АНАРХІЗМ (від грец. —бнбсчЯб — безвладдя) — соціально-політ. вчення, яке заперечує позитивну роль д-ви та пропагує звільнення особистості від усіх форм політ., екон. й духовної влади. А. сформувався в окрему течію в 40-х рр. 19 ст. в Європі. Засн. цього вчення вважають М.Штірнера, П.Прудона (останньому належить термін) та М.Бакуніна. На думку Прудона, суспільні стосунки між людьми мають бути засновані на «системі взаємності», яка передбачає рівновагу власності, рівноцінний обмін товарів та послуг, безвідсотковий кредит, федеративний устрій сусп-ва, який замінить д-ву. На думку Бакуніна, релігія й д-ва є найбільшими помилками людства, спричиненими невіглаством, і є джерелами зла. Але людина відрізняється від тварини спроможністю мислити та протестувати. Протест у певний момент набуває форми стихійного, «самовільного» бунту мас проти д-ви. Наприкінці 19 — поч. 20 ст. на ґрунті соціаліст. руху в боротьбі з марксизмом сформувався комуніст. А. (П.Кропоткін), орієнтований, на відміну від раннього А., на творчий бік соціального розвитку в формі організації різних добровільних комуніст. общин, що діють на основі солідарності та взаємодопомоги. Особливе місце серед анархістських систем посідає вчення Л.Толстого, яке може бути визначене як християн. А. На зламі 19—20 ст. під впливом А. поширився анархо-синдикалізм — один із напрямів у робітн. русі. Українці, які мріяли про власну незалежну д-ву, практично не сприймали анархістські ідеї. Проте в Україні діяло багато анархістських гуртків, до яких входили переважно євреї, поляки та представники ін. нац. меншин, що прагнули позбавитися нац. й реліг. гніту царизму. На поч. 20 ст. анархістські гуртки діяли майже в 50 містах і селах України. Осн. напрямами в А. були «анархо-комуністичний», «анархосиндикалістський», «анархо-індивідуалістський».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АНАРХІЗМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
