ІСТОРІЯ ПОВСЯКДЕННЯ — один із сучасних напрямів розвитку історичної науки. Сформувався в 2-й пол. 20 ст. в процесі становлення т. зв. нової історії. В рамках цього напряму ведуться дослідження умов життя, праці та відпочинку (побуту, умов проживання, раціону харчування, способів лікування, соціальної адаптації), а також факторів, що впливають на формування свідомості та норм поведінки, соціально-політ. уподобання тощо переважної більшості нас. («пересічних людей») тієї чи ін. країни в той чи ін. істор. період. І.п. є історією тих, без кого не могло б бути історії, але хто для істориків залишився в історії переважно «безіменним» і «мовчазним». І.п. (Alltagsgeschichte) як окремий напрям поступу істор. науки склався в середовищі за-
хіднонім. учених молодого покоління, які в умовах системної кризи нім. істор. науки протиставили традиційному вивченню нової та новітньої соціальної історії Німеччини (гол. чин. — держ. політики, глобальних сусп. і екон. структур та процесів) дослідження «малих життєвих світів» і повсякденного життя пересічних громадян. Підґрунтям становлення І.п. були, з одного боку, розчарування нім. громадян у сподіваннях на швидкі й корінні зміни в економіці та соціальному житті, а з ін. — скепсис щодо безмежних можливостей індустріального суспільства. В цьому сенсі І.п. свого часу трактувалась як новий, «альтернативний» культ. рух і як «альтернативна історіографія». У франц. історіографії своєрідними предтечами І.п. стали дослідження М.Блока та Л.Февра, в яких предметом аналізу були емоційні, інстинктивні та імпліцитні — такі, що можуть бути виявлені тільки через їхні зв’язки з ін. об’єктами чи процесами, — сфери мислення соціальних низів сусп-ва; а також Ф.Броделя про «матеріальну цивілізацію, економіку і капіталізм 15—18 століть» (його праця — «Структури повсякдення» була присвячена саме сфері повсякденного життя тогочасних людей) та П.Бурдьє з проблем етнології та соціології. У Великій Британії значний вплив на розвиток там І.п. мали праці «батька» нової брит. соціальної історії Е.Томпсона (зокрема, найвідоміша його монографія «Становлення англійського робітничого класу», 1963), а також дослідження ліберально налаштованих брит. істориків, які працювали в галузі соціальної історії й намагалися створити теоретичну картину реальної мозаїки різноманітних сторін повсякденного життя різних соціальних груп й індивідів. У Німеччині в процесі становлення І.п. її адептам довелося витримати жорстку критику авторитетних істориків, які вбачали у своїх опонентах прибічників лівацьких політ. ідей, а саму І.п. розцінювали як такий альтернативний напрям соціально-наук. історії (Social Science History), що заперечує ідею раціональності й
зраджує цінностям євроатлантичної цивілізації. У Великій Британії та Франції й особливо в США ставлення істориків-традиціоналістів до І.п. було більш доброзичливим. Остаточне визнання наук. т-вом, у т. ч. й у Німеччині, того, що І.п. є складовою частиною істор. науки, відбулося лише наприкінці 1980-х рр. На сьогодні в рамках І.п. сформувалися два підходи. Прибічники першого підходу, досліджуючи «повсякденність», акцентують увагу на її «елементах повторюваності». Вони вважають, що саме через повторюваність і рутинізацію відбувається «підпорядкування людей авторитетові» та, відповідно, стабілізація соціальних структур. Адепти другого підходу у своїх дослідженнях «повсякденності» орієнтуються, навпаки, на виявлення в ній змінного й внутрішньо суперечливого, аби через реконструкцію трансформацій «повсякденності» виявити: яким чином учасники істор. процесу ставали чи могли стати об’єктами історії, а яким — її суб’єктами. Джерельну базу І.п. складають давні тексти — церк. метричні записи, документи лікувальних закладів, шлюбні домовленості (контракти) тощо, а також предмети повсякденного побуту, матеріали усних опитувань. Усе це помітно розширює предметне поле істор. досліджень, а також дає змогу дослідникові максимально наблизитися до індивідуума чи групи (не надто чисельної), яку він вивчає. Саме завдяки І.п. у фокус досліджень, напр., нім. істориків потрапили найрізноманітніші прояви злочинності, що набули свого часу поширення у передреволюц. Пруссії (Д.Блазіус «Буржуазне суспільство і злочинність», 1976), побут і сімейне життя робітників Руру (К.Тенфельде «Соціальна історія шахтарів Руру в ХIХ ст.», 1977), світ волоцюг і жебраків у Баварії, Швабії і Франконії 2-ї пол. 18 ст. (К.Кюхтхер «Люди на вулиці», 1983) тощо. Особливо плідними є вже виконані і здійснювані сьогодні нім. істориками дослідження процесу утвердження в Німеччині ідей націонал-соціалізму та фашизму, реакції простих людей на брутальне втручання нацистської влади в осо-
бисте життя громадян, у церк. справи, у світ мист-ва й науки (напр., 6-томна колективна праця під редакцією М.Брошата «Баварія в часи націонал-соціалізму», 1977—83). Джерельна база цих досліджень (матеріали поліцейських і гестапівських (див. Гестапо) архівів, опитування нас.) є досить широкою і це забезпечує їх швидкий розвиток. Так, біографічні інтерв’ю істотно допомогли нім. історикам дослідити різноманітні форми (зокрема, такі, як співучасть, споглядання, заохочення дій нацистів, отримання особистих користей від дискримінації «суспільно чужих осіб») причетності нім. нас. до здійснення нацистами злочинів. Загалом, проблема сусп. консенсусу з тоталітарною диктатурою (див. Тоталітаризм) стала одним з центр. сюжетів у нім. історіографії. І.п. широко послуговується методами прикладної соціології, демографії історичної, антропології, соціальної психології, культурології. Набуває популярності використання прийомів мікроаналізу. Помітно зростає й значення кількісних (квантитативних) методів, особливо в працях амер. дослідників. Критики І.п. насамперед наголошують на обмеженості її методологічних, концептуальних і аналітичних можливостей (Г.Велер і В.Моммзен), на ігноруванні нею великих історіографічних проблем, запереченні нею самого поняття «тотальна історія» та відсутності в ній методик поєднання результатів різнотематичних досліджень. Зокрема, вимога максимального наближення дослідника до дійових осіб історії, що спонукає дослідника широко залучати до свого аналізу розповіді тих чи ін. осіб про самих себе, криє загрозу підміни власне аналізу розумінням і тлумаченням. Домінування в І.п. емпіризму за відсутності в ній належної уваги до обґрунтування теоретико-методологічних засад дослідження призводить до продукування прихильниками цього напряму переобтяжених дрібними деталями напівлюбительських праць. Літ.: Bruggemeier F.-J., Kocka J. (Hg.). Alltagsgeschihte. Zur Rekonstruction historischer Erfahrungen und Lebensweisen. Frankfurt am Main —New
619 ІСТОРІЯ
620 ІСТОРІЯ
York, 1989; Оболенская С.В. «История повседневности» в современной историографии ФРГ. В кн.: Одиссей. Человек в истории. М., 1990; Schulze W.(Hg.). Socialgeschihte, Alltagsgeschihte, Mikro-Historie, eine Diskussion. G`ttingen, 1994; Лютке А. Полиморфная синхронность: немецкие индустриальные рабочие и политика в повседневной жизни. В кн.: Конец рабочей истории? М., 1996; Лютке А. «История повседневности» в Германии после 1989 г. В кн.: Казус-1999. М., 1999; Журавлев С.В., Соколов А.К. Повседневная жизнь советских людей в 1920-е годы. «Социальная история. Ежегодник. 1998/99» (М.), 1999; Лютке А. Что такое история повседневности? Ее достижения и перспективы в Германии. Там само. В.М. Горобець.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІСТОРІЯ ПОВСЯКДЕННЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
