Поняття пропозиції грошей. Пропозиція грошей — друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон’юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. На рівні окремого економічного суб’єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо факти-чний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості збері-гання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запа-су грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні по-питу над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються — при зростанні рівня процента економічний суб’єкт виступатиме на ринку з пропози-цією грошей, а при зниженні — з попитом на гроші. На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому. Вважається, що всі економічні суб’єкти одночас-но не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити про-позицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту — як скорочення пропозиції грошей. Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни пропози-ції грошей надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньоекономічними процесами чи мотиваці-єю самих економічних суб’єктів, а зовнішніми чинниками, що ле-жать у сфері банківської діяльності. Посилаючись на екзогенність пропозиції грошей, окремі автори роблять спроби відірвати рух пропозиції грошей від руху попиту, надати йому самостійного значення. Подібний підхід загрожує розривом двох складових грошо-вого ринку — попиту і пропозиції, втратою об’єктивних меж зміни пропозиції грошей, переходом на позиції суб’єктивізму і волюнта-ризму в грошово-кредитній політиці. Зважаючи на викладене, дуже важливо правильно визначити співвідношення пропозиції і попиту як двох складових грошово-го ринку: яка з них є первинною, а яка — вторинною. Без прави-льної відповіді на це питання неможливо правильно визначити об’єктивні межі пропозиції грошей, а отже і емісії грошей. Оскільки з двох сил грошового ринку попит на гроші зміню-ється насамперед під впливом об’єктивних чинників, що форму-ються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція гро-шей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей. Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтувати-ся і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Тільки за цієї умови вплив суб’єктивного фактора на кон’юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей, рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об’єктивними і не матимуть руйнівних наслідків. Отже, є підстави вважати, що ті чинники, які визначають змі-ну попиту на гроші, у кінцевому підсумку визначають межі зміни пропозиції грошей. Спробу знайти якісь інші чинники, що визна-чають обсяг пропозиції грошей, не зачіпаючи попиту на гроші, відкривають шлях до вольових рішень у монетарній політиці. Адже будь-які емісійні вливання (збільшення пропозиції грошей) можуть бути виправдані необхідністю фінансово забезпечити пе-вні «гострі» потреби суспільства, виробничого інвестування, під-тримання пріоритетних виробництв тощо. При цьому потреби самого обороту, тобто попит на гроші, будуть проігноровані і стабільність грошей буде підірвана. Формування пропозиції грошей і його чинники. Визнання попиту на гроші об’єктивною межею для пропозиції грошей, а самої пропозиції — результатом діяльності банків може створити вра-ження, що завданням монетарної політики банківської системи є су-то технічне «підтягування» грошової маси до попиту на гроші при зміні його обсягу. Проте це лише поверхове, загальне враження. За ним криється надзвичайно складний процес зростання маси грошей (грошової пропозиції), на який, крім рішень центрального банку, впливає значна кількість інших чинників, що можуть деформувати пропозицію грошей порівняно з визначеними цілями, відхиляючи її від попиту на гроші. Тому кожний із цих чинників можна розгляда-ти як самостійний фактор впливу на обсяг пропозиції грошей. Щоб спростити аналіз цих чинників, запишемо пропозицію грошей у вигляді такої формули: , де М1 — пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках; m — коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора; Мб — грошова база. Зміна пропозиції грошей (М1) може бути викликана дією чин-ників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт му-льтиплікатора. Оскільки грошова база (Мб) перебуває під повним контролем цен-трального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних опе-рацій цього банку — операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції грошей у розмірах, адек-ватних зміні грошової бази, є функцією центрального банку. Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рі-шеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. Такими чинниками можуть бути зміни: ― норми обов’язкових резервів; ― облікової ставки; ― типової ринкової процентної ставки; ― процентної ставки за депозитами до запитання; ― обсягу багатства економічних суб’єктів; ― тінізації підприємницької діяльності; ― стану довіри до банків, банківської паніки. Розглянемо механізм впливу кожного з цих факторів на про-позицію грошей. Зміна норми обов’язкового резервування викликає протилеж-ну за напрямом зміну коефіцієнта (m) мультиплікації грошової маси, оскільки він визначається за формулою , де r — но-рма обов’язкового резервування. Тому чим нижчою буде норма ®, тим вищим буде коефіцієнт мультипликації, а отже більшим загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки. Зміна облікової ставки впливає на грошову базу. При підви-щенні облікової ставки зменшується попит комерційних банків на позички рефінансування, внаслідок чого зменшуються залиш-ки коштів на їх коррахунках у центральному банку, тобто грошо-ва база, скоротяться також надлишкові резерви банків та їхні мо-жливості надавати позички, а отже і рівень мультиплікатора. Зміни типової ринкової процентної ставки впливають на пропозицію грошей у кількох напрямах. Зокрема, при зростанні процентної ставки за позичками у комерційних банків розширю-ються можливості одержувати позички рефінансування навіть при зростанні облікової ставки, унаслідок чого зростають грошо-ва база, банківські резерви і коефіцієнт мультиплікації, що сприяє розширенню пропозиції грошей. Водночас у цій ситуації можуть зменшуватися попит на банківські позички, зростати надлишкові резерви і скорочуватися мультиплікація депозитних грошей. Зміна багатства призводить до зміни співвідношення між депозитною і готівковою складовими грошової маси: чим бідніші економічні суб’єкти, тим більшу частину своїх грошей вони три-мають у формі готівки, і навпаки. Але оскільки депозитна складо-ва зумовлює мультиплікативний процес, а готівкова — ні, то зміна їх співвідношення приводить до зміни загального обсягу пропози-ції грошей. Так, при зростанні багатства депозитна складова гро-шової маси зросте швидше, ніж готівкова, що посилить мульти-плікаційний ефект і збільшить пропозицію грошей. Зменшення багатства матиме протилежний вплив на пропозицію грошей. Тінізація підприємницької діяльності зумовлює зміну структури грошових запасів на користь готівки. Це послаблює мультиплікатив-не збільшення депозитів, оскільки готівка виходить з банківського обороту і не використовується для цілей кредитування. Падіння рівня мультиплікації зменшує пропозицію грошей у депозитній формі зна-чно більше, ніж зростає готівкова маса. Тому загальна грошова про-позиція скорочується в міру зростання тінізації економіки. Низький стан довіри до банків, банківська паніка теж негатив-но впливають на процес мультиплікативного збільшення депозитів, бо спричиняють вилучення грошей з депозитів чи стримують їх зростання. Збільшення готівкової складової грошової маси не ком-пенсує втрат депозитної складової, оскільки через мультиплікатив-ний ефект вони значно перевищують суми готівкових вилучень. В умовах посилення недовіри до банків рівень мультиплікації може знижуватися і тому, що банки змушені збільшувати свої надлишкові резерви і скорочувати кредитування, з тим щоб по-силити свою ліквідність на випадок відпливу вкладів. Отже, загальний обсяг пропозиції грошей скорочується про-порційно падінню довіри до банків, а в період банківських панік таке скорочення стає лавиноподібним, здатним паралізувати всю платіжну систему країни. Зростання процентних ставок за депозитами до запитання сприяє залученню банками готівки на поточні вклади і розширенню процесу мультиплікації депозитів, унаслідок чого зростає пропози-ція грошей. У принципі за депозитами до запитання банки мо-жуть не виплачувати процентного доходу, оскільки це «короткі» гроші, використання яких приносить банкам незначні доходи. Проте сучасна банківська практика довела доцільність виплат доходу і за такими депозитами, для чого відкриваються особливі депозитні рахунки типу нау-рахунки, супер-нау-рахунки, рахун-ки з автоматичним «очищенням» тощо. Зміну пропозиції грошей через коливання коефіцієнта муль-типлікації можуть викликати й інші чинники, зокрема сезонні зростання потреби населення в готівці, що призводить до змен-шення поточних депозитів і зниження процесу мультиплікації, а отже — зменшення пропозиції грошей. У цьому ж напрямі діє збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонно-го чи будь-якого іншого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї ліквідності. Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чо-тирьох груп суб’єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не досить відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього треба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників. Графічне зображення пропозиції грошей. Оскільки пропозиція грошей як явище екзогенне формується насамперед банківською системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі коор-динат буде залежати від тактичних цілей грошово-кредитної полі-тики. Пряма вертикальна лінія, проведена з точки 20,0, свідчить про те, що фактична пропозиція грошей склалася на рівні 20,0 млрд грн і банківська система планує підтримувати її на цьому рівні незале-жно від зміни процентної ставки. Якщо буде прийнято рішення за тих же умов збільшити пропозицію грошей до 25,0 млрд грн, то крива пропозиції зміститься вправо в точку, адекватну 25,0 млрд грн, але залишиться у вертикальному положенні, що свідчить про її незалежність від зміни процентної ставки. Горизонтальна лінія М1 проведена з точки 8, свідчить про те, що пропозиція грошей (точка А) повинна змінювати своє поло-ження вліво чи вправо на горизонтальній прямій М1 (залежно від зміни попиту на гроші) так, щоб утримувати процентну ставку на рівні 8%. Якщо ж як ціль монетарної політики буде встановлено підтримання процентної ставки на рівні 10%, то лінія пропозиції грошей переміститься вгору в точку 10, але збереже горизонта-льне положення. Зміщення пропозиції грошей (точка А) на обох рівнях у на-прямку, потрібному для утримання ставки процента на незмін-ному рівні (8% чи 10%), центральний банк може забезпечити продажем цінних паперів на відкритому ринку (пропозиція гро-шей зменшиться) чи купівлею їх (пропозиція грошей збільшиться). Крива пропозиції грошей може набути вигляду нахиленої лінії, якщо грошово-кредитна політика передбачає збільшення маси грошей, проте меншою мірою, ніж це потрібно для збереження стабільного рівня процента. Вибір тактичної цілі грошово-кредитної політики і відповідної їй кривої пропозиції грошей залежить від конкретної економічної си-туації в країні та тих чинників, які обумовили зміну попиту на гроші, відповідно до якої банківська система повинна відкоригувати пропозицію грошей. Коли, наприклад, зростання попиту на гроші викликано зростанням цін, то, щоб не спровокувати розвиток ін-фляційного процесу, доцільно зафіксувати масу грошей на рівні, що склався, і відпустити у «вільне плавання» процентну ставку. У цьо-му випадку кривій пропозиції грошей доцільно надати однозначно вертикальне положення (рис. 3.6). Якщо попит на гроші знижується під впливом, наприклад, прискорення обігу грошей унаслідок удо-сконалення технологій міжбанківського переміщення грошей, то, щоб захистити реальну економіку від небажаного впливу зміни процентних ставок, їх рівень доцільно зафіксувати, а масу грошей відпустити «у вільне плавання». Глибше уяснити механізм цих зв’язків можна на повній графі-чній моделі грошового ринку, яка включає криву попиту і криву пропозиції грошей.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРОПОЗИЦІЯ ГРОШЕЙ» з дисципліни «Гроші та кредит»
