Соціальне партнерство — це система правових і організацій-них норм, принципів, структур, показників, угод, спрямованих на забезпечення взаєморозуміння і злагоди між партнерами (найма-ними працівниками, роботодавцями, державними органами вла-ди) в регулюванні соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство підтримується прагненням держави, роботодавців та найманих працівників досягти загального блага у суспільстві, яке можна визначити чотирма показниками: • зростання продуктивності праці повинно перевищувати зростання середньої заробітної плати; • збільшення валового національного продукту; • удосконалення техніки і технології виробництва, науково-технічний прогрес; • зростання рівня життя населення. Соціальне партнерство ґрунтується на таких принципах: • визнання неоднаковості інтересів різних соціальних груп, права кожної групи мати власні економічні інтереси, які можуть не збігатися з інтересами іншої групи; • усвідомлене бажання сторін дійти взаєморозуміння, погоджуватись на компроміси, співробітничати в ім’я соціального миру; • надання можливостей брати участь у прийнятті рішень що-до управління господарством, у розподілі створеного продукту; • відмова від ідеї про гармонійну соціальну утопію; • відмова від класової боротьби. Представники держави, підприємців і профспілок, будучи заін-тересованими учасниками регулювання соціально-трудових відносин, рівною мірою відповідальні за розробку взаємоприйнятних рішень і збереження соціального спокою. Роль держави у соціальному партнерстві специфічна, що ви-значається її двоїстим становищем — як власника певної частки засобів виробництва і як законодавця, гаранта соціального миру в суспільстві. У тристоронній співпраці держави, підприємців (роботодавців), профспілок (захисників найманих працівників) основні їх функції мають такий вигляд. Держава в особі парламенту та уряду розробляє законодавчі акти, забезпечує правове регулювання взаємовідносин між парт-нерами, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімаль-них норм у сфері праці та соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення). Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вба-чають можливість проведення погодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвиток виробництва без різких потря-сінь і руйнівних конфліктів. На них покладається основний тягар відповідальності за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і соціального захисту трудівників. Профспілки (як захисники та виразники інтересів найманих працівників) покликані виборювати й захищати соціальні, еконо-мічні та професійні права робітників і службовців, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя. Співробітництво соціальних партнерів здійснюється у формі консультацій, переговорів, які в більшості випадків закінчуються укладанням тарифних угод і колективних договорів. Договірне регулювання оплати праці найманих працівників під-приємств здійснюється на основі системи тарифних угод, що укла-даються на національному (генеральна тарифна угода), галузевому (галузева тарифна угода), регіональному (регіональна тарифна уго-да), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору) рівнях. Такі угоди укладають з метою забезпечення ефек-тивного розвитку економіки, захисту соціально-економічних і тру-дових інтересів працівників, запобігання можливим негативним на-слідкам при проведенні економічних реформ. Сторонами генеральної угоди виступають: • професійні спілки, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди і представляють біль-шість членів профспілок — найманих працівників країни; • власники або вповноважені ними органи, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди, на підприємствах яких зайнята більшість найманих пра-цівників країни; • органи державної виконавчої влади, що мають на це відпо-відні повноваження Кабінету Міністрів України. Сторонами галузевої угоди виступають: • професійні спілки, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання галузевої угоди, якщо вони мають на це відповідні повноваження, які дозволяють їм погоджувати норми цих угод при укладанні колективних договорів на більшості під-приємств галузі; • власники або вповноважені ними органи, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання галузевої уго-ди, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівни-ків галузі; • органи державної виконавчої влади, що мають на це відпо-відні повноваження Кабінету Міністрів України. Сторонами регіональної угоди є: — професійні спілки, що об’єдналися для ведення колектив-них переговорів і укладання регіональної угоди, якщо вони ма-ють на це відповідні повноваження від трудових колективів підприємств, які є комунальною власністю; — місцеві ради народних депутатів або органи, яких вони вповноважили управляти комунальною власністю. Сторонами колективного договору на державному підпри-ємстві є адміністрація або керівник підприємства, з одного бо-ку, і трудовий колектив або вповноважений ним орган — з ін-шого. Контроль за додержанням колективних договорів і угод здійс-нюють: професійні спілки та інші органи, що представляють ін-тереси трудящих і власників як сторони угод і договорів; органи Міністерства праці та соціальної політики України; фінансові ор-гани. Вищий нагляд за додержанням умов колективних договорів і угод здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СИСТЕМА ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ» з дисципліни «Соціальна інфраструктура і політика»
