ГЕТЬМАНАТУ ІНСТИТУТ (1649—1764) — вища ланка системи держ. управління в Гетьманщині. Після виникнення Укр. козац. д-ви в серед. 17 ст. гетьман став її верховним керівником. У його руках зосереджувалася вся повнота законодавчої, виконавчої та суд. влади. Гетьман здійснював зв’язки з іноз. д-вами, мав значний вплив на церк. життя. Гетьманські універсали мали силу закону для всього нас. України. Гетьман очолював генеральну старшину, яка виконувала урядові функції і разом з полковниками утворювала раду генеральної старшини. Остання мала вплив на обрання найвищої посадової особи в д-ві. Резиденціями гетьмана в 2-й пол. 17—18 ст. були Чигирин, Гадяч, Батурин і Глухів. З укладенням Березневих статей 1654 поступово відбувалося обмеження повноважень гетьмана як у внутр., так і в зовн. політиці д-ви. Між царським урядом і гетьманом укладалися спец. умови (гетьман. статті), що визначали його права і компетенцію (див. Договірні статті українських гетьманів). Володіння гетьмана складалися з рангових маєтностей, а також царсь-
ких пожалувань за службу. Окремим гетьманам належали десятки тисяч підлеглих селян, з початку 18 ст. — навіть кріпаків (див. Кріпацтво). Влада гетьмана поширювалася також на Запорожжя, що часто призводило до конфліктів між ним і січовою громадою. Гетьманами Укр. козац. д-ви були: Б.Хмельницький, І.Виговський, Ю.Хмельницький, І.Брюховецький, Д.Многогрішний, І.Самойлович, І.Мазепа, І.Скоропадський, Д.Апостол, К.Розумовський. З 1663 по 1681 посада гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П.Тетеря, П.Дорошенко, Ю.Хмельницький, М.Ханенко). Гетьманом в еміграції (1710—42) був П.Орлик. Скасування Г.і. відбулося 1764 за указом імп. Катерини ІІ. Функції гетьмана почала виконувати 2-га Малоросійська колегія. Літ.: Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. К., 1959; Смолій В.А. та ін. Гетьманська Україна. К., 1999. В.О. Щербак.
ту була політ. орг-ція Українська народна громада, ств. П.Скоропадським. Громада вважала, що тільки авторитарна влада може вивести Україну з безладдя та анархії. В цьому вона знайшла порозуміння з Союзом земельних власників та Укр. хліборобськодемократ. партією (УХДП). Напередодні перевороту увійшла в контакт із німецьким командуванням та заручилася його підтримкою (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918). 29 квіт. 1918 у Києві відбувся конгрес хліборобів, скликаний Союзом земельних власників та підтриманий УХДП, на який зібралося бл. 8 тис. делегатів з усієї України. Конгрес проголосив гетьманом ген. П.Скоропадського, нащадка старовинного гетьман. роду (див. Скоропадські). Того ж дня була видана «Грамота до всього українського народу» (див. Гетьманські грамоти П.Скоропадського), в якій П.Скоропадський оголосив себе «гетьманом всієї України», пояснив причини, що спонукали його до рішучих дій, сповістив про відновлення приватної власності. Разом із грамотою було оголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України», що стали правовою основою Укр. Д-ви. Ними було скасовано Українську Народну Республіку, вся законодавча та виконавча влада тимчасово, до обрання всеукр. сейму, передавалася гетьманові, який був також і верховним головнокомандувачем. Уночі проти 30 квіт. невеликі гетьман. загони, не зазнавши опору, захопили держ. установи, ч. військ. формувань УНР перейшла на бік гетьмана.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕТЬМАНАТУ ІНСТИТУТ (1649—1764)» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
