досліджує фактори їх формування з позиції теорій граничної ко-рисності та факторів виробництва. Звичайно, марксистське економічне вчення містить і багато хиб-них висновків. Але, зрештою, це притаманно будь-якій теорії. Однак ідеї марксизму було певною мірою апробовано на практиці, тому сьогодні їх можна оцінити досить вичерпно. Економічна теорія Маркса була спрямована на обгрунтуван- ня висновку про скороминучість капіталізму, його обов’язкову за- гибель, зумовлену негативними закономірностями розвитку цього суспільного ладу. Проблеми капіталістичної економіки (кризи, ана-рхія, інфляція, безробіття), на думку марксистів, не можуть бу- ти вирішені в межах капіталізму, оскільки є наслідком ринкової фо-рми організації господарства, породжуються приватною формою власності. Треба наголосити, що цей висновок сучасна економічна теорія Заходу зовсім не відкидає. Навпаки, визнаючи справедливість твер-дження про недоліки ринкової економіки, сучасна економічна наука шукає способи розв’язання її проблем. Саме так виникли теорії со-ціально-ринкового господарства, неокласична, монетаристська та кейнсіанська доктрини. Інша річ, що марксизм запропонував власні методи розв’язання проблем капіталістичного суспільства, котрі передбачали, як напо-лягали революціонери-марксисти, тільки революційне перетворен-ня, тільки соціальну революцію. Проте неупереджений аналіз нау-кової спадщини Маркса свідчить, що це не зовсім так. Політична сторона вчення Маркса й Енгельса є суперечливою, її не обгрунтовано з такою логікою, як економічну доктрину. Це, по суті, окремі міркування з приводу соціалізму та шляхів його станов-лення, що не доводяться і не аналізуються. Їхні послідовники, які називали себе марксистами, охочіше акцентували увагу на ідеях Маркса-політика, ніж Маркса-вченого, тому «підганяли» економіч-не вчення під потреби ідеології. Офіційною комуністичною доктриною було взято на озброєння з учення Маркса все те, що, хоча б частково, чи за формою, збігалося із декларованою метою, підтверджувало та виправдовувало б теорію побудови шляхом насилля нового, справедливого суспільства. Тому поза увагою послідовників марксизму залишилось те, що Маркс у своїх працях розглядає два шляхи переходу до соціалізму як більш справедливого суспільного ладу — революційний та ево-люційний. Хоч у багатьох своїх працях він передбачає революційне зни-щення капіталізму, у першому варіанті «Капіталу» («Економічних рукописах 1857—1861 рр.») Маркс аналізує перехід до нового су- спільного ладу еволюційним шляхом — через розвиток науки і техніки, що мають досягти рівня, коли вартість, як породження живої праці, відімре і всі суспільні відносини вимушено наберуть іншої форми. Він писав: «Обмін живої праці на уречевлену працю, тобто організація суспільної праці у формі протилежній капіталу та най-маній праці, являє собою останній ступінь розвитку вартісних від-носин і заснованого на вартості виробництва. Передумовою цього останнього ступеня є і продовжує залишатись маса безпосередньо-го робочого часу, кількість витраченої праці, як вирішального фа-ктора виробництва багатства. Але з розвитком великої промисло-вості створення дійсного багатства стає менш залежним від робочого часу і кількості витраченої праці, ніж від могутності тих агентів, що приводяться в рух протягом робочого часу і які самі, у свою чергу (їх потужна ефективність), не перебувають ні в якій відповідності з безпосередньо робочим часом, а скоріше залежать від загального рівня науки та прогресу техніки або від застосування цієї науки до виробництва» . Чи варто було критику-вати теорії конвергенції систем як реакційні, як такі, що захища-ють класові інтереси буржуазії, коли вони виходять саме з такого висновку? Офіційна комуністична доктрина, цитуючи «Маніфест Комуніс-тичної партії», звертала увагу на те, що завдання комуністів полягає у скасуванні приватної власності, але цілком ігнорувала уточнення, що йдеться про буржуазну приватну власність, тобто таку, що ви-значає форми виробництва і розподілу, за яких наявні антагонізм класів і експлуатація праці. Теза про державну форму власності, що часто трапляється в Ма-ркса, також є неоднозначною, адже він писав, що бюрократія «має в своєму володінні державу, ...це і є її приватна власність» . Розгля-даючи державу як механізм диктату одного з класів суспільства, Маркс звичайно мав на увазі, що її існування є тимчасовим, отже, державна форма власності також є скороминущою. Як бачимо, висновки Маркса щодо проблеми трансформування суспільства були неоднозначними, залишали великий простір для вибору форм соціальних перетворень та значну можливість для різ-номанітного їх трактування. Однозначним і категоричним був лише висновок про об’єктивну необхідність цих перетворень. Ортодокса-льні послідовники марксизму тільки це і взяли на озброєння і зро-били все, аби втілити в життя. Проте ідеї Маркса-політика виявили-ся значно менш життєздатними, ніж ідеї Маркса-економіста. Внесок марксистської економічної теорії в науку визнано економістами всіх поколінь і всіх наукових напрямків. Багатьма аспектами теоретико-економічної концепції, запропонованої Марксом, науковці корис-туються й досі, бо ця концепція є логічною, побудованою з допомо-гою методу, який базувався на принципах діалектичності та істори-чності, поєднання теорії та практики, зіставлення та порівняння, використання статистики та моделювання. У багатьох випадках Маркс був провісником сучасних економічних теорій. Тому маркси-стську економічну теорію можна вважати плідним напрямком роз-витку економічної думки
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Марксизм і сучасність» з дисципліни «Історія економічних вчень»
