Залишаючи своє «Поучення», Володимир Мономах не був надто оргінальним. Залишив його Ярослав, не полінувався зробити цього й Святослав Ярославич. Писав його Мономах «на санях», що треба розуміти «напередодні смерти», бо як відомо в ті часи возили в нас небіщиків на санях, чи зима чи літо. «Послухайте мене, коли не все, то прийміть бодай половину!» — починає Мономах навчальну частину свого поучення. І мов для пояснення своїх законодатних праць, говорить: «Не позволяйте сильним нищити слабих. Самі розсудіть справу вдовиці. Не вбивайте ні винного ні невинного, навіть коли заслужить на смерть, не губіть душі людини. Переїздючи по своїх землях, не позволяйте службі кривдити ні своїх ні чужих, ні в селах ні на полях — щоби вас не проклинали. Де пристанете, напійте й нагодуйте вбогого, особливож уважайте на чужинців, звідкіляб вони не прийшли, малий чи великий, чи в посольстві. Коли не можете їх чимнебудь обдарувати, то дайте їм їсти й пити, бо вони потім розносять про чоловіка славу чи неславу по всіх землях. Навідайте хворого, проведіть покійника, не минайте людини, не привітавшись й не сказавши їй доброго слова. Старих шануйте як батьків, молодих, як братів. Дома не лінуйтеся, але всього догляньте, не спускайтеся на суддю ані на молодшого дружинника, щоб не насміхалися ті, що приходять до вас ані з вашого дому, ані з вашого обіду. На війні не здавайтеся на воєводів, сторожі самі наладнуйте, а вночі, не забезпечивши вояків не лягайте спати й рано встаньте. Зброї не скидайте з себе швидко, не розглянувшися довкола, бо через неввагу людина гине несподівано. Любіть свої жінки, але не давайте їм влади над собою. Коли знаєте щось доброго, того не забувайте, колиж не знаєте, того навчіться». Давши стільки гарних формою і змістом поучень, й виявивши себе неабияким письменником-афористом. Мономах оповідає про своє життя, вичисляє свої воєнні походи, працю при управі своїх земель та заходи, як забезпечити українську державу зверху й утривалити її лад у середині. Оповідає він не так для памяти потомности, як для прикладу й науки своїм наслідникам, що їм радить бути заєдно сміливими й не лякатися смерти ні на війні ні дома, бо мовляв нам призначено місце, де маємо вмерти й від того не спасе нас ніяка сила ані обережність.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««Поучення дітям»» з дисципліни «Велика історія України»