Сутність, мета, завдання і предмет дисципліни. Суб’єкти державного регулювання зайнятості
Державне регулювання зайнятості базується на теоретичних основах ринку праці, які розроблені як зарубіжними так і вітчизняними ученими і відповідають основним економічним законам ринкової економіки і, передусім, закону вартості та закону попиту і пропозиції. (У посібнику вживаються два поняття ринок праці і ринок робочої сили, які теоретично різняться. Але, як вважає доктор економічних наук, професор Київського національного університету ім. Т.Шевченка Г.І. Купалова, ці поняття тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інше, а тому є в нашому випадку економічно прийнятними і рівнозначними. Тому надалі слід сприймати їх як синонімічні поняття). Головною з теоретичних концепцій в даному випадку є сучасна економічна теорія Дж.М.Кейнса і посткейнсіанський її розвиток, хоча необхідність застосування в практичній діяльності класичної, неокласичної, марксистської, інституціональної та інших концептуальних підходів до аналізу ситуації виявляється неминучою. Це випливає і з самого визначення державного регулювання зайнятості. Його слід розуміти як сукупність цілеспрямованих форм, методів і напрямів активного впливу держави (в особі державних органів різного рівня) на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, умови її продажу та використання. Державне регулювання зайнятості є частиною активної соціально-економічної політики держави. Втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили та її раціонального використання обумовлене неспроможністю ринкової економічної системи забезпечити виробництво робочою силою необхідної якості – її загальноосвітніми та кваліфікаційними характеристиками, - зменшити зростання безробіття, а також забезпечення значної частини безробітних засобами для існування [3, c.328]. Регулювання зайнятості населення держава здійснює економічними, правовими та адміністративно-організаційними методами. За допомогою правових методів держава здійснює прямий вплив на ринок робочої сили, а за допомогою економічних (податкова, інвестиційна, амортизаційна, кредитна політика) – опосередкований. Виходячи з викладеного, метою навчальної дисципліни “Державне регулювання зайнятості” слід визначити надання студентам у стислій і доступній формі системи знань з теорії зайнятості населення та методологічних підходів щодо використання теоретичних основ у державній політиці регулювання зайнятості. Необхідно зауважити, що в системі соціально-трудових відносин, зайнятість населення є найважливішим елементом і одним з головних макроекономічних показників. У будь який країні зайнятість є головною складовою державної соціально-економічної політики. Не зайвим буде пригадати, що після другої світової війни американські економісти розглядають свою економіку з точки зору трьох ключових макроекономічних цілей у наступному порядку: 1) досягнення високого рівня зайнятості; 2) стабільність цін; 3) економічне зростання.[4, c.6]. Саме в такому порядку визначені стратегічні пріоритети наддержави. Їх правильність підтверджена десятиліттями розвитку США. Завдання навчальної дисципліни полягає в тому, щоб дати слухачам необхідні уявлення і практичні навички з різних аспектів реалізації державного регулювання зайнятості економічними, правовими, адміністративно-організаційними методами. Функція управління зайнятістю покладається на державу. Вона передбачає вплив на попит і пропозицію праці через реалізацію: державної системи мінімальних соціальних стандартів в сфері зайнятості; аналізу і прогнозування стану ринку праці та його кон’юнктури; розробки конкретних правових, економічних, організаційних і соціальних заходів на підставі здійсненого аналізу і прогнозу; реалізацію розроблених заходів; моніторингу відбуваючихся на ринку праці процесів; системного контролю за реалізацією заходів. Практична реалізація вказаних напрямів вимагає від майбутніх бакалаврів, спеціалістів і магістрів глибокої як теоретичної так і практичної підготовки, вміння здійснення точного аналізу і на його основі узагальнень та обґрунтованих висновків, а також вміння розробки відповідних заходів цілеспрямованого впливу на стан справ. Для цього кожен розділ посібника, маючи певне навантаження, дає необхідні знання: 1-й – з теорії, на якій базується державне регулювання зайнятості населення, а 2-й і 3-й – з практики цієї роботи. Однак, зважаючи на динамізм розвитку суспільства і, особливо на те, що Україна ще знаходиться у перехідному періоді від планово-централізованої до розвинутої ринкової економіки , завданням є також виховати у студентів необхідність постійного відслідковування удосконалення економічних, правових і адміністративно-організаційних методів впливу на державне регулювання зайнятості. Без останнього, через ситуацію, яка постійно змінюється, до чого особливо схильна ця сфера діяльності, не можна розраховувати на повноцінну і плідну роботу, котра пов’язана з регулюванням ринку праці. Не менш важливим є опанування понятійним апаратом. Саме для цього і призначена остання частина посібника. Крім того, ця частина містить обмежену кількість понять, економічних і соціальних категорій, окремі з яких хоча і не зустрічаються в даному посібнику, але вкрай необхідні будуть при користуванні додатковою літературою і поглибленому вивченні курсу. Предметом навчальної дисципліни – є зайнятість населення, як поняття комплексне; взаємовідносини та їх наслідки між суб’єктами суспільно-корисної діяльності; методи впливу держави на регулювання зайнятості і запобігання розширенню безробіття та сприяння його скороченню. З урахуванням сучасної концепції зайнятості населення, в умовах демократизації суспільства і дії різноманітних форм власності необхідно відповісти на головні питання: в чому полягає сутність зайнятості, яка її кінцева мета, які існують шляхи досягнення цієї мети. Концепція зайнятості як соціально-економічного явища не є чимось незмінним. Вона відповідає конкретному етапу соціально-економічного розвитку суспільства. А тому її пріоритети, напрями розвитку та інші аспекти можуть змінюватись, залишаючи, однак, незмінною соціально-економічну сутність зайнятості. Це слід мати на увазі постійно тим, хто має відношення до державного регулювання зайнятості. Слід мати на увазі також і те, що звертаючись до світового досвіду в цій галузі, не можна навіть краще з цього досвіду безоглядно намагатися втілити у вітчизняну практику без серйозного критичного його перегляду. Безоглядне перенесення досвіду, його можна назвати формальним, може дати зворотні очікуваним наслідки через те, що з положеннями, поясненнями, інструкціями та ін. стосовно конкретного випадку до України водночас не переносяться умови тієї країни, з якої запозичено досвід, і менталітет її народу. На це не завжди зважують. Але вкрай необхідно слідкувати за всіма новинами в галузі регулювання робочої сили і те, що на даному етапі дійсно дасть позитивний ефект, негаячи часу проводити в життя. Суб’єктами державного регулювання зайнятості є: носії соціально-трудових інтересів, яких представляють окремі громадяни і групи громадян, поєднані спільними соціально-трудовими інтересами; виразники соціально-трудових інтересів, а саме: профспілки, страйкоми, спілки підприємців і фермерів тощо; виконавці, тобто державні органи різного рівня законодавчої, виконавчої і судової влади. Об’єктом державного регулювання – є індивідуальні і сукупні попити і пропозиції робочої сили, її ціна і вартість, доходи населення, процеси впливу на дані категорії та результати цього впливу, використання позитивних і недопущення негативних тенденцій глобалізації на зайнятість та інші елементи соціально-трудових відносин. До напрямів регулювання зайнятості відносяться державні і регіональні заходи , які збільшують (зменшують) пропозицію або попит на працю, структуру пропозиції і попиту на працю; заходи, які спрямовані на зближення відповідності попиту та пропозиції на працю. За рівнем впливу на регулювання зайнятості заходи можуть бути: загальнонаціональні; галузеві; регіональні; внутрішньофірмові.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сутність, мета, завдання і предмет дисципліни. Суб’єкти державного регулювання зайнятості» з дисципліни «Державне регулювання зайнятості»
