Протоетносоціологічні мотиви в українській гуманітарній науці
Для європейської науки тих часів взагалі було характерне пожвавлення інтересу до вивчення народного життя і побуту у різних країнах. Російська імперія – за зрозумілих причин не була в них зацікавленою – тому у дослідників вітчизняних матеріальних і духовних надбань часто не було ні вдосталь коштів, ні формального замовлення. У ХІХ ст. імперською владою було закрито сотні шкіл, принаджена до Москви і Петербурга велика кількість українських науковців, закрита Києво-Могилянська академія (1817 р.). Не дивлячись на це, майже у всіх регіонах України у той час відбувався активний пошук і збір етнографічних матеріалів, а також різних жанрів народного фольклору – соціально-побутових, історичних, козацьких, чумацьких пісень, дум, міфів, легенд, апокрифів, казок, магічних культів, прислів’їв, казок і т.ін. Збір цих матеріалів проводили не лише українські, але й зарубіжні науковці, ентузіасти-напіваматори, поціновувачі народної творчості. Їх дослідження наочно доводили, що епічна творчість українського народу є однією з найбагатших на тлі Європи. Кількість одних лише народних пісень сягає за 10000. Приведемо нижче стислий перелік персоналій дослідників та їх знакових у цьому контексті праць. М.Цертелєв – “Опыт собирания старинных малоросских песен”; М.Максимович – „Украинские народные песни” (у трьох томах); П.Лукашевич – „Малороссийские и червонорусские народные думы и песни”; Залеський Вацлав Міхал – “Польські та українські пісні галицького люду” (у двох томах); М.Маркевич – “Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян”; М.Номис – „Українські приказки, прислів'я і таке інше”. Уважно і шанобливо до української культури ставилися зокрема великі російські діячі культури - І.Герцен, К.Рилєєв, Л.Толстой. Крім окремих дослідників унікальної народної творчості, її вивченням і популяризацією опікувалися і громадсько-культурні об’єднання – такі як “Руська трійця”. Її чільники - Іван Вагилевич (1811-1855 рр.), Маркіян Шашкевич (1811-1843 рр.) та Яків Головацький (1814-1888 рр.) прагнули сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості українців, зокрема, галичан для входження їх в коло вільних і культурних націй Європи. Діяльність членів „Руської трійці” тривала переважно на заході України, а найбільш відомими їх інтелектуальними продуктами є, зокрема, праці „Статті про південно-руську мову”, „Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі”, альманах патріотичної народної творчості “Русалка Дністровая” (1838 рік). Для нашого предмету важливо зазначити, що висновки, зроблені науковцями-етнографами, істориками та фольклористами мають непересічну соціологічну цінність. Численні дослідження, багатоманітність їх напрямків допомагають простежувати прадавні витоки української національної культури, народного світогляду і менталітету. У XVIII-ХІХ ст. ця наукова робота допомагала відстоювати національну самобутність - у час, коли вона категорично заперечувалася, зокрема, російською ідеологією. Приймаючи до уваги зазначене вище, ми можемо говорити про нову яскраву рису української протосоціології – її спорідненість з етнографією, культурологією, мовознавством, що згодом відбилася у формуванні спеціальної соціологічної дисципліни – етносоціології.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Протоетносоціологічні мотиви в українській гуманітарній науці» з дисципліни «Історія вітчизняних теорій і вчень»
