СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ
Грошовим ринком звичайно називають особливий се-ктор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошо-вий ринок, — це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші не-має сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі об-міну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійсню-ється на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут не є цільовим об’єктом ринкових відносин. Ними ви-ступають матеріальні блага — продукти праці та ре-сурси, які одним суб’єктам ринку потрібно продати, а іншим — купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товар-ній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв’язку з прода- ними товарами. Тому такі ринки справедливо називають товар-ними, а не грошовими. Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб’єктами грошового ри-нку, а також усіх інструментів та самого механізму функціону-вання цього ринку. Традиційні поняття «продаж» і «купівля», що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові яви-ща, як ціна, попит, пропозиція. Передання грошей від одного суб’єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли в одного з них вони є віль-ними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від прода-жу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється та-ке передання або у формі прямої позички під зобов’язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таке передання грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем. Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник гро-шей (продавець), передаючи їх своєму контрагентові, не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право роз-поряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передання грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівале-нта, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідніс-тю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі. Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об’єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку влас-ник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє роз-порядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб’єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку, з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процен-тним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передання цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей. Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передання цих грошей їх власника-ми своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші, відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одер-жання суб’єктами ринку у своє розпорядження певної суми гро-шей в обмін на вказані інструменти, які прийнято називати фі-нансовими1. Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль фінансових інструментів у функціонуванні грошового рин-ку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначаль-ного об’єкта — грошей. З цього погляду роль зазначених інстру-ментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках. За своїм характером усі інструменти грошового ринку є пев-ними зобов’язаннями покупців перед продавцями грошей. Зале-жно від виду зобов’язання їх можна поділити на неборгові і бор-гові. До неборгових належать зобов’язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою право розпорядження ними. Такі зобов’язання мають форму акцій. До цієї групи можна від-нести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові). До боргових відносять усі зобов’язання, за якими покупець грошей зобов’язується повернути продавцеві одержану від ньо-го суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов’язаннями оформ-ляються операції купівлі-продажу грошей з переданням права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму гро-шей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов’язання. Боргові зобов’язання як інструменти грошового ринку, у свою чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри й умов передання продавцем покупцеві прав розпорядження відповід-ними сумами грошей: депозитні зобов’язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати) процентного доходу. Такими зобов’язаннями оформля-ється переважно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо; позичкові зобов’язання, за якими продавці, передаючи гро-ші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоря-джатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визна-чають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фі-нансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов’язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо. Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб’єктами, самі набувають певної вартості і стають об’єктом купівлі-продажу. У зв’язку з цим можна говори-ти про специфічний ринок фінансових інструментів, який є однією з форм існування грошового ринку. Цей ринок заведено називати фінансовим . Усі види інструментів грошового ринку можна виділити у такі три групи: позичкові угоди, включаючи й депозитні, на підставі яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами щодо форму-вання і розміщення кредитних ресурсів; цінні папери, з допомо-гою яких реалізуються переважно прямі відносини між продав-цями і покупцями грошей; валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют. З наведеної схеми видно, що назустріч потокам грошей, що спрямовуються від продавців до покупців, переміщаються відпо-відні інструменти грошового ринку. Як зазначалося вище, інструменти грошового ринку самі на-бувають здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність вла-стива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави ви-ділити відповідні ділянки грошового ринку в самостійні ринки — цінних паперів та валютний. У розвинутих ринкових економіках поширена також купівля-продаж банківських позичкових вимог та зобов’язань, що дає підстави говорити про ринок позичкових угод як про самостійний вид грошового ринку. Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна гро-шей має форму процента (процентного доходу) на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на то-варних ринках. Розмір процента визначається не величиною вар-тості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживною вартістю — здатністю приносити покупцеві додатко-вий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи ви-робничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів. Ще складніші форми прояву на грошовому ринку мають по-пит на гроші та їх пропозиція, які будуть ґрунтовно розглянуті в підрозділах 3.4 та 3.5. Незважаючи на істотні відмінності основних елементів грошового і товарного ринків, механізми їх взаємодії, зокрема попи-ту, пропозиції і ціни, на кожному з цих ринків однакові. На гро-шовому ринку, як і на товарному, діють сили попиту і пропозиції, а механізм їх урівноваження забезпечує стабільність процента як ціни грошей. Це й дало підстави назвати грошовим ринком ту специфічну сферу грошових відносин, де здійснюється перелив грошових коштів на безеквівалентній, але зворотній основі. Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб’єктів. Суб’єктами цього ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу грошей, з купі-влі грошей і посередницькі. В операціях з продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управ-ління, в операціях з купівлі грошей — ті самі економічні суб’єкти. У посередницьких операціях ключовими суб’єктами є так звані фінан-сові посередники — банки, інвестиційні та фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. Підсумовуючи розгляд сутності грошового ринку, слід зауважи-ти, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літе-ратурі. У радянській літературі грошовий ринок ототожнювали або з ринком позичкових капіталів, або з ринком короткострокових фі-нансових активів . У західній літературі грошовий ринок нерідко ототожнюють з фінансовим ринком. З таким підходом можна пого-дитися, якщо сам фінансовий ринок трактувати широко — як особ-ливий сектор ринку, на якому формуються і балансуються попит і пропозиція на всі види фінансових інструментів. Саме такої точки зору дотримується англійський економіст Л. Харріс, котрий ставить знак рівності між грошовим і фінансовим ринками і з цих позицій аналізує класичну та кейнсіанську моделі грошового ринку . Подібне ототожнення допускають також автори новітнього російського навчального посібника з банківської справи за редакцією А. М. Тавасієва. Проте, судячи з того, що фінансовим вимо-гам (зобов’язанням) у посібнику відводиться роль «технічного» інструментарію на цьому ринку, вони ведуть мову скоріше про грошовий ринок, а не про фінансовий . Очевидно, такої позиції дотримується автор фундаментально-го американського підручника «Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків» Ф. С. Мишкін, який оперує лише поняттям фінансового ринку і на його основі вивчає попит на гроші і пропозицію грошей . Проте, на наш погляд, більш логічною є позиція тих дослідни-ків, які визнають грошовий ринок самостійним економічним явищем. Серед них є український дослідник теорії грошей А. С. Гальчинський, який розглядає грошовий ринок як самостійний механізм, на базі якого формуються й урівноважуються попит на гроші та пропозиція грошей .
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ» з дисципліни «Гроші та кредит»
