Прогнозування банкрутства на основі дискримінантного аналізу
Одним з найважливіших інструментів системи раннього попе-редження та методом прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Під дискримінантним аналізом здебі-льшого розуміють комплекс методів математичної статистики, за допомогою якого здійснюється класифікація досліджуваних одиниць (підприємств) залежно від значень обраної сукупності показників відповідно до побудованої метричної шкали. Така шка-ла будується на основі емпіричного дослідження фінансових пока-зників великої кількості підприємств, одні з яких опинились у фі-нансовій кризі, а інші успішно продовжують свою діяльність. У процесі аналізу підбирається певна система показників, до-слідивши значення яких, можна віднести підприємство до того чи іншого класу та з високим рівнем ймовірності спрогнозувати його майбутній фінансовий стан. У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискриміна-нтний аналіз. В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладено сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікацію підприємств за принципом дихотомії . Віднесення підприємства до категорії «хворих» чи «здорових» здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджувано-го показника. Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рен-табельності активів граничне значення цього показника становить 2 %. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів > 2 %, за цим критерієм вважаються «здоровими»; якщо ж значення цього показника < 2 %, то підприємство належить до групи суб’єктів господарювання, яким загрожує фінансова криза. Загальний висновок про якість фінансового стану підприємст-ва робиться на основі аналізу відповідності кожного з показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним зна-ченням. Найвідомішими моделями однофакторного дискриміна-нтного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля. В основі досліджень американського економіста В. Бівера по-кладено 30 найчастіше вживаних у фінансовому аналізі показни-ків. За ознакою однорідності вони були згруповані в шість груп. З кожної групи Бівер вибрав по одному найтиповішому показнику, які й склали його систему прогнозування : 1) відношення Cash-flow до позичкового капіталу; 2) відношення чистого прибутку до валюти балансу; 3) відношення позичкового капіталу до валюти балансу; 4) відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття); 5) відношення робочого капіталу до валюти балансу; 6) відношення різниці між очікуваними грошовими надхо-дженнями і поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації). З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспромож-них і такого ж числа фінансово спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного з наведених по-казників стосовно американських підприємств. У німецькомовній економічній літературі досить поширеною є система показників Вайбеля. В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960—1971 рр., покладено аналітичні ма-теріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металур-гійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких перебувала у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням та-ких показників : 1) відношення позичкового капіталу до валюти балансу; 2) відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття); 3) відношення Cash-flow до поточних (короткострокових) зо-бов’язань; 4) відношення різниці між очікуваними грошовими надхо-дженнями та поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації); 5) відношення середнього залишку кредиторської заборгова-ності до вартості закупок, помножене на 365; 6) відношення середніх залишків виробничих запасів до вели-чини затрат на сировину (матеріали), помножене на 365. Для кожного з наведених показників Вайбель побудував від-повідні шкали у вигляді діаграм, в яких показана динаміка зна-чень показників протягом п’яти років перед настанням в однієї з груп досліджуваних підприємств фінансової неспроможності. У разі, якщо значення всіх шести показників аналізованого під-приємства перебувають у безпечній зоні відповідної шкали, то цьому суб’єкту господарювання не загрожує банкрутство. Якщо ж значення більше трьох показників наближається до зони «хво-рих» підприємств, то аналізоване підприємство вважається та-ким, якому загрожує банкрутство. Щодо підприємств, в яких ме-нше трьох показників знаходяться у критичній зоні, Вайбель рекомендує проводити додатковий аналіз. Головним суперечливим моментом однофакторного дискри-мінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших — про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об’єктивне прогно-зування банкрутства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій дискримінантній функції. У загальному вигляді алгоритм лінійної багатофакторної дикримі-нантної функції можна представити в такій формі: Z = a0 + a1x1 + a2x2 + a3x3 + …+ anxn , де а1, а2, а3, …, аn — коефіцієнти (ваги) дискримінантної функції; х1, х2, х3, …, хn — показники (змінні) дискримінантної функції. Величина окремих ваг характеризує різний вплив окремих показників (змінних) на загальний фінансовий стан підприємст-ва. Віднесення аналізованого підприємства до групи «хворих» чи «здорових» залежить від значення інтегрального показника, який є результатом розв’язку дискримінантної функції, а також від побудованої на основі емпіричних даних прямої поділу. Пряма поділу характеризує граничне значення Z-показника і слугує базою для розробки шкали інтерпретації одержаних зна-чень Z. Найвідомішими моделями прогнозування банкрутства на ос-нові багатофакторного дискримінантного аналізу є тест на банк-рутство Тамарі (1964), модель Альтмана (1968), модель Беерма-на (1976), система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993). Модель прогнозування банкрутства, розроблена американсь-ким економістом Е. Альтманом, має також назву «розрахунок Z-показника» і є класичною в своїй сфері (вона включена до бі-льшості західних підручників, присвячених фінансовому прогно-зуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств). Побудо-вана Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд: Z = 0,012X1 + 0,014X2 + 0,033X3 + 0,006X4 + 0,999X5 . Це п’ятифакторна модель, де чинниками виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до віт-чизняних стандартів фінансової звітності окремі змінні дискри-мінантної функції мають такий вигляд : X1 — робочий капітал / валюта балансу; X2 — сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу; X3 — звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта балансу; X4 — ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпо-ративних прав) / позичковий капітал; X5 — чиста виручка від реалізації продукції / валюта балансу. Провівши аналіз 33 пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн дол. США, Альтман дійшов тако-го висновку щодо інтерпретації значень Z-показника: Значення «Z» Імовірність банкрутства до 1,8 висока 1,8—2,67 не можна однозначно визначити 2,67 і вище низька Цікавим є те, що в дослідженнях Альтмана середнє значення показника Z для фінансово неспроможних підприємств становить –0,29, а для групи успішно працюючих підприємств — +5,02 . За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за п’ять років до банкрутства — 36 %; чоти-ри роки — 29; три роки — 48; два роки — 83; один рік — 95 % . У Німеччині вперше застосував методологію багатофакторно-го дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 р. професор університету м. Мюнстер Кл. Беєрман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збитковими та перебу-вали у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінант-ної функції Беєрмана наведено в табл. 1 Таблиця 1 ПАРАМЕТРИ ДИСКРИМІНАНТНОЇ ФУНКЦІЇ БЕЄРМАНА Показник Вага Х1 = Позичковий капітал / валюта балансу +0,077 Х2 = Чистий прибуток / валюта балансу +0,813 Х3 = Чистий прибуток / позичковий капітал +0,124 Х4 = Чистий прибуток / чиста виручка від реалізації –0,105 Х5 = Cash-flow / позичковий капітал –0,063 Х6 = Чиста виручка від реалізації / валюта балансу +0,061 Х7 = Запаси / Чиста виручка від реалізації +0,268 Х8 = Сума амортизації / Вартість основних засобів на кінець періоду +0,217 Х9 = Введені основні засоби / Сума амортизації +0,012 Х10 = Заборгованість за банківськими позичками / Позичковий капітал +0,165
Одержані значення інтегрального показника Беєрман реко-мендує інтерпретувати таким чином (горизонт прогнозування один рік) : • Z > 0,32 — підприємство перебуває під загрозою банкрутства; • 0,32 > Z > 0,236 — неможливо чітко ідентифікувати, потре-бує додаткового якісного аналізу; • Z < 0,236 — підприємству не загрожує банкрутство. Методологія багатофакторного дискримінантного аналізу мо-же використовуватися як службами контролінгу підприємства для своєчасного виявлення симптомів фінансової кризи, так і ба-нками при оцінці кредитоспроможності позичальника. Про акту-альність і значимість розглянутого методу прогнозування фінан-сового стану підприємств свідчить вже те, що Європейський центральний банк для полегшення класифікації позичальників на надійних та проблемних рекомендує своїм підрозділам, а також комерційним банкам використовувати в роботі галузевий дис-кримінантний аналіз. При цьому пропонується застосовувати три різні дискримінантні функції: для промислових підприємств, під-приємств торгівлі та громадського харчування, для інших під-приємств. Використання методології багатофакторного дискримінантно-го аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумов-лено такими основними чинниками: • по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дис-кримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої ква-ліфікації; • по-друге, відсутністю достатніх коштів для закупівлі та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарю-вання; • по-третє, недостатнім рівнем об’єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (пробле-матика подвійної бухгалтерії). У той же час в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак вони безсисте-мні, не враховують галузевих особливостей і не містять відповід-них «ключів» інтерпретації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Прогнозування банкрутства на основі дискримінантного аналізу» з дисципліни «Фінансова діяльність субєктів господарювання»
