АВРАМОВ (Абрамов) Павло Васильович (1790 або 1791—17(05).11. 1836) — військовик, полковник (з 1823), декабрист. Кавалер орденів св. Володимира 4-го ст. (1813) та св. Анни 2-го ст. (1821). З дворян Петерб. губ. Від 1798 навч. в 1-му кадетському корпусі (Санкт-Петербург). Од 1806 — офіцер. 1819 призначений старшим ад’ютантом до гол. штабу 2-ї армії у м-ку Тульчин. 1822 — нач. учбового батальйону, невдовзі — командир Казанського піх. полку, розміщеного в зх. ч. Київської губернії. Чл. «Союзу благоденства» (1819), один із засн. (1821) Пд. т-ва (див. Декабристів рух). Не зізнався в цьому на допиті, вчиненому йому у груд. 1825 на тульчинській гол. армійській квартирі. Заарештований 23(11) січ. 1826 у С.-Петербурзі. До 9 лют. (18 січ.) 1827 утримувався в Петропавловській фортеці. Засуджений за 4-м розрядом на 15-річну каторжну працю, конфірмований на 12-літню (невдовзі на третину скорочену). Від берез. 1827 — у Читинському острозі, від осені 1830 — Петровському заводі (нині м. Петровськ-Забайкальський, РФ). 1833 переведений на поселення до Чити, а далі — до Акшинського укріплення (нині с. Акша Читинської обл., РФ), де й помер.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Аврамов (Абрамов) Павло Васильович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
