ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Гроші та кредит

НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ
Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію за-ощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності вони ма-ють багато спільного з банками:
• функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, — у секторі опосередкованого фінансування;
• формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як до-датковий фінансовий інструмент;
• розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні ви-моги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш лікві-дні і більш ризиковані, ніж активи банків;
• діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтуєть-ся на тих самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні ви-моги, внаслідок чого їх платежі за зобов’язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової дія-льності. Перетворюючи одні зобов’язання в інші, вони, як і бан-ки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ри-нку — трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:
• вона не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові бан-ківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського законодавства і набувають ста-тусу банків. Підтвердженням цього є доля американських позичко-во-ощадних інституцій, які до 80-х років хоч і виконували традицій-но банківські депозитні операції, з правового погляду вважалися небанківськими фінансовими посередниками. Розпочате у 1980 р. дерегулювання банківської діяльності в США привело до розширення операцій цих інституцій і підпорядкування їх ФРС у всьому, що сто-сується створення чекових депозитів. Сьогодні в американській лі-тературі їх стали відносити до категорії банківських посередників;
• вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поши-рюючи на них вимоги обов’язкового резервування. Тому законо-давство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;
• вона є вузько спеціалізованою. Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:
1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;
2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові по-середники своїм кредиторам.
Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористати-ся, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкла-даються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних заса-дах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються на договірних фі-нансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посере-дників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.
Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифі-куються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групи договірних по-середників за цим критерієм можна виокремити:
• страхові компанії;
• пенсійні фонди;
• ломбарди, лізингові та факторингові компанії.
Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:
• інвестиційні фонди;
• фінансові компанії;
• кредитні товариства, спілки тощо.
Розглянемо в загальних рисах механізм посередницького функціонування основних видів небанківських фінансово-кредитних установ.
Страхові компанії. Договірні фінансові посередники — це фі-нансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових по-слуг. Їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юри-дичними і фізичними особами спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумов-лених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).
Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економіч-них суб’єктів (юридичних та фізичних осіб) постійно існує загроза настання якихось несприятливих, а то й катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат (смерть, хвороба чи звіль-нення з роботи члена сім’ї, праця якого була основним джерелом доходу; загибель майна від пожежі; аварія автомобіля тощо). По-крити ці втрати з поточних доходів практично неможливо, нако-пичувати для цього кошти через депозитні рахунки теж дуже складно. Страхування є найбільш вигідним відшкодуванням таких втрат, оскільки сума його може бути більшою за страхові внески.
З розвитком і ускладненням техніки, технології, погіршенням екологічної ситуації ймовірність настання таких подій зростає. Тому страховий бізнес у країнах з розвинутими ринковими еко-номіками успішно розвивається, створюючи банкам потужну конкуренцію в боротьбі за заощадження населення.
Страхові компанії умовно поділяються на компанії страхуван-ня життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми коштів, які розміщують у дохідні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витра-ти, одержують прибутки. З мобілізованих коштів ці компанії створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні стра-хових випадків. Відмінність між ними полягає в способах розмі-щення мобілізованих коштів у дохідні активи.
Компанії зі страхування життя мають можливість досить точ-но визначити коефіцієнт смертності населення і спрогнозувати на цій підставі розподіл своїх виплат за страховими полісами в часі. Це дає їм можливість переважну частину своїх резервів розміщу-вати в довгострокові, найбільш дохідні активи — облігації та ак-ції корпорацій, заставні, довгострокові депозити тощо.
Компанії зі страхування майна та від нещасних випадків стра-хують від випадків, настання яких значно менш прогнозоване, ніж смертність населення. Тому вони не можуть розміщувати свої резерви в такі ж активи, як компанії зі страхування життя, а змушені обмежуватися переважно короткостроковими цінними паперами (державними, муніципальними) і тільки частково інве-стувати в довгострокові облігації чи акції.
Страхові компанії у розвинутих країнах мобілізують величезні фінансові ресурси і є головними постачальниками довгостроко-вих капіталів на грошовому ринку. Крім довгострокових цінних паперів, вони можуть вкладати свої ресурси в іпотечні позики, в довгострокові позики під заставу нерухомості тощо.
Страховий бізнес в Україні спочатку розвивався досить інтен-сивно. Кількість страхових компаній у середині 90-х років навіть перевищувала кількість комерційних банків. Проте страхові ком-панії зіткнулися з тими ж труднощами, що й банки. Економічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а хронічна ін-фляція, слабкість банківської системи, нерозвинутість ринку цін-них паперів створюють великі труднощі щодо збереження мобі-лізованих коштів і розміщення їх у дохідні активи. Тому в останні роки страхові компанії почали згортати свій бізнес, а кі-лькість їх стрімко скорочується.
Пенсійні фонди — це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізич-них осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. За механізмом функ-ціонування вони нагадують компанії страхування життя. У них внески у фонд здійснюються систематично протягом тривалого часу, в результаті чого накопичуються великі суми грошового капіталу. Оскільки строки виходу на пенсію відомі, фонду легко спрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і відповідно роз-містити вільні кошти в довгострокові дохідні активи. Ними мо-жуть бути корпоративні облігації, акції, державні цінні папери, довгострокові кредити. Надійне та дохідне розміщення коштів фонду є запорукою його успішного функціонування. За рахунок додаткових доходів вони не тільки покривають свої операційні витрати, а й виплачують пенсії понад суми пенсійних внесків.
Пенсійні фонди бувають державні та приватні. Державні фон-ди, як правило, створюються з ініціативи центральних і місцевих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або ж відра-хувань з відповідних бюджетів. Тому й розміщення коштів цих фондів здійснюється переважно в державні цінні папери.
Приватні пенсійні фонди створюються, як правило, з ініціати-ви певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомог своїм працівникам. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибу-тку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи. Приватні фонди можуть існувати як самостійні структури, а мо-жуть управлятися самими корпораціями, що їх створили, чи за їх дорученням комерційними банками, трастовими чи страховими компаніями. Переважна частина коштів цих фондів розміщується в цінні папери тих фірм, що їх створили. Тому вони нерідко діс-тають можливість контролювати самі фірми-засновники.
Ломбарди — фінансові посередники, що спеціалізуються на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються із внесків засновників, прибутку від їх-ньої діяльності, виручки від реалізації заставленого майна. Вони можуть користуватися також банківським кредитом. Відносини між ломбардами та позичальниками оформляються спеціальними документами (ломбардними квитанціями), які мають статус уго-ди між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до групи договірних фінансових посередників.
Лізингові компанії — фінансові посередники, що спеціалізу-ються на придбанні предметів тривалого користування (транспо-ртних засобів, обладнання, машин тощо) та переданні їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5—10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договора-ми оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Особливістю лізингового посе-редництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товар-ній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для по-зичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сіль-ському господарстві, малому та середньому бізнесі.
Факторингові компанії (фактори) — фінансові посередни-ки, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компа-нія. Оформляється така операція спеціальним договором між фа-ктором та його клієнтом, що продає свої вимоги.
Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєдну-ються елементи кредитування з посередницькими послугами. То-му дохід від факторингової операції формується з двох частин — з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк та-кого кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий. Однак великі суми платіжних документів, що купу-ються, та стягування комісії на всю їх суму забезпечують достат-ні доходи, щоб розвивати цей бізнес. Такі компанії звичайно створюються при банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення своїх операцій. Окремі банки самостійно виконують такі операції для своїх клієнтів.
В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990—1992 рр. Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено кілька факторингових компаній. Проте з по-глибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризико-ваним і був згорнутий. У перспективі можливе його відродження, але масштаби розвитку будуть залежати від стану платіжної дис-ципліни в економіці та від розвитку короткострокового банківсь-кого кредиту типу овердрафт на платіжні потреби клієнтів.
Інвестиційні фонди (банки, компанії). Інвестиційні фінан-сові посередники — це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного при-значення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних при-ватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.
Інвестиційні фонди, акумулюючи великі обсяги капіталів, спроможні забезпечити високий рівень професійного управління ни-ми, надійний захист від кредитних ризиків та високий рівень до-хідності за своїми цінними паперами — акціями, інвестиційними сертифікатами тощо.
Надійність інвестиційних фондів забезпечується передусім високим рівнем диверсифікації активів. Законодавство окремих країн навіть обмежує частку активів фондів, що припадає на одну компанію. Наприклад, у США їм заборонено вкладати в акції од-ного підприємства більше як 5% своїх активів. Подібні обмежен-ня існують у ФРН та інших країнах.
Доходи фондів формуються з дивідендів і процентів за цінни-ми паперами, які є в їхніх портфелях, та з курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами доходів за вла-сними цінними паперами та змінами їх курсових різниць.
Інвестиційні фонди бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди грошового ринку. Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продати самому фон-ду, який зобов’язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди відкри-того ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у пев-них сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку. Тому ці акції одночасно «працюють» як чековий і як високодохідний де-позит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів.
У розвинутих країнах інвестиційні фонди є могутніми фінансо-вими структурами, що відчутно конкурують з великими банками, страховими компаніями. Розвиток їх безпосередньо пов’язаний з розвитком середнього класу в країні, зі зростанням його заоща-джень та інвестиційних уподобань. Якраз через указані фонди цей клас може зручно і вигідно реалізувати свої інвестиційні можливо-сті. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на гро-шовому ринку . Для їх розвитку немає достатніх передумов:
• немає того середнього класу, який формує масового дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження в управління інвес-тиційним фондам;
• самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифі-ковано розмістити мобілізовані капітали в надійні та високодохідні активи у зв’язку з нерозвиненістю фондового ринку.
Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мо-білізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позич-ки фізичним та юридичним особам для придбання товарів вироб-ничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізують-ся на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній, наприклад автомобілів у компанії «Форд», меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та ін. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факто-рингові компанії, оскільки вони певною мірою кредитують пла-тіжні потреби своїх клієнтів.
Кредити фінансових компаній переважно є короткострокови-ми і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифі-ковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інте-ресів їхніх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фі-нансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.
В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди. Особливо відчутно впала дові-ра до них після краху в 1993—1994 рр. ряду трастових компаній, що завдав великих збитків населенню.
Кредитні кооперативи (товариства, спілки) — це посеред-ники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерсь-ких та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формують-ся шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціаль-них внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В окремих країнах таким кооперативам дозво-лено відкривати для своїх членів ощадні, депозитні та інші спеціа-льні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу.
Мобілізовані кошти розміщуються передусім у коротко- та середньострокові позички своїм членам — під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства мо-жуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю.
Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм чле-нам інші послуги — консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які на-дають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаю-чись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір ба-зових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства.
В Україні кредитні кооперативи (товариства) розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в «пролетаризо-ваному» стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може вести са-мостійну господарську діяльність і тому не може стати суб’єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка фу-нкціонувала при профспілках за часів радянської влади і була до-сить широкою, зараз істотно скоротилася.
Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Україні може дати прискорення розвитку малого і середнього бі-знесу, приватизація землі, розвиток приватного та орендного сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки — споживчої, житлової, збутової тощо.
• Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробу-вання і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з розглянутих вище структур виникли і набу-ли широкого розмаху лише в ХХ ст. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового ринку і фінансового менеджменту зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників. Процес розвитку традиційних фінансових посере-дників і поява нових неминуче зачепить і Україну.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ І МІСЦЕ В НЬОМУ ФІСКАЛЬНО-...
Програмне забезпечення та основні стандарти АРІ для комп’ютерної ...
СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Заходи щодо запобігання ризикам або їх зменшення
Дисконтований період окупності


Категорія: Гроші та кредит | Додав: koljan (21.02.2011)
Переглядів: 3235 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП