Операції по залученню вкладів і депозитів. Міжбанківський кредит
У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином: 1) депозити; 2) недепозитні залучені кошти. Депозит (вклад) — це грошові кошти у готівковій або безготів-ковій формах, національній або іноземній валютах, передані до бан-ку їх власником або третьою особою за рахунок і за дорученням власника для зберігання на визначених умовах. Операції, пов’язані із залученням коштів для вкладів, нази-ваються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкри-тий клієнту в банку рахунок, на якому зберігаються його грошо-ві кошти. Недепозитні залучені кошти — це кошти, які банк отримує у вигляді позички або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку. Недепозитні джерела банківських ресурсів відрізняються від депозитних тим, що мають, по-перше, неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а залучаються на ринку на конкурентній основі, і, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку. Недепозитними залученими ресурсами користуються в основно-му великі банки. Придбання недепозитних коштів здійснюється ве-ликими сумами, тому їх вважають операціями, що мають оптовий характер. Сучасна банківська практика характеризується значним різнома-ніттям вкладів депозитів, які бувають: залежно від категорії вкладника: • депозити юридичних осіб; • депозити фізичних осіб; залежно від строку і порядку вилучення: • вклади до запитання; • строкові вклади; залежно від економічного змісту: • вклади до запитання; • строкові вклади; • ощадні вклади; • цінні папери. Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розра-хунків, тому їх ще називають транзакційними. Розміщуються ці вклади в банках на поточних та контокорентних рахунках і можуть у будь-який час за вимогою клієнта бути поповнені або вилучені, причому як частково, так і повністю, у готівковій чи безготівковій формі. Вклади до запитання нестабільні, що обмежує можливість сфери їх використання комерційними банками. Тому власникам та-ких вкладів виплачується низький депозитний процент або не ви-плачується зовсім. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім по-відомленням банку про намір зняти гроші з рахунку. Формою залу-чення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з ове-рдрафтом. Одним з видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками. Для стимулювання приросту вкладів до запитання банки пропонують клієнтам додаткові послуги (пільги при наданні креди-ту, зручні форми розрахунків, консультаційні послуги або високий рівень якості обслуговування). Витрати на ведення рахунків до за-питання покриваються банками за рахунок комісійної винагороди за послуги. Строкові вклади — грошові кошти, які розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього тер-міну. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки носять в основному довгостроковий характер і тому ста-більні й зручні в банківському плануванні. Через них сплачується високий депозитний процент. Для строкових вкладів характерне різке коливання розмірів, а також встановлення їх розміру круг-лими сумами. Строкові вклади можуть бути двох видів: 1) власне строкові вклади; 2) вклади з попереднім повідомленням про вилучення коштів. Клієнт має право достроково вилучити кошти зі строкового вкладу, але з попереднім повідомленням. У такому випадку банки нараховують проценти аналогічно вкладам до запитання. Взагалі диференціація процентів за строковими депозитами від-бувається в залежності від терміну та виду депозиту, періоду повід-омлення про вилучення коштів, стану на фінансовому ринку, потре-би банку в ресурсах і т. д. Строкові депозити оформляються депозитною угодою, яка засві-дчує право банку управляти залученими коштами та право клієнта отримати суму вкладу та процента в чітко обумовлений строк. Основні реквізити депозитної угоди: 1) назва та адреса банку, який приймає депозит; 2) назва та адреса власника коштів; 3) дата внесення депозиту; 4) сума депозиту; 5) дата повернення коштів; 6) процентна ставка; 7) зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит; 8) підписи сторін. Угода укладається у двох примірниках. Часто банки встановлюють мінімальний розмір вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідну групу вкладів. Бан-ки можуть закріпити в угоді право змінювати процентну ставку від-повідно до зміни облікової ставки НБУ з повідомленням про це вкла-дника. У разі незгоди вкладника договір може бути розірвано. Усі спори між банком і вкладником вирішуються в судовому порядку. Однією з форм строкових вкладів є депозитний та ощадний сертифі-кати. Депозитний сертифікат надається юридичним, а ощадний — фізи-чним особам. Сертифікат — це письмове свідоцтво банку про внесення грошових коштів, що дає право вкладнику на одержання після закінчен-ня встановленого строку депозита і процентів по ньому. Вони бувають: • іменні і на пред’явника; • у національній та іноземній валютах; • у паперовій і безпаперовій формах; • строкові і до запитання. Ощадні вклади. Відмінністю ощадних вкладів від строкових є те, що вони не мають фіксованого терміну зберігання, невеликі за мінімальним розміром, не потребують попереднього повідомлення про вилучення. Як і строкові, ощадні вклади призначені не для розрахунків, а для заощадження коштів. Характерні особливості ощадних вкладів: 1. Невелика мінімальна сума. 2. Плавне зростання коштів на рахунку. 3. Видача власнику вкладу іменного свідоцтва — ощадної книжки. Деякі банки відмовляються від ощадної книжки і замінюють її виписками про стан рахунку. Це зменшує витрати банку на ведення рахунку, а також запобігає зловживанням, пов’язаним зі злодійст-вом, шахрайством і т. д. Порядок вилучення коштів з ощадного вкладу регламентується в угоді між банком і клієнтом. Банки можуть вимагати попереднього повідомлення про вилучення значних сум вкладу. Процентні ставки по цих вкладах вищі за ставки по вкладу до за-питання, але нижчі ніж по строковому вкладу. Ощадні вклади забезпечують стабільні залишки коштів, що є зручним для банку. За депозитами банки можуть нараховувати прості та складні проценти. Найбільш поширеним і традиційним є нарахування прос-тих процентів. Дохід по складних процентах передбачає нарахування процентів на процент. Сума, яку отримає вкладник в кінці терміну вкладу, при нараху-ванні складних процентів обчислюється за формулою: Р (1 + R)n, де n — період вкладу; R — процентна ставка; P — сума угоди. Для компенсації втрат від інфляції банки можуть пропонувати клієнтам виплату процентів наперед. У випадку дострокового вилу-чення вкладу виплачені проценти банк вилучає з суми депозиту. Важливою умовою стимулювання депозитів є підвищення надій-ності банків та банківської системи в цілому. На міжбанківському ринку банки задовольняють свої потреби в ресурсах за допомогою позичок: 1) в інших комерційних банках; 2) в центральному банку. Міжбанківський кредит займає особливе місце в структурі джерел залучених кредитних ресурсів банку. Він є оперативним способом одержання коштів; має, в основному, короткостроковий характер. Надається при встановленні кореспондентських відносин, але разом з тим міжбанківський кредит — найдорожчий за інші джерела. Призначення міжбанківських кредитів: 1) дають можливість виконувати вимоги з обов’язкового резер-вування; 2) задовольняють потреби клієнтів у коштах; 3) забезпечують ліквідність банку; 4) банки, в яких є надлишок ресурсів, можуть розміщувати тим-часово вільні кошти в банках, де існує їх нестача. Переваги міжбанківського кредиту порівняно з депозитом: 1) оперативність; 2) не потребує резервування в центральному банку, оскільки не є вкладом; 3) не потребує витрат на маркетинг та інфраструктуру. Необхідно враховувати специфічні особливості міжбанківських кредитів, одержаних від інших комерційних банків та НБУ. Міжбанківські кредити є таких видів: 1) добові (овернайт); 2) строкові; 3) безстрокові (онкольні). Добові міжбанківські кредити — це, як правило, незабезпечені позички, які надаються банкам з доброю репутацією. В окремих ви-падках за наявності сумніву щодо платоспроможності позичальника кредитор може вимагати заставу (наприклад, у вигляді державних цінних паперів). Кредитна угода укладається за телефоном, телеграфом, часто без документальної фіксації. Строкові кредити видаються на строк від кількох днів до кількох місяців (тиждень, місяць, 3 місяці, 6 місяців, рік; на євроринку зу-стрічаються міжбанківські кредити строком до 5 років). Кредитна угода на видачу таких кредитів укладається в пись-мовій формі після оцінки кредитоспроможності банку-позичальника. Безстрокові кредити. При цьому виді кредиту строки угоди ав-томатично подовжуються щодня, доки одна зі сторін не прийме рі-шення про розірвання такої угоди. Філії комерційного банку можуть працювати на міжбанківському ринку тільки в межах своєї системи. Комерційні банки можуть також отримувати кредити від НБУ. Однією з особливих рис кредиту, що надається НБУ, є те, що у НБУ існують специфічні джерела надання міжбанківських кредитів: 1) гроші в обігу; 2) гроші в міжбанківських розрахунках. Розмір цих ресурсів залежить від того, яку грошово-кредитну по-літику проводить НБУ. Такі кредити видаються в особливих випад-ках, наприклад, при кризі ліквідності, санації банку. Національний банк надає кредити за допомогою: 1) операцій РЕПО (купівля облігацій у комерційних банків з на-ступним їх обов’язковим викупом банками) на встановлену дату і наперед за встановленою ціною; 2) ломбардного кредитування, де як застава виступають облігації внутрішніх державних позик; 3) надання ресурсів через закриті кредитні аукціони; 4) операцій НБУ на відкритому ринку. Ломбардне кредитування — це надання центральним банком комерційним банкам кредиту під забезпечення цінних паперів, які входять до ломбардного списку центрального банку. В Україні до нього включаються ОВДП. Ломбардна ставка НБУ є одним з ін-струментів грошово-кредитної політики і знаходиться на рівні ви-щому, ніж облікова ставка. Ці кредити надаються на строк до 30 днів на підставі укладеної кредитної угоди. Заборгованість комерційного банку за таким кредитом не пови-нна перевищувати 75% вартості цінних паперів, які перебувають у забезпеченні. Цінні папери перераховуються на депо-рахунок у НБУ, де вони блокуються і знаходяться до погашення кредиту. У випадку зниження вартості цінних паперів НБУ вимагає додатково-го забезпечення (додаткових цінних паперів). Комерційні банки можуть запозичити кошти в НБУ через закри-ті кредитні аукціони. До участі в таких аукціонах допускаються комерційні банки, що додержуються економічних нормативів, уста-новлених НБУ, своєчасно подають центральному банку звітність і погашають раніше отримані кредити. Філії комерційних банків, а також комерційні банки, діяльність яких триває менше року, до уча-сті в кредитних аукціонах не допускаються. Умовою допуску комерційних банків до кредитного аукціону є дотримання таких умов: 1) один банк не може одержати більше 50% кредитів, запропоно-ваних на кредитному аукціоні; 2) сума заборгованості комерційного банку по кредитах НБУ не по-винна перевищувати п’ятикратного розміру власного капіталу банку. Комерційним банкам, чиї заявки на аукціоні задоволені, видаєть-ся свідоцтво про купівлю кредитів. Це свідоцтво та інші документи, необхідні для оформлення кредитного договору, комерційний банк надає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення кредитно-го договору регіональне управління НБУ перераховує суму кредиту на кореспондентський рахунок комерційного банку. З метою конт-ролю за своєчасним поверненням цих кредитів між позичальником і кредитором укладається договір про забезпечення повернення отриманих кредитів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Операції по залученню вкладів і депозитів. Міжбанківський кредит» з дисципліни «Банківські операції»
