Правобережна Україна у складі Речі Посполитої. Коліївщина
Український народ, що його поляки презирливо називали “хлопами” і “бидлом”, завжди усвідомлював несправедливість захоплення своїх земель іноземними поневолювачами. З кінця XVII – початку XVIII ст. прапор національно-визвольної боротьби піднесли козацькі полковники С.Палій, С.Самусь, З.Іскра, А.Абазин та ін. Під їхнім керівництвом на Правобережжі відродилися козацькі вольності, але у 1699 р. поляки вирішили остаточно скасувати козаччину. Восени 1700 р. польські загони розпочали наступ на Поділля й Київщину, захопили Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, однак не змогли здобути Фастова. Пізніше саме у Фастові було прийнято рішення про всенародне повстання проти польської влади. Повстання 1702–1704 рр. охопило Київщину, значну частину Брацлавщини й Поділля, розпочалися виступи на Волині й Галичині. Протягом 1703–1704 рр. повстання було придушене. У ході каральних акцій поляки стратили бл. 10 тис. чоловік. Зокрема у Луцьку у 1702 р. був закатований Данило Братковський, громадський діяч і поет, що сатирично висміяв суспільній лад і порядки тогочасної Польщі у збірці віршів “Світ, переглянутий частинами” (1697 р.). Гайдамацький і опришківський рух. Коліївщина. Гайдамаками (від тур. “гайда” – гнати, переслідувати) називалися повстанці на Правобережній Україні, а опришками – на Прикарпатті, Буковині і частково у Закарпатті. Протягом 1730–1750-х рр. на Київщині, Волині й Поділлі діяли гайдамацькі загони Верлана, Гриви, Голого, Жили, Медведя та інших ватажків. Повстанці неодноразово займали Умань, Вінницю, Чигирин, Фастів, Корсунь та інші міста й містечка. На Прикарпатті та у Північній Буковині опришків очолював Олекса Довбуш (1738–745 рр.), пізніше В.Баюрак та І.Бойчук. Найбільшого розмаху гайдамацький рух набув на Правобережній Україні у 1768 році. У лютому того року польський король С.Понятовський під тиском Росії підписав документ про формальне зрівняння у правах православних і протестантів з католиками. У відповідь значна частина польської шляхти об’єдналася у т.зв. Барську конфедерацію, спрямовану проти короля й Росії. Під гаслом захисту католицької віри і шляхетських вольностей, конфедерати почали здійснювати жорстокі каральні експедиції. Для боротьби з ними Росія направила на Правобережну Україну значні військові сили. Одночасно серед православних почали поширюватися заклики до знищення шляхти, підтримані, за чутками, нібито самою імператрицею Катериною II. Весною 1768 р. в урочищі Холодний Яр під Чигирином гайдамацькі ножі освятив, за переказом, ігумен Мотронинського православного монастиря Мелхиседек Значко-Яворський. Керівником повстання став запорозький козак Максим Залізняк. Повстанці захопили Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку, а також найбільше укріплене місто Умань, переповнене шляхтою, католиками і євреями. Уманський сотник Іван Гонта перейшов на бік повстанців. 10 червня у місті відбувся страшний погром, загинуло близько 2 тис. людей. Захоплення Умані було кульмінаційним пунктом Коліївщини і гайдамацького руху взагалі. Охопивши Київщину й Брацлавщину, повстання стало поширюватися на Поділля, Волинь, Східну Галичину, загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережжя й Запорожжя. Повстанські загони (їх було близько 30) очолювали С.Неживий, П.Таран, М.Москаль та ін. Залізняка було обрано гетьманом, а Гонту – уманським полковником. 26 червня 1768 р. повстанців оточили російські війська генерала Кречетнікова. Вони отримали наказ придушити Коліївщину після того, як було приборкано польську шляхту. Керівників повстання було підступно заарештовано, а їх загони роззброєні або розбиті у боях. Тисячі підданих Речі Посполитої у жорстоких муках були страчені поляками у містечку Кодні на Житомирщині. Тут, зокрема, у страшних тортурах загинув І.Гонта, який тримався надзвичайно мужньо. Суд над російськими підданими відбувся у Києві. М.Залізняка і багатьох інших повстанців після катувань відправили у Сибір на каторгу. В цілому різних форм покарання зазнали близько 70 тис. чоловік. Остаточно повстання було придушене тільки у квітні–травні 1769 р. Після трьох поділів Речі Посполитої у 1772, 1793, 1795 рр. українські правобережні землі відійшли до складу Австрії та Росії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правобережна Україна у складі Речі Посполитої. Коліївщина» з дисципліни «Історія України»
