ВОЙНОРАЛЬСЬКИЙ (Войнаральський) Порфирій Іванович (1844—29(17).07.1898) — революціонер-народник. Н. в с. Линовка Мокшанського пов. Пензенської губ. Позашлюбний син княгині Варвари Кугушевої та дворянина Всеволода Ларіонова. Зареєстрований спочатку на прізвище Іванов, потім — міщанином Войноральським. 1855—60 навч. в Пензенській г-зії (водночас із Д.Каракозовим — майбутнім терористом, який 1866 вчинив замах на імп. Олександра ІІ), по закінченні — на мед. ф-ті Моск. ун-ту. Восени 1861 за участь у студентських заворушеннях затриманий поліцією. Навесні 1862
адміністративно висланий до В’ятської губ., того ж року переведений до Вологодської, 1867 — Архангельської, 1868 — до Пензенської. 1873, коли спец. поліцейський нагляд над ним було знято, став мировим суддею. Познайомився з С.Кравчинським та ін. «чайковцями». 1874 у Москві створив навч. майстерню-комуну, нелегально поширював пропагандистську літ., фінансував революц. діяльність (зокрема «ходіння в народ»), налагодив зв’язки з гуртком С.Ковалика в Україні. Заарештований влітку 1874, разом із С.Коваликом 1876 втік із петерб. будинку попереднього утримання, але був невдовзі схоплений і на поч. 1878 як один із гол. «заводіїв» на «процесі 193-х» засуджений до 10-літньої каторги. 6 черв. (25 трав.) 1878 першим підписав відкритий лист 23 народників з Петропавловської фортеці до ж. «Община», складений Ф.Волховським. 7 лип. (25 черв.) 1878 відправлений до Харків. тюрми. Спроба визволити його (зорганізована С.Перовською за участі М.Фроленка) поблизу Харкова під час перевезення 13(01) лип., за ін. даними — 12 лип. (30 черв.), закінчилася невдачею. Відтоді до жовт. 1880 утримувався в одиночній камері Новоборисоглібського централу (с. Андріївка Зміївського пов. Харків. губ., нині с-ще міськ. типу Балаклійського р-ну Харків. обл.), потім — у пересильних в’язницях міст Мценськ та Іркутськ (обидва нині РФ), з 1882 — у забайкальській Карійській тюрмі, обраний старостою каторжан. Від 1884 — на поселенні у Бустаському наслезі (розташування якутів) поблизу м. Верхоянськ, займався ремеслами, адвокатурою, торгівлею, влаштував миловарню; від 1890 — в м. Якутськ (нині обидва міста в Республіці Саха (Якутія), РФ), друкувався в сибірській пресі, займався с. госпвом, проводив агрономічні досліди. Після звільнення прибув 1897 до Харкова. У ж. «Сельское хозяйство и лесоводство» (1897) опублікував статтю «Приполярное земледелие». Невдовзі оселився в Куп’янському пов. Харків. губ., у маєтку поміщика Іполита Сарандінакі, з дочкою якого був одружений його товариш Віктор Тихоцький (один із «долгушинців»), надалі замешкав у м. Куп’янськ, де й помер. В останній період свого життя бідував (матеріально його підтримали різні люди, в т.ч. С.Ко-
валик, В.Короленко, а також петерб. Літ. фонд). Літ.: Ковалик С. К биографии П.И.Войнаральского. «Каторга и ссылка», 1924, кн. 11; Архив «Земли и Воли» и «Народной Воли». М., 1932; Богина С.Л., Кириченко Т.М. Революционер-народник Порфирий Иванович Войноральский. М., 1987. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Войнаральський Порфирій Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
