В останні роки практика розробки планів економічного і соці-ального розвитку дедалі більше трансформується в бік пристосу-вання до нових умов. З одного боку, план у перехідний період не повинен бути чисто директивним планом епохи соціалізму. За умов, коли підприємствам надані істотні свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, що випускається, пошу-ку партнерів у її збуті, поставках сировини і матеріалів, ціноут-воренні та в інших питаннях господарської діяльності, тобто коли зовсім не потрібними стали багато важелів саме адміністративно-командного управління, план не може бути директивним. З іншо-го боку, план не може бути чисто індикативним (рекомендова-ним), адже у багатьох підприємств майно є державною власніс-тю, не сформована ще необхідна для ринкових відносин інфраструктура, триває процес реформування економіки. Економічна практика також доводить, що не можна в цей час обмежитись і чистим прогнозом. Він дає лише уявлення про пе-редбачувану в перспективі ситуацію і не містить цілеспрямова-них заходів та важелів впливу на зміну ситуації. Програма є, по суті, планом досягнення певної мети. Якщо мета охоплює еконо-міку в цілому, то таку програму можна назвати планом. Система прогнозування, планування і розробки програм скла-дається з прогнозів, індикативних планів і програм та охоплює всі рівні виконавчої влади у розрізі коротко-, середньо- і довго-строкової перспектив. Вона передбачає застосування як економі-чних, так і директивних методів регулювання розвитку економі-ки. До останніх належать загальнодержавні норми і нормативи, державний контракт, державні інвестиції, регульовані ціни на окремі види продукції та ін. Отже, цілеспрямоване функціону-вання економіки забезпечується системою державного регулю-вання, яка передбачає застосування впливу держави на діяльність суб’єктів економіки. Складовою системи прогнозування, планування і розробки програм є національні, галузеві і регіональні програми. Вони — основний засіб реалізації державної політики, пріоритетних на-прямів економічного і національно-культурного розвитку Украї-ни, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших ре-сурсів, координації діяльності підприємств, установ, організацій та громадян з метою вирішення найважливіших загальнодержав-них проблем. Показники заданої системи на віддаленішу перспе-ктиву коригуються в міру розробки і прийняття планів чи про-грам на ближчу перспективу. Порядок розробки прогнозів, планів і програм економічного і соціального розвитку України визначається Урядом України. Передбачувані результати економічного й соціального розви-тку України та прогнози кон’юнктури ринку використовуються при прийнятті органами законодавчої і виконавчої влади конкре-тних рішень у галузі економічної політики та при розробці дер-жавних програм й індикативних планів. Останні являють в умо-вах ринкових перетворень найбільший інтерес з точки зору використання при їх розробці нетрадиційного методу планування найважливіших показників та якісних характеристик розвитку галузей економіки, регіонів тощо. В основу цього методу покла-дені найважливіші народногосподарські макроекономічні показ-ники (індикатори), до досягнення яких має прагнути суспільство. Відмінними ознаками індикативного планування є: рекомендаційний характер показників (індикаторів) плану; індикатори або орієнтири, які передбачає на майбутнє дер-жава і які досягаються за допомогою певних засобів управління — регуляторів. На державному рівні повинні впроваджуватися глобальні ін-дикатори, як-то: валовий внутрішній продукт, національний до-хід, рівень інфляції; стан фінансів, грошового обігу, фінансового товарного та валютного ринків; рівень межі забезпеченості, міні-мальна зарплата та пенсії, середня зарплата; обсяги експорту та імпорту, сальдо зовнішньоекономічної діяльності; співвідношен-ня між фондами споживання і нагромадження, показники обсягу та структури інвестицій. Досягнення цих індикативних показни-ків повинно забезпечуватись впровадженням певних економічних регуляторів, тобто норм і нормативів податкових митних ставок, акцизних зборів, амортизаційних відрахувань, поточних витрат, планових нагромаджень у будівництві, облікових відсоткових ставок та норм обов’язкових резервів Національного банку України тощо. Інвестиційний процес характеризується трьома групами пока-зників: загальний обсяг інвестицій та їх структура; обсяги проек-тно-дослідницьких робіт; обсяги будівельно-монтажних робіт. Індикативне планування інвестицій здійснюється відповідно до головних індикаторів розвитку національної економіки та ви-значених пріоритетів. Їх обсяг визначається відповідно до при-рощення виробничих потужностей та основних фондів усіх виро-бничих галузей і соцільної сфери. Таким чином, головний показник інвестиційного плану (прогнозу) є введення в дію виробничих потужностей та об’єктів соціальної сфери, який ви-значається в натуральних одиницях виміру (тис. т цукру на рік або тис. м полотна на рік тощо). Індикатор введення в дію виробничих потужностей узагаль-нюється стосовно відтворної структури інвестицій, тобто підсум-ком: за рахунок нового будівництва, реконструкції та переозбро-єння, за винятком потужностей, вибуття яких очікується в плановому періоді. Відповідно до цього індикатор введення в дію виробничих потужностей у періоді Мі, що планується, може бути визначений за формулою: Мі = Мnn + Мнб + Мдп – Мв, де Мnn — величина виробничої потужності на початок періоду, що планується; Мнб — збільшення потужності за рахунок нового будівництва; Мдп — приріст потужності на діючих підприємствах за ра-хунок реконструкції, технічного переозброєння і розширення ви-робництва; Мв — зменшення потужності через вибуття застарілих нерентабельних виробництв. Введення в дію об’єктів соціальної сфери визначається стосо-вно підвищення життєвого рівня населення. Так, планований об-сяг нового житла встановлюється, виходячи з потреби одного жителя та приросту населення в певному регіоні з урахуванням вибуття жилої площі. Таким же чином обчислюються індикатори розвитку освіти, культури, науки, охорони здоров’я тощо. Індикатори введення в дію основних виробничих і невиробни-чих фондів визначаються у вартісному виразі. Їх балансова вар-тість дещо нижча від суми інвестиційних витрат: приблизно на 7 % — по виробничих фондах і 5 % — по невиробничих. Різниця утворюється через те, що в кошторисах передбачаються витрати, які не збільшують вартість основних фондів. Це можуть бути вкладення у тимчасові будівлі та споруди; підготовка експлуата-ційних кадрів; відчуження або оренда будівельного майданчика; експертиза, технічний нагляд та моніторинг інвестиційних прое-ктів. В окремих випадках за рахунок інвестицій формуються та-кож початкові оборотні фонди та фонди обігу. На макрорівні визначаються також індикатори незавершеного будівництва, тобто обсяг неосвоєних інвестицій і невведених у дію основних фондів. Ці показники визначають майбутні витрати фінансових і матеріально-технічних ресурсів, які повинні бути передбачені в наступному плановому періоді. У вартісному вира-зі незавершене будівництво — це заділ, який потрібно подовжити або закінчити у наступному році. З одного боку, це інвестиції, що будуть освоєні у наступному році, і основні фонди, що перейдуть на баланс інвестора, а з іншого, — обсяги підрядних робіт, які повинен виконати підрядник у наступному році. Будівельний за-діл виникає зазвичай при будівництві об’єктів з тривалими стро-ками виконання робіт. У свою чергу, будівельна фірма повинна його передбачати, щоб забезпечити собі в майбутньому необхід-ний фронт робіт і ритмічність виробництва. Отже, будівельний заділ — це об’єктивна економічна категорія, яка відображає об-сяг незавершеного будівництва, що очікується. Його індикативне планування необхідне в зв’язку з тим, що терміни спорудження окремих об’єктів виходять за рамки періоду, що планується. Об-сяги будівельного заділу повинні передбачатися інвесторами всіх форм власності, оскільки цей показник має збалансувати інвес-тиції та їх ресурсне забезпечення, передбачити фронт робіт для ритмічної роботи будівельно-монтажних організацій. Таким чином, індикативні плани (прогнози) передбачають об-сяги необхідних і бажаних інвестицій як у державному, так і не-державному секторах економіки і, звичайно, обчислені в них по-казники мають приблизний характер. Наприклад, потреба в інвестиціях визначається як відсоток у національному доході, а можливі їх обсяги від різних джерел фінансування на найближчу перспективу можна визначити за проектами, що вже реалізують-ся (перехідними), та тими, що передбачаються в плані і, головне, мають відкрите фінансування. Найперше, що потрібно передбачити в індикативному плані, — це реальні джерела фінансування та їх структуру. Ці індикатори необхідні для: формування державного бюджету всіх рівнів, визначення його дохідних і витратних розділів, а також для того, щоб зафік-сувати рівень його дефіциту; визначення часткової участі державних і недержавних інве-сторів у фінансуванні проектно-дослідницьких і будівельно-монтажних робіт за проектами, що будуть реалізовуватися; визначення обсягів і вартості підрядних проектно-дослідницьких, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт та обсягів виробництва матеріально-технічної бази будівництва; визначення обсягів інвестиційної діяльності фінансово-кредитних установ. Таким чином, після визначення першої групи індикаторів, що характеризують очікувані обсяги інвестицій і їх структуру, можна передбачити відповідні індикатори двох інших груп — обсягів про-ектно-дослідницьких робіт та обсягів будівельно-монтажних робіт. Індикаторами плану проектно-дослідницьких робіт можуть бути: обсяги і вартість проектно-дослідницьких робіт, що фінан-суються з державного бюджету (розробка галузевих і регіональ-них схем розвитку, схем районного планування, типових проектів і нормативних документів, необхідних для здійснення проектних і будівельних робіт у країні); бажані показники обсягу інвестицій у виробництво та соці-альні об’єкти в галузевому та територіальному розрізах; обсяги проектно-дослідницьких робіт, що здійснювати-муться за рахунок недержавних джерел фінансування. Індикативне планування будівельного виробництва є важли-вим для своєчасного забезпечення інвестиційного процесу необ-хідними потужностями виробників матеріально-технічних ресур-сів і будівельно-монтажних фірм. Тобто вони передбачають свій розвиток з метою забезпечення освоєння очікуваних інвестицій. Індикативний план будівельно-монтажного виробництва може передбачати такі показники: обсяги будівельно-монтажних робіт за кошторисною варті-стю державних об’єктів, в тому числі ті, що належить ввести в дію в плановому періоді; кошторисна вартість робіт, що можуть бути виконані під-рядним, господарським або змішаним способами; обсяги робіт, що фінансуються недержавними інвесторами, в тому числі можливе введення потужностей на цих об’єктах у плановому періоді; введення в дію потужностей загалом, в тому числі за раху-нок нового будівництва, реконструкції, технічного переозброєння та розширення виробництва; введення в дію об’єктів соціальної сфери в цілому і тих, що фінансуються недержавними інвесторами. Своєчасно опрацьований та оприлюднений Міністерством економіки план інвестування держави дозволить потенційним ін-весторам, державним і недержавним підприємствам, що вироб-ляють та постачають матеріально-технічні ресурси для будівниц-тва, проектно-дослідним і будівельним фірмам вивчити ці орієнтовані індикатори, визначитись щодо своїх намірів участі у конкурсах і тендерних торгах, а потім сформувати портфелі за-мовлень та укласти підрядні договори (контракти). За умов будівництва в Україні показники інвестицій можуть передбачатись у державному та місцевих бюджетах, проте лише на перший рік будівництва. Разом з тим чинне законодавство для будівництва за рахунок коштів держбюджету або коштів підпри-ємств державної власності передбачає складати і затверджувати титули будівель, що включають планові показники. Титул будови (об’єкта) визначає головні техніко-економічні показники: обсяг капіталовкладень і завдання щодо введення по-тужностей та основних фондів на весь період будівництва з роз-поділом по роках. Показники титулів будов є плановими як для замовника, так і для підрядника, обов’язковими для міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів місцево-го самоврядування, підприємств, установ, організацій, банків, що здійснюють супроводження, фінансування і реалізацію проекту будівництва. Титули складаються тільки для тих будов, які мають затвер-джену проектно-кошторисну документацію на 1 вересня року, що передує плановому. Розрізняються титули будови, будівництво якої розпочинається, титул перехідної будови та внутрішньобуді-вельний титул. Порядок затвердження титулів виробничого призначення: розрахунковою кошторисною вартістю 15 млн грн. затвер-джуються центральними органами виконавчої влади та обласни-ми державними адміністраціями за узгодженням з Мінекономіки України; вартістю до 5 млн грн. затверджуються керівниками під-приємств державної власності за узгодженням з органами вищого рівня, до сфери управління яких вони належать.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІНДИКАТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ» з дисципліни «Інвестиції»
