Діяльність київської, як і інших громад в Україні, а також Відділу Географічного Товариства звернула на себе увагу московських шовіністів, які знову засипали Петербург доносами про зростання українського сепаратизму. Олександер II створив у серпні 1875 р. спеціальну комісію "для вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю," І на підставі пропозицій тієї комісії цар, який саме тоді перебував на відпочинку в Німеччині, місті Емс, підписав закон про абсолютну заборону українського письменства. Закон отримав назву "Емський Указ" 1876 р. Указом заборонялося друкувати українською мовою книжки й навіть тексти до музичних нот, ставити українські театральні вистави і влаштовувати концерти з українськими піснями. Якщо хотіли організувати концерт, то всі пісні треба було перекладати російською мовою. Але тоді українці, не бажаючи співати по-російськи, перекладали пісні французькою мовою і співали по-французьки1. Правда, в 1881 р. скасовано заборону влаштовувати театральні вистави українською мовою, але видано інші застереження й обмеження. Крім того, Указ суворо забороняв ввозити в межі імперії, без спеціального дозволу, будь-які книга та брошури, видані за кордоном українською мовою2. Великою шкодою для української науки й культури було закриття Південно-Західного Відділу Географічного Товариства, а його керівника етнографа Павла Чубинського звільнено з праці. Це було додаткове розпорядження до Емського Указу, яке підписав сам Олександер II. На пропозицію згаданої Комісії, заборонено було видавати "Кіевскій Телеграф" й усунено ряд професорів з Київського Університету, в тому числі й Драгоманова, якого вислали з України. Відомий уже тоді письменник П. Куліш зрікся російського громадянства. Вслід за тим почалися репресії супроти окремих діячів українського руху. Рівночасно комісія вирішила підтримувати матеріально москвофільський рух у Галичині, видаючи таємні субсидії на його видання, які особливо завзято боролися з українським рухом3. Це був великий удар по українському рухові, але він не зумів припинити праць українських науковців. Не маючи змоги видавати свої твори в межах Російської імперії, вони видавали їх у Галичині під австрійською окупацією і звідти нелегально перевозили в Україну. Провідні кола України не могли погодитися з Емським Указом. Низка організацій та поодиноких впливових людей, інтервенюва- 1 Чикаленко Є. Спогади.— С. 86. 2 Історія Української РСР.— Київ, 1967.— Т. 1.— С; 455. 3 Дорошенко Д. Нарис історії України.— Мюнхен, 1966.— Т. 2.— С. 316.
268
269
ли, щоб уряд дозволив принаймні дітвору в школах навчати українською мовою. Київський адвокат і відомий письменник Коиись-кий в 1890 р. подав прохання міністрові внутрішніх справ кн. І.М. Дурново, щоб взагалі скасувати Емський Указ. Олекса Коваленко, який жив поза Україною на Уралі в місті Челябінську, просив міністерство дозволу видавати українською мовою тижневик "Україна". Два роки пізніше, 1892 р. Харківське Товариство Грамотності післало петицію до уряду, щоб звільнити україномовні видання від обмежень1. Але все це залишалося або без відповіді, або закінчувалося відмовою. Зокрема, актуальною стала справа української мови в 1903 p., коли в Полтаві відкривався пам'ятник Іванові Котляревському. На саме відкриття з'їхалися представники з цілої України, включно із земель під австрійським пануванням, щоб вшанувати пам'ять батька модерної української літератури. Організатори зверталися до уряду за дозволом провести свято українською мовою, на честь батька української літературної мови, але уряд дозволу не дав. Одинокий виняток був зроблений для галицьких і буковинських делегатів, які могли промовляти по-українськи, бо не знали російської мови. Щойно в січні 1905 p., завдяки заходам Олександра Лотоцького, високого урядовця імперського уряду, при співпраці Петра Садилова й Петра Стебницького та відомого письменника Данила Мордовия, ЯКИЙ писав українською і російською мовами, вдалося досягнути того, що цар Микола II підписав документ про скасування заборони вживання української мови. У додатку до того заходами П. Садилова та О. Лотоцького Славістичний відділ імператорської Академії Наук на чолі із російським вченим і провідним славістом Олексієм Шахматовим заперечив шовіністичні російські твердження, що українська мова — це тільки діалект російської, ствердивши, що це є цілком самостійна мова. Академія Наук також видала записку "Про знесення заборони малоросійського друкованого слова" при кінці березня 1905 р. і від себе додала побажання, щоб "малоруське населення мало таке саме право, як і великороси, говорити публічно і друкуватися рідною мовою"2.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Емський Указ» з дисципліни «Нарис історії України»
