ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНІ — різноманітні істор. пам’ятки, що стали предметом дослідження тих чи ін. істор. дисциплін. З усього розмаїття Д.і. окремо можна виділити такі категорії джерел: документальні, вербальні, зображальні, оповідні, особового походження, речові, масові. Ці категорії не є строго визначеними, і одні й ті самі джерела можуть зараховуватися до різних категорій. Джерела документальні — вид писемних джерел, що виникли в процесі діяльності різних держ., громад. чи приватних установ, орг-цій, підпр-в тощо. Мають діловий, офіц. характер, різний зміст, усталену форму й формуляр окремих зразків. Це законодавчі акти, орг.-розпорядча документація установ, орг-цій, підпр-в, звіти, ділове офіц. листування; акти, довідки, документи суд.-слідчі, дипломатичні, військ. тощо (більш докладно див. Акти історичні). Джерела вербальні — тип джерел, що фіксують інформацію в усній словесній формі. Найвідоміші з них — джерела лінгвістичні або пам’ятки мови — омоніми, топоніми, астроніми, зооніми тощо. Велику групу складають пісенні джерела. Різновидом цього типу джерел є фонозаписи. Джерела зображальні — тип джерел, що фіксують інформацію у формі зображень: малюнків, скульптур, графіки. Певною мі-
рою до зображальних джерел належать й архіт. пам’ятки. Сучасними видами зображальних джерел є також твори, виконані за допомогою новітніх тех. засобів — фото-, кіно- та відеокамер. Такі джерела складають особливий вид джерел — кінофотовідеодокументи. Ця інформація може мати супровід — звуковий або писемний. Джерела оповідні — рід усних та писемних джерел, особливістю яких є фіксація інформації про події та явища сусп.-політ., соціально-екон., культ. життя у вигляді розповіді в довільній формі (плач, повчання, похвала, подорожні записки тощо). Цінність цих джерел полягає в тому, що вони відтворюють складні процеси формування етносу, його мови, літ., нац. свідомості, героїзму боротьби за незалежність. Вони також інформують нас про ставлення їхніх авторів до відтворюваних у описах подій, а отже, і про світогляд їхніх авторів. Оповідні твори виникли у найдавніші часи у формі епосу, міфів, легенд, казок, переказів, пісень, дум тощо. Пізніше вони лягли в основу хронік, літописів, різноманітних істор. та літ. тв. Багато усних оповідей записали етнографи, фольклористи. Джерела особового походження — рід пам’яток, кожна з яких ств. окремою особою з приватних міркувань чи у зв’язку із службовими потребами. До них належать особисті записки, мемуари (спогади), епістолярії, автобіографії, щоденники. Серед ін. типів джерел вирізняються джерела речові. Велику групу з-поміж них складають археол. джерела, вивчення останніх, зокрема, дає нам відомості про розселення, к-ру, звичаї та вірування людей, які жили задовго до нас. За функціональним призначенням речові джерела поділяються на кілька класів: знаряддя праці, речі побуту, зброя, предмети прикладного мист-ва, монети, ордени, медалі, печатки, прикраси, тех. засоби та пристрої, архіт. споруди тощо. Кожен з цих класів досліджує окрема спец. істор. дисципліна (нагороди — фалеристика; медалі — медальєрика; одяг, однострої — етнологія та уніформо-
знавство; печатки — сфрагістика тощо). Джерела масові — клас джерел, які характеризуються певною повторюваністю, типовістю та однорідністю вміщеної в них інформації. Аналіз змістовних аналогій змісту таких джерел дає змогу виявити спільні риси різних істор. явищ, простежити в них ту чи ін. закономірність, тенденцію розвитку. До масових джерел належать довідкові, стат. документи, періодична преса тощо. На відміну від масових, клас немасових, особових джерел визначається такими рисами, як: індивідуальність змісту, оригінальність інформації, несхожістю відтворення кожним джерелом істор. факту, події, процесу або його визначальних рис. Поділ джерел на масові та немасові — досить умовний, бо масове джерело може виконувати в певному дослідженні унікальну роль — при вивченні окремого факту, а особове — роль однотипного джерела у вивченні масових явищ. Сучасні засоби формалізації інформації дають змогу обробляти масові джерела за допомогою стат. та кліометричних методів (див. Кліометрія), цьому сприяє стандарт формуляру (періодична преса, листівки, декларації тощо). Літ.: Джерелознавство історії України. Довідник. К., 1998. М.Ф. Дмитрієнко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
