СУТНІСТЬ ЗАКОНУ ЕКОНОМІЇ ЧАСУ ТА ЗАВДАННЯ ЙОГО СТАТИСТИЧНОГО ВИВЧЕННЯ
Відносини, які формуються з приводу економічного та раціо-нального використання робочого часу в процесі виробництва ма-теріальних благ, регулюються об’єктивним загальним економіч-ним законом економії часу. Закон економії часу відбиває об’єктивну необхідність збере-ження, економного та раціонального використання часу в інтере-сах розвитку як особи, так і суспільства в цілому. Об’єктом дії закону економії часу є все економічне і соціальне життя суспільства, метою — економія всього суспільного фонду часу, у тому числі й вільного часу. У посібнику розглядається дія закону економії часу в еконо-міці країни. Причому економія часу виявляється як у масштабі економіки в цілому, так і в кожній галузі економіки, і насамперед це стосується галузей матеріального виробництва, значення яких визначається продукцією і обсягом виробництва в сукупному су-спільному продукті. Тому завдання нашого дослідження будуть обмежені провід-ними галузями виробництва — промисловістю, будівництвом, транспортом, у яких створюється більша частина суспільного продукту і національного доходу. Під економією розуміється економія виробничого часу, досягнута в процесі виробництва продукції. Сутність закону економії часу виявляється в його якіс-ній характеристиці, а також у визначенні кількісних меж економії часу. Якісна характеристика закону полягає в тому, що внаслідок трудової діяльності між працюючими складаються такі причин-но-наслідкові зв’язки, які відображають скорочення витрат часу відносно результатів праці за рахунок раціонального та економ-ного використання робочого часу. Максимальною межею економії часу є повне використання всього фонду часу та сукупної праці при досягнутому в суспільс-тві максимальному рівні продуктивності праці. Мінімальною ме-жею закону економії часу є фактично досягнутий рівень викорис-тання сукупної праці та фонду часу. Форми прояву закону економії часу різні, оскільки пов’язані з різноманітністю життє-діяльності людей. Основні джерела та чинники економії часу ле-жать у сфері матеріального виробництва. Виробництво є основ-ною сферою дії закону економії часу, форма прояву якого — скорочення часу виробництва промислової продукції та особливо економія робочого часу. Основою економного та раціонального використання часу в цій сфері є використання кожної робочої хвилини та підвищення продуктивності праці. Крім виробництва, сферами дії закону економії часу є розподіл, обмін та викорис-тання. У цих фазах відтворення економія часу означає приско-рення проходження створеного суспільного продукту до вироб-ничого або особистого споживання. Одночасно скорочуються витрати виробництва, прискорюються темпи всього виробничого процесу. Дуже важливо, щоб у процесі розподілу якнайповніше задовольнялися суспільні та особисті потреби працівників. Про-цес споживання має здійснюватися з найбільш оптимальними витратами часу, в цій фазі відтворення взаємодіють як суспільні, так і особисті форми задоволення різних потреб працівників. Від функціонування фази розподілу, обміну та використання залежить не тільки економія часу зайнятих у них робітників, а й збереження часу всього населення. Дії всіх економічних законів залежать від взаємодії обох складових способу виробництва — виробничих сил та виробничих відносин, не становить винятку і закон еконо-мії часу. У наш час Україна переживає складний момент, коли спосте-рігається невідповідність виробничих відносин та виробничих сил, і в цьому потрібно бачити причини несприятливих тенден-цій, масштаби та ступінь конкретизації умов, у яких виявляється дія закону економії часу. Негативні наслідки цієї невідповідності полягають у значних утратах та невиробничих витратах на виробництві, які виражаються в простоях та нераціональному викорис-танні робочого часу, зокрема, у внутрішньозмінних та цілодобо-вих утратах робочого часу. Так, на окремих підприємствах промисловості внутрішньозмінні втрати робочого часу станов-лять до 45 % фонду робочого часу. Таким чином, резерви економії часу на рівні промислових підприємств, будівельних організацій та підприємств транспорту доволі істотні, є також можливості подальшої економії робочого часу в економіці в цілому, наприклад, за рахунок поліпшення ор-ганізації та умов праці і виробництва, скорочення плинності кад-рів тощо. Утрати робочого часу негативно впливають на кількісні та якісні показники роботи підприємств. Тому невід’ємною складо-вою суспільного регулювання робочого часу є недопущення втрат робочого часу та виробниче використання всього фонду робочого часу. Розробляють та здійснюють заходи, спрямовані на повніше виявлення внутрішніх резервів підприємств промисловості, будівництва, транспорту, раціонального та економічного їх викорис-тання з метою забезпечення максимального зростання продуктивності праці, на усунення причин утрат робочого часу, органи Державної статистики. Статистика праці вивчає робочий час комплексно в масшта-бі як економіки країни в цілому, так і окремих її галузей. Вона збирає, обробляє, групує та аналізує цифрові дані про викорис-тання робочого часу як у статиці, так і в динаміці за конкрет-ними галузями матеріального виробництва, виявляє та кількіс-но вимірює вплив тих чи інших чинників на величину фонду робочого часу. Основними завданнями статистики робочого часу є: вивчення величини, складу та динаміки фондів робочого часу; розроблення та вдосконалення методології обчислення показників використання робочого часу; виявлення резервів робочого часу та шляхів їх раціонально-го використання; визначення економічного ефекту від скорочення та недо-пущення втрат робочого часу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУТНІСТЬ ЗАКОНУ ЕКОНОМІЇ ЧАСУ ТА ЗАВДАННЯ ЙОГО СТАТИСТИЧНОГО ВИВЧЕННЯ» з дисципліни «Статистика праці»
