Облік відпрацьованого і невідпрацьованого робочого часу в людино-днях і людино-годинах уможливлює розрахунок цілої низки абсолютних та відносних показників, які дають в цілому достатньо повне уявлення про фонди часу, рівень і динаміку його використання. Система показників робочого часу об’єднує такі основні їх групи: 1. Показники, які характеризують календарний, табельний і максимально можливий фонди часу, а також коефіцієнти викори-стання цих фондів. 2. Показники, які відображають тривалість робочого дня і ро-бочого періоду (місяць, квартал, рік), а також коефіцієнти вико-ристання сталої тривалості робочого дня, робочого періоду, інте-гральний показник використання робочого часу. 3. Показники, які характеризують структуру і динаміку фондів робочого часу. Використання робочого часу характеризується в першу чер-гу абсолютними показниками календарного фонду часу, табе-льного фонду часу і максимально можливого фонду робочого часу. Календарний фонд часу дорівнює сумі всіх явок і неявок або добутку середньоспискової чисельності на кількість календарних днів у році. Табельний фонд робочого часу вимірюється в людино-днях і нараховується шляхом віднімання з календарного фонду часу кі-лькості людино-днів святкових і вихідних. Максимально можливий фонд часу (наявний час), тобто мак-симальна кількість часу, який би міг бути відпрацьований відпо-відно до трудового законодавства. Максимально можливий фонд робочого часу в людино-днях дорівнює календарному фонду, за винятком кількості людино-днів чергових відпусток і людино-днів святкових і вихідних. На основі абсолютних показників робочого часу обчислють відносні показники використання робочого часу, які характери-зують ступінь використання того або іншого фонду часу, шляхом визначення питомої ваги відпрацьованого часу у відповідному фонді робочого часу. Для з’ясування ступеня використання робочого часу визнача-ють також середньофактичну тривалість робочого періоду та се-редню встановлену тривалість (заплановану). Середньофактична тривалість робочого періоду показує, скі-льки днів фактичної роботи припадає на одного середньообліко-вого робітника за період. Вона визначається відношенням від-працьованих людино-днів до середньоспискової кількості робітників. Установлена тривалість робочого періоду — це кількість ро-бочих днів підприємства в даному періоді. Вона може бути обчи-слена відношенням табельного фонду часу до середньооблікової чисельності робітників. Якщо поділити фактичну тривалість періоду на встановлену, то отримаємо коефіцієнт, який характеризує використання вста-новленої тривалості робочого періоду. Для характеристики використання робочого дня визначають показники середньофактичної (повної та нормованої) і середньої встановленої тривалості робочого дня. Середньофактична тривалість робочого дня показує кількість годин фактичної роботи, які припадають у середньому на одного робітника за один день. Повна тривалість робочого дня визнача-ється як частка від ділення відпрацьованих людино-годин, вклю-чаючи понаднормові, на кількість відпрацьованих людино-днів. Нормована тривалість робочого дня — це відношення фактично відпрацьованих людино-годин у нормований час за зміну до кі-лькості відпрацьованих людино-днів. Середня встановлена тривалість робочого дня визначається виходячи з тривалості робочого дня, яка встановлена трудовим законодавством України. Але вона неоднакова для всіх робітни-ків, які зайняті в економіці. Тому середня встановлена тривалість робочого дня може бути розрахована на основі даних про чисе-льність окремих груп робітників, які мають відповідну (для кож-ної групи) установлену тривалість робочого дня. З цією метою використовують середню арифметичну зважену. Ступінь використання встановленої тривалості робочого дня визначається шляхом відношення середньофактичної тривалості до встановленої. У статистиці праці обчислюється також показник, який відо-бражає використання робочого часу з урахуванням неявок робіт-ників на роботу, простоїв, тобто з урахуванням утрат робочого часу не тільки цілодобових, а й внутрішньозмінних. Цей показник називається інтегральним показником викорис-тання робочого часу. Він характеризує використання нормовано-го (на відміну від показника використання максимально можли-вого фонду в людино-днях, який відображає використання нормованого та понаднормованого часу) і обчислюється шляхом ділення кількості відпрацьованих у нормований час людино-годин на кількість людино-годин, які мають бути відпрацьовані протягом даного періоду, тобто на максимально можливий фонд часу в людино-годинах. Цей показник можна розрахувати шляхом множення коефіці-єнта використання робочого часу на коефіцієнт використання нормованої тривалості робочого дня, а також і як відношення середньої кількості годин, які відпрацював один робітник у нормований час, до максимально можливої кількості годин його роботи в періоді. При вивченні використання робочого часу велику увагу при-діляють утратам робочого часу, що породжуються багатьма чин-никами. Зокрема, можна назвати такі причини внутрішнього ха-рактеру, як: недосконала організація праці і виробництва на підприємстві; недоліки в системі планування та нормування праці; порушення трудової дисципліни (прогули, вихід на роботу в нетверезому стані, несвоєчасний початок роботи та передчасне її закінчення, відлучки під час робочого дня та інші, часто зафік-совані, втрати робочого часу); плинність робочих кадрів; несприятливі умови праці на робочих місцях, які сприя-ють збільшенню випадків захворювання і виробничого травматизму; проведення різних суспільних заходів у робочий час, необ-ґрунтовані відпустки з дозволу адміністрації. Неповне використання робочого часу є причиною значних утрат у масштабах тієї чи іншої галузі економіки. Обсяг продукції, недоданої внаслідок неповного використання робочого дня (ΔV), визначається таким чином:
де — середньогодинний виробіток продукції (у порівнянних цінах) на одну відпрацьовану людино-годину в даному періоді, тис. грн.; lпл, lфак — середньовстановлена планова та фактична трива-лість робочого дня, годин; t — кількість людино-днів, фактично відпрацьованих у дано-му періоді на підприємстві. Базисною величиною для розрахунку втрат робочого часу є максимально можливий фонд робочого часу — табельний фонд робочого часу за відрахуванням кількості чергових від-пусток. Перевідною величиною, яка використовується в аналізі втрат робочого часу, є середньофактична тривалість робочого дня на підприємствах, яка визначається як частка від ділення відпрацьо-ваних робітниками за одиницю часу людино-годин (нормованих та понаднормованих) на кількість відпрацьованих за цей період людино-днів. Матеріальні збитки від утрат робочого часу (Δt) визначаються таким чином:
де V — продукція в оптових цінах підприємства на початок року, тис. грн; t — кількість фактично відпрацьованих робітниками людино-днів; t — утрати робочого часу (простої, прогули і т. д.). Значний розмір матеріальних збитків в галузях економіки сві-дчить, як правило, про недосконалий механізм господарювання, про недостатній рівень виховної роботи, які є причиною відсут-ності у відповідного прошарку робітників зацікавленості в еко-номії праці, недостатньої їх орієнтації на кінцевий результат, зниження виконавчої дисципліни. Величина втрат робочого часу впливає на зростання продук-тивності праці. Величина збільшення продуктивності праці за рахунок зни-ження втрат робочого часу (ΔW) визначається в такий спосіб:
де W — виробіток продукції на 1 робітника промгрупи з ураху-ванням утрат робочого часу, грн; W — виробіток продукції на 1 робітника промгрупи, грн. Розглянемо методику розрахунку цих показників на прикладі, скориставшись даними про використання робочого часу на про-мисловому підприємстві.
Маємо такі дані про використання часу робітниками за звітний квартал (90 днів, у тому числі вихідних та святкових — 25): Відпрацьовано людино-днів — 17 100 Кількість людино-днів простоїв — 100 Щорічні відпустки — 800 Відпустки для навчання — 200 Відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами — 350 Хвороби — 450 Інші неявки, дозволені законом — 230 Прогули — 50 Неявки з дозволу адміністрації — 220 Вихідні і святкові — 7500 Усього неявок, людино-днів — Відпрацьовано людино-годин, усього — 135 090 у тому числі понаднормово — 5130 Установлена тривалість робочого дня — для 270 робітників — 8,2 години для 30 робітників — 7,2 години Вирішення. Календарний фонд робочого часу (КФ) становить суму явок і неявок за квартал: КФ = 17 100 + 100 + 800 + 200 + 350 + 450 + 230 + + 50 + 220 + 7500 = 27 000 людино-днів. Табельний фонд робочого часу (ТФ) дорівнює календарному за від-рахуванням людино-днів святкових та вихідних: ТФ = 27 000 – 7500 =19 500 людино-днів. Максимально можливий фонд робочого часу (МФ) менший за табе-льний на суму людино-днів щорічних відпусток: МФ = 19 500 – 800 = 18 700 людино-днів. Коефіцієнти використання календарного, табельного та максималь-но можливого фондів часу визначаються відношенням відпрацьованих людино-днів до величини відповідного фонду. У нашому випадку ці показники становлять: коефіцієнт використання: КФ = 17 100/27 000 = 0,633, або 63,3% (–36,7 %); коефіцієнт використання: ТФ = 17 100/19 500 = 0,876, або 87,6 % (–12,4 %); коефіцієнт використання: МФ = 17 100/18 700=0,914, або 91,4 % (–8,6 %). Це значить, що календарний фонд часу недовикористано на 36,7 % (100 – 63,3), табельний — на 12,4 % (100 – 87,6), а максимально можли-вий — на 8,6 % (100 – 91,4). Чим ближче величина розрахованих коефіцієнтів до 100 %, тим краще використовується відповідний фонд часу. Для визначення ступеня використання робочого періоду (в даному випадку кварталу) необхідно розрахувати два показники: середньофак-тичну тривалість робочого періоду і середньовстановлену тривалість (заплановану). Розрахуємо ці показники, використовуючи дані нашого прикладу. Середньофактична тривалість робочого кварталу становить: 17 100 / (27 000/90) = 57 днів, де 300 — середньоспискова кількість робітників (відношення суми явок і неявок робітників за квартал до його тривалості). Середньовстановлена тривалість робочого кварталу дорівнюватиме кількості робочих днів, тобто 65 (90 – 25) або 19 500/300 = 65 днів. Звідси коефіцієнт використання кількості днів роботи одного робіт-ника за квартал (тривалості робочого періоду) становить: 57/65 = 0,877, або 87,7 %. Таким чином, установлена тривалість робочого кварталу була вико-ристана на 87,7 %. Недовикористана величина тривалості робочого пе-ріоду становить 8 днів, або 12,3 % (100 – 87,7). Середньовстановлену тривалість періоду можна визначити, виходя-чи з максимально можливого фонду часу. У даному випадку він стано-вить: 18 700/300 = 62,3 дня, звідси показник використання робочого кварталу: 57/62,3 = 0,914, або 91,4 %. За даними прикладу, розглянуті показники дорівнюватимуть: Середньофактична тривалість робочого дня (повна): 135 090/17 100 = 7,9 години. Середньофактична тривалість робочого дня (нормована): (135 090 – 5130)/17 100 = 129 960/17 100 = 7,6 години. Середньовстановлена тривалість робочого дня: (8,2 · 270 + 7,2 · 30)/300 = 8,1 години. Коефіцієнт використання тривалості робочого дня: повної — 7,9/8,1 = 0,975, або 97,5 %; понаднормова — 7,6/8,1 = 0,938, або 93,8 %. Таким чином, щоденно недовикористовувалось з урахуванням по-наднормових часів роботи 0,2 години (7,6 – 8,1). Різниця між показни-ками повної та нормованої тривалості робочого дня дає змогу визначи-ти ту частину невикористаного часу, яка перекривається понаднормовими роботами. У нашому прикладі це 3,7 % (97,5 – 93,8), або 0,3 години (0,5 – 0,2). Інтегральний (повний) коефіцієнт використання робочого часу відо-бражає ступінь використання робочого часу як протягом робочого дня, так і протягом робочого періоду. Його можна отримати прямим спосо-бом та на основі обчислених коефіцієнтів використання робочого пері-оду і робочого дня. У першому випадку інтегральний коефіцієнт використання робочо-го часу дорівнює частці від ділення фактично відпрацьованих людино-годин у нормований час на ту кількість людино-годин, яку могли б від-працювати середньоспискова кількість робітників при середній встано-вленій тривалості робочого періоду і робочого дня, тобто на табельний або максимально можливий фонд часу, який виражено в людино-годинах. У другому випадку розглянутий показник дорівнюватиме добутку коефіцієнтів використання робочого періоду та робочого дня. З урахуванням даних прикладу інтегральний показник дорівнюва-тиме: K = 129 960/(300 · 65 · 8,1) = 129 960/157 950 = =0,823, або 82,3 % (–17,7 %); K = 0,877 · 0,938 = 0,823, або 82,3 % (–17,7 %). Перший метод розрахунку дає змогу встановити кількість людино-годин, яка не була відпрацьована у зв’язку з неповним використанням робочого періоду і робочого дня. Вона становить за нашими даними 27 990 людино-годин (129 960-157 950). Загальний фонд відпрацьованого часу, який виражено в людино-годинах, формується під впливом трьох чинників: чисельності робітни-ків, тривалості робочого періоду, тривалості робочого дня. При вивчен-ні динаміки цього фонду можна встановити, у якій мірі зміна кількості відпрацьованих робітниками людино-годин зумовлена впливом змін кожного з перелічених чинників як в абсолютному, так і відносному виразі. З цією метою застосовується індексний метод. Якщо позначити середньооблікову чисельність робітників у звітно-му або базисному періодах відповідно через а1 та а0, тривалість робочо-го періоду — через b1 і b0, а середньофактичну тривалість робочого дня — через с1 і с0, то зміна загальної кількості відпрацьованих людино-годин в цілому та за рахунок окремих чинників становитиме: 1) загальна зміна фонду часу за рахунок усіх трьох чинників (а, b, с): Іаbс = а1b1с1 / а0b0с0 (у відносному виразі); Δаbс = а1b1с1 – а0b0с0 (в абсолютному виразі); 2) за рахунок чинника а, тобто за рахунок зміни чисельності робіт-ників: Іа = а1b0с0 / а0b0с0 (в відносному виразу); Δа = а1b0с0 – а0b0с0 = (а1 – а0) b0с0 (в абсолютному виразі); 3) за рахунок чинника b, тобто зміни тривалості робочого періоду: Іb = а1b1с0 / а1b0с0 (у відносному виразу); Δb = а1b1с0 – а1b0с0 = а1 (b1 – b0) с0 (в абсолютному виразі); 4) за рахунок чинника с, тобто зміни тривалості робочого дня: Іс = а1b1с1 / а1b1с0 (у відносному виразі); Δс = а1b1с1 – а1b1с0 = а1b1 (с1 – с0) (в абсолютному виразі). Наприклад, маємо такі дані за базисний та звітний періоди:
Показники Умовні позначки Базисний період Звітний період 1. Середньооблікова чисельність робітни-ків, чол. а 280 300 2. Середньофактична тривалість робочого кварталу, днів b 56 57 3. Середньофактична тривалість робочого дня, годин с 7,8 7,6 4. Відпрацьовано людино-годин, усього аbс 122 304 129 960
З урахуванням цих даних і проведеної методики отримаємо такі дані: 1) Загальне збільшення відпрацьованих людино-годин становить (а, b, с) 6,2%, або 7656 людино-годин: Іаbс = 129 960/122 304 = 1,062 або 106,2 % (+6,2 %); Δаbс = 129 960 – 122 304 = 7656 людино-годин. 2) За рахунок збільшення чисельності робітників (а) кількість від-працьованих людино-годин збільшилась на 7,1 %, або на 8736 людино-годин: Іа = (300 · 56 · 7,8) / (280 · 56 · 7,8) = 131 040/122 304=1,071, або 107,1 % (+7,1 %); Δа = (300 – 280) · 56 · 7,8 = +8736 людино-годин. 3) За рахунок збільшення тривалості робочого кварталу (b) приріст відпрацьованих людино-годин становить 1,8 %, або 2340 людино-годин: Іb = (300 · 57 · 7,8) / (300 · 56 · 7,8) = 133 380 / 131 040 = =1,018, або 101,8 % (+1,8 %); Δb = 300 (57 – 56)7,8 = +2340 людино-годин. 4) За рахунок зменшення тривалості робочого дня (с) кількість від-працьованих людино-годин зменшилась на 2,6 %, або на 3420 людино-годин: Іс = (300 · 57 · 7,6) / (300 · 57 · 7,8) = 129 960/133 380 = = 0,974, або 97,4 % (–2,6 %); Δс = 300 · 57(7,6 – 7,8) = –3420 людино-годин. Результат сукупного впливу всіх трьох чинників у нашому прикладі дорівнює: Δаbс = Δа + Δb + Δс = 8736 + 2340 + (–3420) = = +7656 людино-годин, що збігається з раніш проведеним розрахунком загального приросту відпрацьованих людино-годин. Взаємозв’язок обчислених факторних індексів має вигляд: Іаbс = Іа · Іb · Іс = 1,071 · 1,018 · 0,974 = 1,062. 5.4. МЕТОДИКА ПОБУДОВИ Й АНАЛІЗУ БАЛАНСУ РОБОЧОГО ЧАСУ Фонд робочого часу і його використання знаходять свій відбиток у балансах робочого часу. Баланси робочого часу мо-жуть бути складені в людино-днях і людино-годинах (табл. 5.1 та 5.2). Таблиця 5.1 БАЛАНС РОБОЧОГО ЧАСУ В ЛЮДИНО-ДНЯХ Ресурси робочого часу Людино-дні Використання робочого часу Людино-дні 1. Календарний фонд часу 2. Святкові і вихідні дні 3. Табельний фонд часу 4. Чергові відпустки 1. Відпрацьовано, усього 2. Час не використаний з поважних причин, усього У тому числі: Відпустки Відпустки у зв’язку з вагі-тністю та пологами Через хворобу Інші неявки, дозволені законом 3. Утрати робочого часу, усього, у тому числі: Неявки з дозволу адмініс-трації Прогули Цілоденні простої Максимально можливий фонд часу Максимально можливий фонд часу
У лівій ресурсній частині балансу відбиваються календарний, табельний і максимально можливий фонди часу. У підсумковому рядку балансу відбитий максимально можливий фонд часу, тобто максимально можливий фонд робочого часу, який може бути відпрацьований на виробництві. У правій частині показуються напрями фактичних утрат робо-чого часу. Звичайно їх об’єднують у три групи: відпрацьовані людино-дні; час, — не використаний з поважних причин (неявки) і втрати робочого часу, що охоплюють людино-дні неявок з не-поважних причин (прогули), неявки з дозволу адміністрації і ці-лоденні простої. З метою аналізу балансу робочого часу користуються віднос-ними показниками структури і динаміки. Це дає змогу зіставляти фактичні дані з плановими, а також з аналогічними показниками, обчисленими за попередні періоди або для інших підприємств, які випускають однорідну продукцію. При аналізі балансу робочого часу можуть бути використані такі показники структури робочого часу: питома вага в максимально можливому фонді негативного часу; питома вага часу, який не використаний з поважних причин; питома вага втрат робочого часу. У свою чергу, можуть бути обчислені показники структури, що характеризують склад часу, який не використаний з поважних причин (у розрізі окремих причин), а також склад утрат робочого часу. Структура максимально можливого фонду робочого часу ви-вчається й у динаміці. Це дає можливість бачити результати за-ходів щодо збільшення частки відпрацьованого часу і зменшення частки часу, не використаного з різних причин. Більш повну картину використання робочого часу відбиває баланс робочого часу в людино-годинах. У наш час у статистичній звітності є дані для побудови балан-су тільки за категоріями робітників. У балансі відбивається не лише час, не використаний протягом цілих діб, а й час, не вико-ристаний протягом робочої зміни (з розподілом за причинами). Побудуємо баланс робочого часу в людино-годинах, орієнту-ючись на дані нашого прикладу (табл. 5.2). Ліву частину цього балансу представляє фонд робочого часу — підсумок балансу, одержуваний шляхом множення максимально можливого фонду в людино-днях на встановлену законом трива-лість робочого дня в годинах. Основне значення в балансі робочого часу має його права частина, що характеризує розподіл фонду робочого часу на три групи: 1) негативний час; 2) час, не використаний з поважних причин; 3) утрати робочого часу. На відміну від балансу робочого часу в людино-днях у другій і третій групах показується фонд невико-ристаного часу протягом як цілого дня, так і робочого дня. Людино-години, відпрацьовані в понаднормовий час, показу-ють за підсумком балансу, тому що понаднормові роботи вихо-дять за рамки фонду робочого часу в людино-годинах і являють собою штучне продовження робочого дня. Усунення їх з правої половини балансу привело б до розбіжностей у підсумках першої групи правої і лівої частин балансу, тобто до відсутності балансу. Таблиця 5.2 БАЛАНС РОБОЧОГО ЧАСУ В ЛЮДИНО-ГОДИНАХ Ресурси робочого часу Людино-години Використання робочого часу Людино-години 1. Календарний фонд часу 2. Святкові і вихідні дні 3. Табельний фонд часу 4. Чергові відпустки 1. Відпрацьовано (без по-наднормового часу) 2. Час, не використаний з поважних причин, усього: 2.1. Протягом дня, у тому числі: відпустки для навчання; відпустки у зв’язку з ва-гітністю та пологами; через хворобу; інші неявки, дозволені законом 2.2. Час, не використаний з поважних причин протягом робочого дня, у тому числі: через хворобу; перерви матерів, що годують; виконання держзобов’язань, установлених зако-ном; скорочення робочого дня підлітків. 3. Утрати робочого часу простої цілоденні; простої внутрішньо-змінні; прогули; запізнення і передчасне залишення роботи; відпустки з дозволу ад-міністрації Максимально можливий фонд часу Максимально можливий фонд часу Відпрацьовано понаднормово
У другій групі відбивається час, не використаний на виробни-цтві з поважних причин. Слід зазначити, що час, розрахований в людино-днях, переводять у людино-години шляхом множення його на встановлену норму тривалості робочого дня. У третій групі фіксуються втрати робочого часу в розрізі при-чин: цілоденні і внутрішньозмінні простої; втрати, зв’язані з по-рушенням трудової дисципліни (прогули, запізнення і передчасне залишення роботи); відпустки з дозволу адміністрації. Час ціло-денних утрат у людино-днях переводять у людино-години анало-гічним способом. Основні напрями аналізу показників балансу робочого часу в людино-годинах: 1. Визначення коефіцієнтів використання календарного, табе-льного і максимально можливого фондів часу. Аналізуючи ці да-ні, можна визначити резерв робочого часу, що дорівнює різниці між фактично відпрацьованими людино-годинами і максимально можливим фондом. 2. Статистика праці визначає економічний ефект, що можна одержати в частині додаткового випуску продукції і скорочення чисельності працівників за умови ліквідації втрат робочого часу. 3. Додатковий випуск продукції за умови ліквідації втрат робо-чого часу визначають шляхом множення втрат робочого часу в лю-дино-годинах на середньогодинний випуск продукції за планом. 4. Можливе скорочення чисельності працівників за умови лік-відації втрат робочого часу визначається як частка від розподілу величини втрат робочого часу в людино-годинах на планову кі-лькість людино-годин, що припадають на одного середньоспис-кового працівника.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ» з дисципліни «Статистика праці»
