ДОБРАНИЧІВКА, археологічна пам’ятка — поселення доби палеоліту пізнього. Розташов. на тер. с. Добраничівка Яготинського р-ну Київ. обл., на лівому березі р. Супій (прит. Дніпра). Відкрита 1953 І.Шовкоплясом. Культ. шар залягав у лесі на глибині 1,5— 2,5 м. Розкрито чотири госп.-побутових комплекси, що складалися зі стаціонарних округлих жител з мамонтових кісток, ямсховищ, внутр. і зовн. вогнищ та вироб. центрів. Комплекс крем’яних знарядь характеризувався різцями кутового і бокового типів, кінцевими скребачками скорочених пропорцій, їх подвійними зразками, проколками, а також різноманітними мікролітами із затупленим краєм — ланцетоподібними вістрями, прямокутниками тощо. Кістяні знаряддя представлені проколками та молотками з рога пн. оленя, знахідки мист-ва — унікальною стилізованою жін. фігуркою із середньодніпровського бурштину, рештки фауни — кістками мамонта й пн. оленя, а також бізона, вівцебика, ведмедя, вовка, лисиці, зайця та ін. Згідно з попередніми радіокарбоновими датами, вік пам’ятки визначається бл. 13 тис. років. Комплекс пам’ятки пов’язується з епіграветською культурною традицією, яка представлена аналогічними пам’ятками в с. Гінці Лубенського р-ну Полтав. обл., с. Межиріч (див. Межиріч), м. Фастів і Семенівкою I—III. Літ.: Шовкопляс И.Г. Добраничевская палеолитическая стоянка. «Краткие сообщения Института археологии Академии наук СССР», 1955, № 59; Гладких М.И. Каменный инвентарь Добраничевской стоянки. Там само; Шовкопляс И.Г. Добраничевская стоянка на Киевщине (некоторые итоги исследования). «Материалы и исследования по археологии», 1972, № 185. Д.Ю. Нужний.
вел. кн. київ. Ольги. Вона доводилася Д. сестрою, а їхнім батьком був Малк Любечанин, якого деякі літописознавці пов’язують з древлянським кн. Малом, який убив вел. кн. київ. Ігоря Старого (див. Древлян повстання 944— 945) і наступного року сватався до Ольги. 970 Святослав Ігорович посадив свого позашлюбного, ще малого сина Володимира в Новгороді Великому, куди з ним поїхав правити Д. За Лаврентіївським літописом (під 1128), Д. 978 сватав полоцьку княжну Рогнеду для Володимира, але дістав відмову, розлютився, захопив Полоцьк (нині місто Вітебської обл., Білорусь), полонив Рогнеду і її батька полоцького кн. Рогволода й привів до свого князя. 980 Володимир призначив Д. посадником у Новгороді Великому, де той поставив ідол Перуна. 985 Д. був при Володимирі, коли той здійснив переможний похід на болгар волзьких. Пізні літописи (Никонівський та ін.) свідчать, що після хрещення Київської Русі Д. в Новгороді скинув ідол Перуна і насильно охрестив новгородців (бл. 990). Д., по батькові Нікітіч, є одним із гол. героїв билин Володимирового циклу, де він виступає поряд з Іллею Муромцем серед найповажаніших рус. богатирів. Вчені відзначають, що образ і дії Д. в літописі й билинах за смислом загалом тотожні. Літ.: Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. СПб., 1908; Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи. М., 1963. М.Ф. Котляр.
м. Санкт-Петербург), здійснював торгівлю через об’єднані представництва укр. кооперації за кордоном. 28—30 трав. 1926 дістав назву «Всеукраїнська спілка скотарсько-молочарської кооперації “Добробут”». Виконував завдання «Сільського господаря», до складу якого входив на правах спілки. В трав. 1930 мав 41 спілку. За постановою Наркомату земельних справ УСРР від 30 берез. 1930 «Д.» було об’єднано з Укрколгоспцентром.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДОБРАНИЧІВКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
