ВІДЕНЬ — столиця Австрії. Розташов. на р. Дунай, біля підніжжя Альп. У 1 ст. н. е. на місці В. розміщувався табір рим. легіонерів — Віндобона. Місто вперше згадується у писемних джерелах, що датуються 9 ст. (881) та 11 ст. (1030). Із серед. 12 ст. — це резиденція герцогів Бабенсбергів (княжої династії в Австрії). Від 1221 має право княжого міста. Від 1282 — під владою Габсбургів. 1529 та 1683 В. успішно витримав облогу турец. військ. У 16—19 ст. став столицею д-ви австрійс. Габсбургів. 1805 та 1809 був окупований військами Наполеона І. Тут проходив Віденський конгрес 1814— 1815, який заклав основи післянаполеонівської системи міжнар. відносин. 1867—1918 В. — столиця Австро-Угорщини. Од 1918 — столиця Австрійс. республіки. Від 11/12 берез. 1938 до 13 квіт. 1945 місто, як і вся Австрія, входило до складу гітлерівської Німеччини. У В. ухвалена Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969. У В. збереглася велика кількість істор. й архіт. пам’яток, у т. ч. готичний собор св. Стефана (12—15 ст.), колиш. резиденція Габсбургів — Гофбург (13—19 ст.), церква св. Карла Борромея та великі комплекси палаців і парків кін. 17—18 ст. у стилі бароко (Бельведер, Шенбрунн), Кільцева магістраль Рінгштрасе 2-ї пол. 19 ст. та багато ін. До останньої чверті 18 ст. зв’язки українців із В. мали епізодичний характер. Зокрема, вони брали участь у Віденській битві 1683, тоді під час оборони міста від турків відзначився купець Ю.Кульчицький, родом із Самбора, на честь якого у В. названо вулицю та встановлено бронз. барельєф. Після приєднання до Австрії Галичини та Буковини (кін. 18 — поч. 19 ст.) українці мали постійні зв’язки з В. як столицею австрійс. Габсбургів. Відтоді В. став місцем побутування та ареною сусп.-політ., громад., культ.-освіт. та наук. діяльності багатьох українців. Од кін. 18 до поч. 19 ст. тут навчалося чимало укр. студентів, здобула освіту значна ч. греко-катол. ду-
528 ВІДЕОДОКУМЕНТ
ховенства. Осередком культ.-освіт. та церк. життя українців у В. стала заснована імп. Марією-Терезією 1774 ген. духовна семінарія («Барбареум») при церкві св. Варвари (про пошанування св. Варвари українцями див. Варвара великомучениця), яка готувала кадри греко-катол. духовенства з представників слов’ян. та ін. народів. Після ліквідації семінарії (1784) для укр. греко-катол. громади засновано парафію з церквою св. Варвари. 1852 відкрито нову семінарію («Барбареум-2»), яка проіснувала до 1892. У цьому навч. закладі церк. освіту здобули багато визначних греко-катол. діячів Галичини та Закарпатської України. 1868 у В. засновано укр. студентське т-во «Січ». У 19 — на поч. 20 ст. у місті постійно або тимчасово мешкали укр. студенти, робітники, урядовці, чиновники та військові, які перебували на австрійс. держ. службі. У Віденському університеті навчалися відомі укр. учені, в т. ч. М.Борисикевич, Т.Галущинський, І.Я.Горбачевський, Т.Гринчак, З.Кузеля, І.Мірчук, О.Огоновський, М.Осадца, І.Пулюй, С.Смаль-Стоцький, М.Чубатий та ін. Наприкінці 19 — поч. 20 ст. у В. функціонувала низка укр. орг-цій: Братство св. Варвари, русинське робітн. т-во «Родина», Т-во земляків, Укр. бесіда та ін. Українці, зокрема Ю.Вислобоцький, А. та Й. Вітошинські, О.Ганінчак, М.Гарасимович, А.Дольницький, Р.Залозецький, І.Копистянський, О. і Є. Лопушанські, Т.Лучаківський, В.Михальський, Ю.Романчук, І.Савицький та ін. займали високі посади в австрійс. уряді. 1911 у місті засновано т-во «Просвіта». Видавалися часописи, в яких висвітлювалося життя українців в Австро-Угорщині та поза її межами — «Ruthenische Revue» (1903—05), «Ukrainische Rundschau» (1906—14) та ін. З початком Першої світової війни внаслідок окупації рос. військами Галичини та Буковини у В. опинилася велика кількість українців-біженців. У місті діяли Укр. головна рада (перетворена у трав. 1915 на Загальну українську раду), Союз визволення України, Бойова управа УСС, Укр. парламентська репрезентація, Укр. жін. союз та ін. організації, видавалися «Вісник союзу Визволення України», «Ukrainische Nachrichten», «Ukrainisches Korrespondenzblatt» та ін. Від 1918 у Відні перебували посольства УНР та ЗУНР;
працювала Укр. військ.-санітарна місія. У кін. 1919 до міста перебрався уряд ЗУНР на еміграції на чолі з Є.Петрушевичем. Після поразки української революції 1917—1921 В. став одним із найважливіших осередків укр. еміграції в Європі. У міжвоєн. період (1920—39) тут виникла низка укр. орг-цій та т-в: «Єдність», укр. робітн. т-во «Зоря», «Молода Галичина», «Поступ», Союз укр. журналістів і письменників, Т-во прихильників освіти, Укр. бібліографічний гурток, Укр. допомоговий к-т в Австрії, Укр. клуб та ін. У В. були засновані Український соціологічний інститут (1919), Укр. вільний ун-т (1921). Видавалися часописи «Борітеся — поборете», «Боротьба», «Воля», «На переломі», «Нова доба», «Соборна Україна», «Український прапор», зб. «Хліборобська Україна» та ін. У В. функціонувала низка укр. вид-в — «Вернигора», «Дзвін», «Дніпросоюз», «Земля», «Чайка» та ін. На поч. 1920-х рр. розпочався відплив укр. біженців до Галичини та переїзд орг-цій і установ до ін. еміграційних центрів — Праги, Подєбрад (Чехія) та ін. З початком гітлерівської окупації Австрії більшість укр. орг-цій та інституцій були ліквідовані (за винятком Націоналістичного обня укр. студентства, Українського національного об’єднання, Укр. громади та від-нь орг-ції Укр. установа довір’я). Протягом 1944 — поч. 1945 у В. значно зросла кількість укр. біженців. До В. перебралися укр. орг-ції та установи, у т. ч. Укр. вид-во з Кракова, час. «Краківські вісті» та ін. Після захоплення В. рад. військами у квіт. 1945 багато українців було вивезено до СРСР та заслано до концтаборів. Значна ч. укр. громади втекла з В. до Зх. Австрії. У повоєн. час укр. громад. та культ.-освіт. життя у В. зосереджувалося гол. чин. навколо церкви св. Варвари та Укр. греко-катол. братства св. Варвари. Воно активізувалося після рад.-австрійс. угоди 1955 та виводу рад. військ з Австрії. Від 1960 у В. з’явилося представництво Укр. центр. допомогового об-ня в Австрії, яке з 1945 розміщувалося у м. Зальцбург. Функціонує Укр. лікарське т-во, яке у лип. 1988 організувало Укр. лікарський конгрес у В., а також Союз укр. філателістів Австрії з гол. представництвом у Відні.
Літ.: Н. Песня о походе казаков с Яном Собеским для освобождения Вены в 1683 г. «Одесский вестник», 1878, № 140; Geschichte der Stadt Wien, hrsg. Alterthumsvereine zu Wien, bd. 1—7, Wien, 1897—1918; Грушевський М. В справі Українського Соціологічного Інституту. «Вперед», 1920, № 87; Андрухович А. Віденське Barbareum: Історія королівської Генеральної греко-католицької семінарії при церкві Св. Варвари у Відні з першого періоду її існування (1775—1784). В кн.: Греко-католицька духовна семінарія у Львові, ч. 1. Львів, 1935; Курдик А. Українці у Відні. «Краківські вісті», 1941, № 7, 15 січ.; А.К. 20-ліття книгарні Т.Савули у Відні. Там само, 1941, № 25, 6 лют.; Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами, т. 1. Прага, 1942; Те саме, т. 2. К., 1999; Українці у Відні. «Краківські вісті», 1944, № 193, 30 серп.; Корецький І. 25 літ тому…: Українська політична еміграція у Відні після Першої світової війни. Там само, 1944, № 276/278, 5—7 груд.; Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по другій світовій війні, т. 1—2. Мюнхен, 1985 [т. 1]; К., 1998 [т. 2]; Україніка в збірках Австрії: Бібліотеки, архіви, музеї: Попередній довідник. К., 1993; Потульницький В.А. Нариси з української політології (1819—1991): Навчальний посібник. К., 1994; Трощинський В. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. К., 1994; Історія української еміграції: Навчальний посібник. К., 1997; Зубалій О.Д. та ін. Історія української діаспори: Навчальний посібник. К., 1998; Сидорчук Т. Союз українських журналістів і письменників: Віденський період, 1919—1923 рр. В кн.: Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАНУ, т. 3. К., 1999; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. К., 1999. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІДЕНЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
