Орфографія, морфологічний та фонетичний принцип правопису
Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) – правопис; розділ мовознавчої науки української мови, в якому встановлюється система правил передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі. Орфографія як система написань у буквеному письмі містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що ґрунтуються на певних принципах. Центральним розділом орфографії є розділ про позначення звуків мови буквами і, відповідно, про передачу на письмі звучання слова. Зокрема, не викликає труднощів написання вимовлюваного слова, якщо виконується одна з вимог графіки – кожному звуку мови має відповідати окрема літера (хата - [х́ата], лис - [лис], пиво - [п́иво]). Складніше, коли одна буква може позначати різні звуки, як, наприклад, у словах легенький - [леиѓен'киї] і легкий - [леихќиі] або зробити - [зроб́ити], зсунути - [с:́унути] і зшити - [ш:́ити]. Тому одним із завдань орфографії є збереження морфологічної будови слів шляхом однакового написання тих самих значущих частин.
Окремий розділ орфографії складають правила написання слів окремо, разом чи через дефіс. Залежно від змісту, від поєднання з іншими словами деякі сполуки слів в одному випадку пишуться разом, а в іншому окремо. Наприклад: Прийти на зустріч з другом. - Рухатися назустріч; Нарешті подорожні зупинилися на відпочинок. - На решті старовинних книг добре збереглася оправа. Іншими правилами встановлюються закономірності написання слів разом чи через дефіс (жовтогарячий, але жовто-зелений).
Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв: бондар - Бондар (прізвище), нова гребля - Нова Гребля (назва села на Черкащині).
Інші розділи орфографії містять у собі закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший (при цьому враховується морфемна будова слова, поділ його на склади, а також вимоги милозвучності); правила графічних скорочень слів; правопис запозичених слів. В останньому розділі особливу трудність становить написання запозичених власних назв. В українському правописі іншомовні імена, прізвища, географічні назви і под. записуються двома способами: транскрипцією (коли українське написання відповідає звучанню запозиченого слова) і транслітерацією (коли написання запозиченого слова побуквено переноситься з його власної графічної системи в іншу, зокрема українську). Наприклад: Гете – Гьоте, Ватсон – Уотсон, де на першому місці транслітерований запис, а на другому транскрибований.
Залежно від того, який принцип є провідним при позначенні звукового складу слів в орфографії тієї чи іншої мови, можна говорити про провідний принцип цієї орфографічної системи в цілому. Український правопис в основному спирається на два принципи: морфологічний і фонетичний.
Морфологічний принцип правопису передбачає написання однаковим способом тих самих значущих частин слова (морфем). Цей принцип забезпечує графічну однотипність морфем незалежно від тих звукових змін, які можуть відбуватися в цих морфемах у мовленнєвому потоці. Наприклад, у словах голуб [ѓолуб], голубка [гоул́убка] голосний [о] у звучанні має відмінності, зумовлені позицією в слові і впливом фонетичного оточення. У першому слові маємо наголошений [о], який вимовляється чітко і виразно, без будь-яких додаткових відтінків. У другому слові [оу] перебуває в ненаголошеній позиції і, крім того, зазнає впливу наступного наголошеного [у], внаслідок чого стає ще більше лабіалізованим, наближаючись у вимові до [у]. Проте на письмі ці звукові зміни не фіксуються: обидва звуки – [о] і [оу] – передаються буквою о, що дає можливість зберегти той самий корінь у незмінному вигляді.
За фонетичним принципом написання слова відповідає його літературній вимові. Цей принцип лежить в основі написання багатьох слів української мови: нива, лампа, хмаринка, аґрус. Фонетичний принцип є визначальним і при написанні слів чесний (від честь), тижневий (від тиждень), словацький (від словак), овруцький (від Овруч), запорізький (від Запоріжжя).
Інколи слова пишуться традиційно, без урахування морфологічної будови слова чи його звучання у сучасній українській мові. Такий принцип написання називається традиційним або історичним. У цьому випадку враховуються походження слова, його особливості, які склалися у процесі історичного розвитку мови. Наприклад: кров – кривавий, допомогти – допомагати.
Крім згаданих принципів, які є основними для української орфографії, використовуються й інші (лексико-синтаксичний, семантичний, принцип морфолого-графічних аналогій тощо).
Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Орфографія, морфологічний та фонетичний принцип правопису» з дисципліни «Графіка і орфографія»
