Для супутникових систем застосовуються протоколи сімейства Aloha, розроблені на початку 70-х рр. у Гавайському університеті. Перші версії цих протоколів були асинхронними. Наземна стан-ція може почати передачу даних у будь-який момент часу, після чо-го прослуховує ефір, очікуючи, коли супутник ретранслює переда-чу. Якщо ретрансляції не відбувається, то передача повторюється. Ці протоколи працювали на основі множинного доступу з виявлен-ням колізій, аналогічно Ethernet, проте час обробки колізій на від-станях у десятки тисяч кілометрів набагато більший, ніж у локаль-них мережах. Під час роботи за синхронними протоколами всі наземні станції, які працюють з певним супутником, жорстко синхронізуються з ним. Час квантується на інтервали фіксованої довжини, і початок передачі кожної станції має збігатися з початком такого інтервалу. Це в середньому вдвічі зменшує кількість конфліктів порівняно з асинхронною версією протоколу. Подальше вдосконалення протоколу Aloha полягає в наданні за вимогою конкретній наземній станції виділеного часового проміж-ку, а також у присвоєнні наземним станціям пріоритетів. Для кодування сигналу під час передачі використовуються два методи: FDM — мультиплексування з розділенням частот і TDM — мультиплексування з часовим розділенням. FDM орієнтований на передачу аналогових мовних сигналів. За цим методом кожному потокові виділяється смуга завширшки 4 КГц у загальній смузі пропускання. Для передачі цифрових даних їх спочатку перетворюють на аналоговий сигнал, а потім декілька од-ночасних сигнальних потоків мультиплексуються в одну смугу про-пускання. У TDM час квантується, сигнал з одного потоку «розмазується» на всю смугу пропускання і передається протягом виділеного інтер-валу. Потім обробляється другий потік і т. д. Такий підхід дозволяє використовувати смугу більш гнучко, але вимагає складнішого об-ладнання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Протоколи супутникових мереж» з дисципліни «Телекомунікації в бізнесі»
