ГРАББЕ Павло Христофорович (1789 або 1790—27(15).07.1875) —
військовик, дипломат, генералад’ютант (1839), дійсний чл. Рос. геогр. т-ва (1847), граф (1866). Із родини чиновника. Н. в Кексгольмі (нині м. Приозерськ Ленінгр. обл., РФ). Навч. у петерб. сухопутному кадетському корпусі, по закінченні (1805) — артилер. офіцер, перший ад’ютант ген. О.Єрмолова. За мужність у протинаполеонівських кампаніях 1806—07 нагороджений орденом св. Анни 3-го ст. та золотим хрестом. По тому квартирував на Волині. 1810 під дипломатичним прикриттям направлений військ. агентом до Німеччини та Австрії. 1812 — ад’ютант М.Барклая де Толлі, переведений до гвардії. На початку Війни 1812 здійснив унікальну розвідку по франц. маршових колонах. Брав участь у боях на Дніпрі, Бородінській битві 1812 та подальших операціях рос. армії, в її зарубіжному поході, відзначений орденами св. Георгія 4-го класу, св. Анни 2-го ст. з діамантовими знаками, св. Володимира 4-го класу з бантом. 1816 — полк., 1817 — командир Лубен. гусарського полку. Чл. «Союзу благоденства», учасник Моск. з’їзду 1821. За доносом 1822 імп. Олександром I усунутий з посади, засланий до м. Ярославль (нині місто в РФ), 1823 направлений до м. Лебедин у ранзі молодшого полк. Сіверського кінно-єгерського полку. Заарештований у с. Полошки Черніг. губ. (нині село Глухівського р-ну Сум. обл.) за наказом імп. Миколи I від 30(18) груд. 1825 і допроваджений на гауптвахту Гол. штабу в Санкт-Петербурзі. 14(02) січ. 1826 звільнений, але наступного дня знову затриманий. За найвищим повелінням підданий 4-місячному ув’язненню в Дюнамюндській фортеці (біля гирла р. Даугава), що тривало до 31(19) серпня. По тому повернутий до свого полку. 1827 переведений до Дерптського кінно-єгерського полку, потім — до Новорос. драгунського полку. Активний учасник російськотурецької війни 1828—1829, командував авангардом рос. військ у Валахії (див. Волощина), виконував обов’язки начальника штабу корпусу. Був поранений, за героїзм отримав орден св. Володимира 3-го класу, золоту шаблю
з написом «За хоробрість» та звання генерал-майора. На рос.польс. війні 1831 (див. Польське повстання 1830—1831) був контужений, удостоївся орденів св. Георгія 3-го ст. і св. Анни 1-го класу. 1832 очолив д-зію. Ген.лейтенант (1837). За дії на маневрах у Вознесенську восени 1837 Микола I вручив йому орден Білого Орла. 1838—42 керував військами на Кавказ. лінії та у Чорноморії. 1839 відзначений орденом Олександра Невського, 1841 — діамантовими знаками до нього. Мешкав потім у Києві, С.-Петербурзі, селах Блотниця (Болотниця) та Тимчиха Прилуцького пов. (нині Болотниця та Грабщина Талалаївського р-ну Черніг. обл.) та Тростянці. Як особистий представник царя 1846 зустрічався з турец. султаном Абдул-Меджидом, 1849 уклав Балта-Лиманську конвенцію. У ході придушення угор. революції 1849 (див. Революції 1848— 1849 в Європі) орудував особливим експедиційним загоном. 1853 тимчасово позбавлений звання генерал-ад’ютанта за недогляд за коштами для поранених. Під час Кримської війни 1853—1856 виконував обов’язки коменданта Кронштадта, військ. губернатора Ревеля (нині — Таллінн) та команд. рос. військ в Естляндії. Генерал од кавалерії (1855). Наказний отаман Війська Донського (1862). Чл. Держ. ради від 1866. В останній період життя став кавалером орденів св. Володимира 1-го класу й св. апостола Андрія Первозванного. Автор мемуарів. П. у власному маєтку в с. Тимчиха. Першою дружиною Г. була Віра Скоропадська (1801—28), другою — Катерина Ролле (Ролла). Частину архіву Г. зберігав М.Маркевич. Тв.: Письмо «Русский архив», 1869, № 4; Из памятных записок. Там само, 1873, кн. 1; Записная книжка. М., 1888; Из дневника и записной книжки. «Русский архив», 1889. Літ.: Генерал-адъютант граф Граббе. «Харьковские губернские ведомости», 1875, 26 июля; И.И.О. Граббе. В кн.: Энциклопедия военных и морских наук, т. 2. СПб., 1885; Записки, статьи, письма декабриста И.Д. Якушкина. М., 1951; Чернов С.Н. У истоков русского освободительного движения. Саратов, 1960; Фонвизин М.А. Сочинения и письма, т. 1.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Граббе Павло Христофорович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
