ЗМІЇНИЙ (грец. Фідонісі) – о-в у пн.-зх. ч. Чорного м., за 37 км на сх. від Кілійського гирла Дунаю. Входить до складу Одеської області. Пл. — 1,7 км2. Поверхня рівнинна. Береги стрімкі. Місце постійної дислокації з 1956 військових підрозділів СРСР, з 1991 — України. Перші згадки про острів (Білий о-в, о-в Левке (Лех Ю), о-в Ахілла) датують ще 8 ст. до н.е. Давні греки вважали, нібито на о-ві Левке перебував обожнений після смерті Ахілл, оспіваний Гомером в «Іліаді», найхоробріший герой облоги Трої, на честь якого тут було побудовано храм. Знайдений на З. напис свідчить, що цим храмом опікувався давньогрец. поліс Ольвія. Назва Філоксія вперше згадується на італ. портолані «Compasso de Navigare» (1250—65), назва Фідонісі — на карті П.Весконте (1318). З 15 ст. о-в належав Османській імперії, турец. назва о-ва Ілан-Ада (турец. — зміїний). Невелика площа острова, відсутність води й складні погодні умови зумовили знелюднення цієї тер. В роки російсько-турецької війни 1787— 1791 1788 біля З. відбувся великий бій між рос. та турец. флотами. За Адріанопольським мирним договором 1829 З. відійшов до Ро-
сійської імперії. Під час Кримської війни 1853—1856 9 верес. (28 серп.) 1854 З. став збірним пунктом для франц., англ. та турец. кораблів перед початком висадки союзних військ у Криму. Згідно з Паризьким мирним договором 1856 о-в повернутий Осман. імперії. Переданий Румунії у відповідності до Бухарестського протоколу 1878. В ході Другої світової війни війська Червоної армії (див. Радянська армія) зайняли З. (рад. гарнізон стояв на о-ві з 1944). 1948 переданий СРСР згідно з Протоколом про уточнення лінії рад.-румун. кордону (див. Паризькі мирні договори 1947). Від 1991 після проголошення державної незалежності України є частиною тер. нашої д-ви. Нині тут функціонують пристань, маяк, прикордонна застава, пошта, є власна вода. Сучасні проблеми З. пов’язані з неврегульованістю режиму держ. кордону між Україною й Румунією, зокрема з делімітацією континентального шельфу. Належність З. СРСР була підтверджена під час укладення рад.-румун. договору про дружбу й співпрацю 1961 (див. Договір про режим радянсько-румунського кордону 1961); Румунія приєдналася до Гельсінкського заключного акта про непорушність кордонів (див. Нарада з безпеки та співробітництва в Європі). Однак, починаючи з 1967, Румунія неодноразово порушувала питання про перегляд держ. приналежності З. При підписанні договору з Україною про дружбу й співробітництво (1997) Румунія визнала територіальну приналежність о-ва З. Україні. Але після того, як керво укр. компанії «Чорноморнафтогаз» оприлюднило відомості про розвідані нею родовища нафти й газу за 40 км від острова, Румунія заявила протест проти ведення Україною в континентальному шельфі бурових робіт. Нині румун. дипломати не ставлять під сумнів суверенітет України над З., але вважають його не островом, а скелею (скеля за нормами міжнар. законодавства не може вважатися відправною точкою для визначення територіальних вод і континентального шельфу). Після підписання укр.-румун. договору (17
квіт. 2003) про режим держ. кордону проблема З. лишилася неврегульованою. 17 лип. 2003 президент Румунії І.Ілієску заявив про намір, якщо не буде досягнуто порозуміння з Україною, звернутися з цим питанням до Міжнар. суду в Гаазі (Нідерланди). Україна стверджує, що З. — острів, цілком придатний для життя. КМ України прийняв програму з розвитку інфраструктури й госп. діяльності, розраховану на 2002—2006. Планується буд-во на З. вітродизельної електростанції. Оскільки, за висновками вчених-біологів, у прибережній смузі З. наявна велика кількість екзотичних видів мор. тварин, риб і рослин, дебатується питання про надання З. статусу пам’ятки природи національного значення. Літ.: Толстой И. Остров Белый и Таврика на Евксинском Понте. Пг., 1918; Островерхов А., Охотников С. Таємниці острова Ахілла. «Київська старовина», 1993, № 1. Я.В. Верменич, П.В. Голобуцький.
1821 під Черніговом на р. Білоус (прит. Десни, бас. Дніпра). Він являє собою великих розмірів медальйон із зображенням архангела Михаїла і написом (на зворотному боці) «Господи, помози рабу своему Василию. Амин». Припускають, що цей З. міг належати Володимиру Мономаху (хрещене ім’я — Василій) в часи його черніг. княжіння. Літ.: Орлов А.С. Амулеты «Змеевики» Исторического музея. В кн.: Отчет Государственного Исторического музея за 1916—1925 гг. М., 1926; Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. М., 1948; Николаева Т.В., Чернецов А.В. Древнерусские амулеты-змеевики. М., 1991; Пуцко В.Г. Білгородська гривна. В кн.: Старожитності Русі-України. К., 1994. О.П. Толочко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗМІЇНИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
