КАРПЕНКО-КАРИЙ (справжні прізв., ім’я та по батькові — Тобілевич Іван Карпович; ін. псевд. — Гнат Карий, Неплюй, Тугай; 29(17).09.1845—15(02).09. 1907) — драматург, прозаїк, актор, режисер, театральний діяч. Старший брат М.К.Садовського та П.Саксаганського. Н. в с. Арсенівка (нині село Новомиргородського р-ну Кіровогр. обл.) в сім’ї збіднілого шляхтича. Від 1859 служив дрібним чиновником. 1863 заснував аматорський гурток, до якого приєднався М.Кропивницький. 1869 одружився з Н.Тарковською. 1871 неподалік м. Єлизаветград (нині м. Кіровоград) на землі, що дісталася в спадок, побудував садибу (після смерті дружини 1881 назвав Надеждівкою — нині це історико-культ. заповідник «Хутір Надія»). Наприкінці 1870-х рр. очолив аматорський гурток при громад. клубі (діяльність гуртка припинилася після 1876, див. Емський акт 1876). Ставши чл. Т-ва з поширення ремесел і грамотності (нелегальний українофільський гурток), пропагував революц.-визвол. ідеї, розповсю-
джував заборонену літ. Восени 1883 за політ. неблагонадійність звільнений зі служби та висланий на 3 роки до м. Новочеркаськ (нині місто Ростовської обл., РФ) під гласний нагляд поліції. Тут він удруге одружився — з С.Дітковською — і повернувся на х. Надія (поблизу с. Миколаївка; нині село Кіровогр. р-ну Кіровогр. обл.). Від 1888 — актор трупи свого брата М.К.Садовського. 1890 разом зі своїм молодшим братом П.Саксаганським створив «Товариство російсько-малоросійських артистів». Під кер-вом його брата т-во стало найкращим укр. театральним колективом, що плідно розвивав традиції укр. сцени. На базі цього т-ва виникла об’єднана трупа корифеїв укр. театру «Малоросійська трупа», а згодом — «Товариство малоросійських артистів під керівництвом П.Саксаганського за участю Івана Карпенка-Карого». Літ. діяльність почав у серед. 1870-х рр. як критик, фейлетоніст, публіцист. У драматургії виступив на поч. 1880-х рр. Написав 18 оригінальних п’єс і переробив 3 п’єси ін. авторів. П. у м. Берлін (Німеччина), в клініці проф. Боаза, тіло за його заповітом було перевезене в Україну і поховане на х. Надія. З нагоди 100-річчя від дня народження К.-К. 1945 його ім’я присвоєно Київ. ін-ту театральних мист-в. У його садибі 1956 відкрито заповідник-музей «Хутір Надія». В с. Корлюгівка Кіровогр. р-ну Кіровогр. обл. на могилі та в заповіднику-музеї встановлено пам’ятники. Тв.: Твори. Львів, 1897; Драми і комедії, т. 1—5. Одеса—Полтава, 1897—1905; Твори, т. 1—6. К.—Х., 1929—31; Твори, т. 1—3. К., 1960—61; Вибрані п’єси. К., 1970; Твори, т. 1— 3. К., 1985; Вибрані твори. К., 1989; Драматичні твори. К., 1989. Літ.: Єфремов С. Карпенко-Карий (Ів.К.Тобілевич). К., 1924; Чикаленко Є. Щоденник: (1907—1917). Львів, 1931; Саксаганський П. Театр і життя: Мемуари. Х., 1932; Ткаченко Г.В. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий). Х.—К., 1933; Тобілевич С.В. Життя Івана Тобілевича. К., 1945; Тобілевич С.В. Мої стежки і зустрічі. К., 1957; Падалка Н.І. Життя і творчість І.КарпенкаКарого. К., 1957; Скрипник І.П. Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич). К., 1960; Цибаньова О.С. Літопис життя і творчості І.КарпенкаКарого (І.К.Тобілевича). К., 1967;
І.К.Карпенко-Карий: 1845—1907. В кн.: Корифеї українського театру. К., 1982; Спогади про Івана КарпенкаКарого. К., 1987; Дудко В.І. Неопублікований лист Івана Карпенка-Карого. «Архіви України», 1990, № 6; Лата А.Т. Апостоли правоти і науки: Документи і матеріали. К., 1999; Василенко Р. Життя в гримі та без (Шляхами діаспори). К., 1999; Шаров О. 100 видатних імен України. К., 1999. Л.Ф. Шепель.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАРПЕНКО-КАРИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
