Наголос в українській мові – це виділення одного зі складів слова посиленням голосу. Склад, на який падає наголос, називається наголошеним, а решта – ненаголошеними. Наголошений склад відрізняється від ненаголошених більшою тривалістю, силою.
Наголошеність – це властивість усього складу, а не тільки голосного звука, тому в наголошеному складі і голосні, і приголосні вимовляються чітко й виразно.
Наголос притаманний кожному повнозначному слову, службові ж слова, як правило, не наголошуються. У мовленні вони приєднуються до повнозначних, утворюючи разом з ними фонетичні слова: у мене [ум́ене], зробив би [зроб́иуби],хай буде [хаіб́уде].
Деякі складні слова, крім основного, можуть мати ще й побічний (додатковий) наголос: з́олотовол́оска, в́исококваліфіќованийний.
Наголос в українській мові вільний, тобто не закріплений у слові за якимось складом, як, наприклад, у польській мові, де завжди наголошується передостанній склад.
В українській мові наголос рухомий, оскільки при змінюванні слова може переходити з одного складу на інший: х́ата - хат́и, нос́ити - н́ошу - н́осять.
Наголос може виконувати словорозрізнювальну функцію у тих випадках, коли звукова оболонка слів тотожна: п́отяг - пот́яг, ́обід - об́ід, пр́ошу - прош́у.
Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Наголос» з дисципліни «Фонетика»
