Початки банківської діяльності сягають часів Стародавнього Вавилону, коли храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов’язання чи заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавній Греції жрецями, храмами і міняй-лами-трапезитами, а у Стародавньому Римі — менсаріями. З па-дінням Римської імперії занепали і початки банківського ремесла. Розвиток виробництва і торгівлі у середні віки привів до відро-дження банківництва. У 1171 р. був заснований банк Венеції, а у ХIV—XV ст. банкіри вже були потужною суспільною силою. У багатьох країнах Європи банки виникли завдяки розвитку тор-гівлі. Вони створювалися купцями для зберігання грошей і здійс-нення розрахунків. У подальшому банківська справа набуває ін-тенсивного розвитку й удосконалення. Повноцінні гроші в банківських операціях поступово витісняються борговими розпи-сками, записами на рахунках. З розписок, іменних векселів виро-стає банкнота, розширюються застосування чеків, практика без-готівкових розрахунків, що призводить до розвитку «жиробанків». Кредитування значною мірою залишається в руках приватних банкірів-лихварів. Потужним поштовхом для активізації й удосконалення бан-ківського бізнесу став розвиток капіталістичного виробництва. Батьківщиною класичного капіталізму, як відомо, є Англія, тому саме там найперше почали складатися основи і принципи банків-ської справи в її сучасному розумінні. Першим великим акціоне-рним банком, який широко розгорнув комерційне кредитування, був Англійський банк, за ним ряд інших. Якісно новим етапом у розвитку банківських операцій став перехід від діяльності, що базується передусім на емісії банкнот, наданні позичок з власних коштів, до кредитування за рахунок залучених коштів у формі клієнтських вкладів. Пріоритетними стають посередництво у платежах і кредитуванні. Швидко розви-ваються пасивні операції — збирання, залучення вільних коштів у населення, підприємців, торговців, що зумовлює розширення активних операцій, і передусім «торгівлі грошима» (вигідного їх розміщення) з метою одержання прибутку. Власний капітал бан-ків втрачає первісну функцію джерела активних операцій і слугує передусім фондом, який гарантує вклади клієнтів і платоспромо-жність банківської установи. Разом із розвитком функцій зростають і самі банки як особливі капіталістичні підприємства. У XVII ст. з’являються банки у формі акціонерних товариств, а наприкінці ХІХ ст. у розвинутих капіталі-стичних країнах акціонерні банки посідають провідні позиції. Під впливом концентрації виробництва у промисловості різко посили-лась концентрація банків. Вона відбувалась шляхом інтенсивного зростання великих банків, об’єднання банків, а також поглинання одних банків іншими. На початок ХХ ст. у більшості капіталістич-них країн провідні позиції в кредитній системі зайняли кілька гіга-нтських банків, які налічували сотні філій (відділень) і мали тісні зв’язки з промисловими монополіями. І зараз у країнах з розвину-тою ринковою економікою концентрація банків дуже висока. У сучасних умовах банки західних країн виконують важливу роль у фінансуванні держави, розміщенні облігацій державних позик. У деяких країнах (Франції, Італії та ін.) держава володіє спеціалізованими комерційними банками. Існують різні форми державного регулювання банківської системи, іноді держава бере на себе гарантування банківських депозитів і позичок. У 70—80 роки ХХ ст. набула швидкого розвитку міжнародна діяльність великих банків. Поряд з міжнаціональними корпораціями в про-мисловості та інших галузях з’явилися національні банківські монополії, які діють переважно за межами країни базування. Такі банки мають назву транснаціональних (ТНБ). Діяльність ТНБ має різні форми, що визначаються національними традиціями, законо-давством тощо. Виникають також багатонаціональні угруповання, до яких входять великі банки різних країн, тобто утворюються консорціуми. З концентрацією банків пов’язана тенденція до їх універсалізації — розширення великими банками кола операцій. Універсалізація поєднується з процесом спеціалізації банків. Оби-дві ці тенденції постійно взаємодіють. Серед спеціалізованих бан-ків виділяються інвестиційні, ощадні, зовнішньоторговельні, сіль-ськогосподарські, іпотечні тощо. Банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони забезпе-чують передання грошового капіталу зі сфер накопичення у сфе-ри використання. Завдяки банкам діє механізм розподілу і пере-розподілу капіталу за сферами і галузями виробництва. Банки забезпечують економію суспільних витрат обігу і раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів, сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва і капіталу. Через банки мо-білізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширен-ня виробництва. Роль банків суттєво змінюється в умовах даль-шого розвитку ринкової економіки. Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких знач-ною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни в цілому і кожної людини зокрема. Функції банків все більше ви-ходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної гро-шово-кредитної політики, а через неї — впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві. Поряд з традиційними банків-ськими операціями (кредитуванням, розрахунками) розвиваються нетрадиційні. Це насамперед банківські послуги, серед яких чі-льне місце посідають трастові, гарантійні, консультативні та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОХОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ» з дисципліни «Гроші та кредит»
