Крім традиційних, притаманних суто банкам операцій, вони виконують на замовлення своїх клієнтів нетрадиційні операції і послуги. Це їх змушує робити конкуренція, яка існує на грошо-вому ринку, а також всередині банківської системи. Банківські послуги — це ті дії банківських установ на замов-лення клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресур-сів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Бан-ки надають клієнтам різноманітні послуги. Їх об’єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш пошире-ною є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комі-сійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо. До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України. Це, зокре-ма: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення грошових цінностей; ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних і фізичних осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо. Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Наприклад, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове обслуговування та ін. Сурогатними нази-ваються послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання послуги такого впливу не відбувається. Наприклад, гарантії, підтверджені акреди-тиви, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів тощо. До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні. Це збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо. Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трас-тові, консультаційні та деякі інші послуги. До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких форму-ються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комі- сією, сплаченою при організації даної послуги. Прикладом такої послуги є видача клієнтам готівки за рахунок купленої в інших ба-нків або в установі НБУ. Спред виникає лише тоді, коли банк ви-користовує сторонніх (третіх) осіб при наданні послуг клієнтам. До балансових належать послуги, що обліковуються на балан-сових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці по-слуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними. По-слуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації). Їх надання не супроводжується вкладенням або залученням коштів. Ринок банківських послуг в Україні перебуває на стадії фор-мування. Найбільшим попитом користуються послуги розрахун-ково-касового характеру. Проте з розвитком ринкових відносин з’являється попит і на такі послуги, як лізинг, факторинг, гаран-тії, трастові послуги. Швидко розвивається попит на послуги банків у сфері обігу цінних паперів: купівля—продаж цінних паперів за заявками клі-єнтів, розміщення емісії цінних паперів тощо. Лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування. Як правило, протя-гом строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю по-вну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашається у розстрочку. Він виник у 50-ті роки ХХ ст. паралельно з розвитком системи прискорення амортизаційних списувань. Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк за-куповує нове майно (устаткування, транспортні засоби, сільсько-господарську, обчислювальну техніку тощо) і бере на себе прак-тично всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення строкових платежів, оплату майно-вих податків. Клієнт, на прохання якого було куплено майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визначається розмір орендної плати і періодичність її внеску та інші умови. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює проце-нту за кредит. Дохід банку від лізингових послуг включає: лізинговий про-цент, залишкову вартість майна до моменту закінчення строку оренди, податкові пільги, пов’язані з інвестуванням в обладнання. Плата за лізингову послугу нижча від позичкового процента, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати гро-шову позичку для оренди дорогого обладнання. Банк має можливість установлювати оплату за лізингову по-слугу нижче за позичковий процент за рахунок того, що оренда надає йому право користування інвестиційними пільгами при оплаті податків, тобто він ділиться з клієнтами одержаною виго-дою у формі зниження процента. У міжнародній банківській практиці досить поширений лізинг із залученням коштів (оренда інвестиційного типу). При здійсненні такої лізингової операції банк організовує одержання довгостроко-вої позички в одного або кількох кредиторів на суму до 80% вартос-ті зданих в оренду активів. За організацію позички він одержує від орендаря додаткову винагороду. Крім того, ця операція дає можли-вість банку скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення процента за взятий кредит на витрати своєї діяльності. Факторинг — банківська послуга, яка виникла в банківській практиці в 50-ті роки ХХ ст. Він являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов’язані з постачанням товарів або наданням послуг. Факторингова послуга оформляється укладенням між банком і клієнтом спеціального договору. При цьому функціями банку є не тільки стягнення боргів, а й обслуговування боргу: аналіз пла-тоспроможності боржників, інкасування, залікові операції, при-йняття на себе ризику неоплати тощо. Клієнт, що продав дебітор-ські рахунки, одержує від банку гроші (готівка, переказ, оплата чека тощо) у розмірі 80—90% суми рахунків. Залишені 10—20% суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до по-гашення всієї купленої дебіторської заборгованості. Після повер-нення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторні послуги банк стягує з клієнта плату, яка включає комісію за послуги з обслуговування боргу і позичковий процент. Комісія нараховується від усієї суми куплених у клієнта дебітор-ських рахунків, а позичковий процент — від суми наданого кліє-нту авансу. У зв’язку зі швидким обігом дебіторських рахунків і викликаною цим нетривалістю строку користування авансом (по-зичкою) дохід банку від позичкового процента менший, ніж ко-місійні платежі. Гарантія — це зобов’язання гаранта, що видається на про-хання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредитору принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гара-нтією сум, якщо інше не передбачене договором гарантії з прин-ципалом. Видаючи гарантію, банк повинен переконатися у пла-тоспроможності клієнта, оскільки видача гарантії, по суті, має кредитний характер. Банки беруть на себе зобов’язання при не-сплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за раху-нок власних ресурсів. Банківська гарантія може надаватися і під відповідне забезпечення, тобто супроводжуватися відповідною заставою майна. Банківські гарантії можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними та фі-нансовими угодами: тендерна гарантія; гарантія виконання конт-ракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитива; гаран-тія платежу; акцептування та авалювання векселів тощо. Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник — передає своє майно у розпорядження іншої особи — довірительному власнику, для управління в інте-ресах третьої особи — бенефіціара. Отже, у зазначених правовід-носинах беруть участь три сторони: довіритель майна (засновник); довірительний власник (траст); бенефіціар — особа, на користь та в інтересах якої нада-ються довірчі послуги. Ним може бути сам довіритель майна або третя особа. Банки, виконуючи функції трасту, можуть: • обслуговувати облігаційні послуги; • здійснювати тимчасове управління справами компаній на випадок їх реорганізації чи ліквідації; • надавати послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими ак-ціонери передали право голосу уповноваженим представникам); • здійснювати розпорядження активами; • інвестувати кошти клієнта у визначені ним види активів; • управляти коштами благодійних фондів; • зберігати цінності. За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої установлюється в договорі між банком та клієнтом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ» з дисципліни «Гроші та кредит»
