ІНТЕРНАЦІОНАЛ I, Міжнародне товариство робітників — міжнар. орг-ція робітн. об-нь. Заснована 28 верес. 1864 на зборах соціалістів і респ. радикалів у Лондоні (Велика Британія) з метою координації пролетарського руху задля «визволення робітничого класу». Його засадничі документи — «Установчий маніфест Міжнародного товариства робітників» і «Статут» — були складені К.Марксом. Існуючі на той час робітн. об-ня (профспілок, т-в взаємодопомоги й освіти, кооперативів тощо), що діяли у Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії, Швейцарії, Іспанії, Бельгії, Австрії (з 1867 — АвстроУгорщина) та низці ін. країн Зх. і Центр. Європи, а також у США та Австралії, оголошувалися секціями нац. федерацій. Найвищим органом І. I був конгрес, який обирав для ведення поточної роботи виконавчий орган — Ген. pаду. Перший конгрес відбувся в Женеві (Швейцарія) 3— 8 верес. 1866. Від самого початку в І. I розгорнулося гостре протиборство між осн. течіями в робітничому русі — марксизмом, прудонізмом, бланкізмом і анархізмом. Марксистське крило І. I докладало значних зусиль, щоб перешкодити діяльності робітн. орг-цій на ґрунті проголошених Дж.Мадзіні принципів нац. консолідації й нац. незалежності народів. І. I сприяв пропаганді ідей міжнар. робітн. солідарності, популяризації соціально-політ. й екон. доктрини К.Маркса, розвитку страйкового руху, поширенню гасла 8-годинного робочого дня на підпр-вах, виступам проти воєн. приготувань і воєн, дав поштовх утворенню партій робітн. класу. 1870 в Женеві з числа емігрантів на чолі з М.Утіним утворилася Рос. секція І. I. Вона заявила про своє посередництво між
робітн. союзами слов’ян. країн і Зх. Європи, але не спромоглася заснувати жодної своєї філії. Гол. увагу секція приділила пропаганді ідей і цілей І. I переважно серед народницьких (див. Народництво) гуртків і орг-цій, направляючи нелегально в Одесу, Харків та ін. міста примірники женевського ж. «Народное дело», де друкувалися документи й інформація про І. I. 1875 під впливом програми цієї орг-ції в Одесі заснованo «Південноросійський союз робітників». Найбільшою акцією І. I стала активна підтримка Паризької комуни 1871, що викликало хвилю переслідувань його членів у різних країнах. Розкол, що стався в Гаазі (Нідерланди) на конгресі 2—7 верес. 1872 між марксистськими прихильниками централізації робітн. руху й бакунінськими (див. Бакунізм) федералістами, негативно вплинув на подальшу діяльність І. I. Того ж року, щоб запобігти встановленню контролю бакунінців над І. I, Ген. рада за наполяганням К.Маркса перевела свою штабквартиру з Лондона до НьюЙорка (США). 1876 рішенням міжнар. конф., яка відбулася в м. Філадельфія (шт. Пенсільванія), І. I було офіційно розпущено. До 1881 від його імені продовжували виступати анархісти, скликаючи міжнар. конгреси. Літ.: Козьмин Б.П. Русская секция Первого Интернационала. М., 1957; Braunthal J. Geschichte der Internationale, bd. 1—2. Hannover, 1961—63; Итенберг Б.С. Первый Интернационал и революционная Россия. М., 1964; Генеральный совет Первого Интернационала. Протоколы, т. 1—5. М., 1961—65; La premiPre Internationale. Actes du colloque international du center national de la recherche scientifique. Paris, 1968; Гаагский конгресс Первого Интернационала 2—7 сентября 1872 г. Протоколы и документы. М., 1970; Гаагский конгресс Первого Интернационала 2—7 сентября 1872 г. Отчеты и письма. М., 1972; Первый Интернационал и Парижская коммуна. М., 1972; Giuseppe Mazzini e gli operai. Un messaggio di giustizia sociale in prospettiva europea, a cura di G.Limiti. Roma, 1991. М.М. Варварцев.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІНТЕРНАЦІОНАЛ I» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
