Незважаючи на впертий опір польських військ, до яких було мобілізовано й 150 тис.українців, німецькі дивізії швидко просувалися на схід. До 15 вересня вони зайняли Люблін, підійшли до Бреста, зайняли Володимир-Волинський і Дрогобич. Союзники Польщі - Англія та Франція воєнних дій проти Німеччини не вели. Становище Польської держави ставало критичним. У цій ситуації керівництво СРСР зайняло очікувальну позицію, спостерігаючи за розвитком подій на німецько-польському фронті. Це дратувало Гітлера і тому він знову вирішив використати українську карту. Щоб прискорити військовий витуп СРСР і тим самим засвідчити спільність дій двох держав проти Польщі, Берлін шантажував Москву тим, що на окупованих землях Західної України буде створена українська держава. Тому 14 вересня радянський уряд сповістив німецьке керівництво про готовність Червоної армії до початку бойових дій. Тоді ж нарком оборони СРСР К.Ворошилов підписав наказ про початок військових дій проти Польщі. 17 вересня 1939р. частини Червоної армії перейшли кордон і зайняли Тернопіль, Збараж, Рівне; 18 вересня - Луцьк, Галич, Станіслав. Коли радянські війська наблизились до Коломиї, президент Польщі І.Мосьціцький, члени уряду і головнокомандувач маршал Е.Ридз-Смігли, які тут знаходилися, перейшли румунський кордон. 19 вересня радянські війська зі сходу підійшли до Львова, де польський гарнізон вже тиждень оборонявся від наступу частин вермахту. 22 вересня після переговорів польської і радянської делегацій захисники Львова склали зброю. До кінця вересня Червона армія вийшла на Сян і, форсувавши Західний Буг, наблизилася до Любліна. Тут її застала звістка про підписання 28 вересня між СРСР і Німеччиною договору про дружбу і кордони. За цим договором до складу СРСР відійшла більшість території Західної України (окрім Холмщини, Підляшшя, Посяння, Лемківщини), натомість територія від Вісли до Бугу передавалася Німеччині. Радянська сторона аргументувала збройний виступ проти Польщі намаганням "взяти під захист населення Західної України і Західної Білорусії", хоча насправді йшлося зовсім про інше, а саме про реалізацію пакту Молотов-Ріббентроп про сфери впливу. Вступ Червоної армії в Західну Україну викликав неоднозначну реакцію місцевого населення - від повного неприйняття до повної підтримки. Відразу почалася масова втеча в Румунію, Угорщину польських офіцерів, державних службовців, функціонерів політичних партій та ін. Проте основна частина інтелігенції залишилась і зайняла загалом вичікувальну позицію, сподіваючись на мирне співжиття з новою владою. Привабливість гасел національного і соціального визволення, під якими здійснювався похід Червоної армії, зумовила те, що червоноармійців у багатьох містах і селах зустрічали з хлібом і сіллю, люди зводили тріумфальні арки, прикрашені червоними або жовто-синіми прапорами, закидали війська квітами. Цей ентузіазм, однак, був скоріше спонтанною реакцією на падіння польського режиму, ніж свідомим радянофільством.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вступ Червоної армії в Західну Україну» з дисципліни «Новітня історія України»
