Вся територія Козацької Держави, була поділена на полки. За Хмельницького було їх шіснацять; по відокремленню Правоберіжжя, лівобічна Гетьманщина мала їх десять: київський, чернигівський, стародубський, ніжинський, прилуцький, переяславський, лубенський, гадяцький, миргородський і полтавський. Полковник був не тільки військовим начальником козачого відділу даної території, але й її цивільним адміністратором. При ньому був штаб полкової старшини з такимиж назвами, як при гетьманові, але з обсягом влади, обмеженої тільки до території полку. В свою чергу полк ділився на 10—20 сотень, що під адміністративним оглядом відповідали повітам. Сотник був заразом сотенним суддею, тому штаб сотенної старшини був той сам, що при гетьмані й полковнику, тільки без судді. Особливою категорією козацьких старшин були т. зв. «бунчукові товариші». Не маючи очеркнених обовязків, вони перебували біля гетьмана («під бунчуком») як старшини для особливих доручень. Гідности бунчукових товаришів були більш почесного характеру й носили їх переважно заслужені полкові чи сотенні старшини. Подібно, як при гетьманеві були «бунчукові» так при полковнику бували «значкові товариші», що сповняли туж саму функцію, що «бунчукові» при гетьмані. Гетьманській владі, через полковників і сотників підлягали всі міста й містечка в межах Гетьманщини, за виїмкою тих, що правилися магдебурським правом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Полки» з дисципліни «Велика історія України»
