Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (1805—1875) — німецький со-ціаліст. Після закінчення в 1827 р. Геттінгенського університету К. Родбертус служив певний час у судовому відомстві. Родбертуса обирали членом парламенту, певний час він був міні-стром. Залишивши політичну арену, Родбертус присвятив себе до-слідженню соціально-економічних проблем. Основні праці Родбертуса: «До пізнання нашого державно-економічного стану» (1842), «Соціальні листи до Кірхмана» (1850—1851), а також низка статей, опублікованих у журналах і присвячених господарству стародавнього Риму. Після смерті Родбертуса було опубліковано його працю «Капітал» (четвертий соціальний лист) (1884). Родбертус посідає своєрідне місце в історії економічної думки. Сприйнявши ідеї Сісмонді, критику ним капіталізму і нужденного становища робітничого класу, він виступає з проповіддю соціаліс-тичних ідей. Проте його соціалізм, на відміну від марксистського, мирно співіснує з німецькою монархією. Він прихильник суто еко-номічних форм боротьби, виступає проти політичних дій пролетарі-ату. Родбертус погоджується з тим, що можливості втілення ідей соціалізму на той час були надто обмеженими. Але це, на його дум-ку, не стосується теорії. Тут не повинно бути компромісів. Саме тому він гостро критикує теоретичні засади так званого катедер-соціалізму (німецької соціально-етичної школи) і разом з тим стає одним з основоположників теорії «державного соціалізму». Рефор-мування суспільства він сподівався здійснити з допомогою зрівня-льного розподілу. Захищаючи переважно інтереси дрібної буржуа-зії, він, проте, виступає за виплату робітникові повного продукту його праці. Еволюція капіталістичного виробництва, за Родберту-сом, відбуватиметься через перетворення капіталістичної власності на трудову. Здійснити соціальні реформи має держава. Теорія вартості. Родбертус стоїть на позиціях трудової тео- рії вартості, хоч розробка і формулювання її є в нього дещо спе-цифічними. Перший розділ його основної праці має такий заголовок: «Вар-тість усіх господарських благ визначається працею і тільки пра-цею»1. Розкриваючи зміст цієї тези, Родбертус передовсім зазначає, що до сфери господарства він відносить лише матеріальні блага. А з матеріальних благ лише ті є господарськими, що варті праці. У своєму аналізі вартості він виділяє такі категорії: «ужива-ність», «речі, придатні для вжитку», «споживні цінності» і «блага». «Уживаність» — це здатність речі бути засобом досягнення ме-ти, задоволення потреби. Вона має об’єктивну основу. «Речі, прида-тні для вжитку» — ті, які мають названу об’єктивну здатність. Але не всі «речі, придатні для вжитку» є «споживними цінностями». «Споживної цінності» у Родбертуса набувають лише ті речі, що в них є потреба. «Цінність,2 — писав він, — не є якістю речі, а стано-вить той її статус, якого вона набуває завдяки потребі в її об’єктивних особливостях»3. Отже, «споживна цінність» у нього — категорія суб’єктивна. «Блага» — це речі, що мають споживну цінність і є результатом людської діяльності. Вартість благ, підкреслював Род-бертус, визначається лише працею. Аналізуючи цю проблему, Род-бертус ставить питання: чи включаються у вартість, крім праці, без-посередньо вкладеної у виробництво блага, також витрати матеріалу і знаряддя виробництва? Його відповідь є позитивною. Так, вклю-чаються, але теж як попередні витрати праці4. Матеріал сам по собі не може бути віднесений до вартості блага. У вартість блага включається праця, витратами якої визначається вартість матеріалу. Праця, що визначає вартість знарядь виробницт-ва, включається у вартість блага повністю або частково, залежно від міри їх використання. Заслугою Родбертуса є те, що він визнає порівнювання ціннос-тей, тобто визначення мінової цінності і самої цінності, її величи-ни. Але, писав він: «...Порівняти кількість двох благ стосовно їхньої цінності — це ще не означає виміряти її» . Єдиною мірою цінності, підкреслює Родбертус, є праця . А одиницею її вимірю-вання є час. Виходячи з трудової теорії вартості, Родбертус визнає за нетру-дові доходи прибуток і земельну ренту. Їх він об’єднує в єдину кате-горію «ренти взагалі», яку визнає рівноцінною категорії додаткової вартості. Надаючи великого значення цій концепції, Родбертус на-віть заявляв, що К. Маркс «украв» у нього теорію додаткової варто-сті, яку він (Родбертус) виклав і стисліше і зрозуміліше, ніж Маркс. Зазначаючи всю безпідставність такої заяви, Ф. Енгельс писав, що в Родбертуса «рента взагалі» становить просто суму земельної ренти і прибутку. Земельна рента. Родбертус зробив певний внесок у розробку теорії земельної ренти. У його працях закладено основи теорії абсо-лютної ренти. У Родбертуса середні ціни всіх товарів, як промислових, так і сільськогосподарських, збігаються з їхніми трудовими вартостя-ми. Кількість додаткової вартості («ренти») в обох галузях пропо-рційна створеним у них сумам вартостей. Проте в сільському гос-подарстві та сама сума вартостей, а отже й додаткової вартості, створюється меншим капіталом, ніж у промисловості, тому що тут немає сирого матеріалу, сировини. Норма прибутку визначається промисловістю. Через те в сільському господарстві виникає пев-ний надлишок над прибутком, який і становить земельну ренту. Земельну ренту приносять усі ділянки землі. Отже, Родбертус поставив питання про існування ренти, яку Маркс назвав абсолют-ною. Що ж до диференційної ренти, то він її заперечував, хоч і ви-знавав, що різниця в продуктивності і розміщенні земельних ділянок збільшує ренту. У трактуванні ренти в Родбертуса є певні суперечності. Не від-повідає дійсності його твердження про те, що сировина відсутня в сільськогосподарському виробництві, насправді там теж використо-вуються насіння, добрива. Водночас сировина відсутня в деяких га-лузях промисловості, наприклад транспорті, але там не виникає зе-мельної ренти. Основою утворення земельної ренти Родбертус називає прива-тну власність на землю. Вона є нетрудовим доходом власника зем-лі. А привласнюється земельна рента землевласниками на основі «позитивного права» через постійний примус. Розробляючи теорію земельної ренти, Родбертус заперечував закон спадної родючості грунту. Проблема розподілу. Розглядаючи суспільство як цілісний соці-альний організм, утворений поділом праці, Родбертус наголошує на необхідності виконання суспільством певних соціальних функцій. Одна з найважливіших — це справедливий розподіл суспільного продукту. Справедливий розподіл він називає основною проблемою, яку має вирішувати наука. Під справедливим Родбертус розуміє та-кий розподіл, який забезпечує одержання кожним робітником пов-ного продукту своєї праці. Він підкреслює, що лише робітник ство-рює всі продукти. Власники землі й капіталу одержують частину продукту у вигляді процента й ренти. Отже, Родбертус виділяє дві сторони в розподілі багатства — економічну й соціальну. Економіч-на (через дію ринкових відносин) дає змогу власникам землі та капі-талу привласнювати частину суспільного продукту. А соціальна — забирає в робітників частину створеного ними продукту, що є по-рушенням справедливого розподілу. Оце чітке розмежування економічної і соціальної сторін розподі-лу багатства є величезною заслугою Родбертуса. Не приділяючи особливої уваги з’ясуванню пропорцій, які скла-даються в процесі розподілу між факторами (послугами) виробниц-тва, Родбертус основний наголос робить на проблемі пропорцій між трудовими й нетрудовими доходами в національному продукті. Він робить висновок, що частка робітників у національному продукті зменшується на користь капіталістів і землевласників. Виходячи з цього, Родбертус визнає необхідність ліквідації при-ватної власності, що забезпечить, на його думку, ліквідацію нетру-дових доходів. Але це справа далекого майбутнього. І Родбертус намагається знайти компроміс між сучасним йому капіталізмом і колективістським суспільством майбутнього. Цей компроміс він ба-чить у посиленні ролі держави в розподілі національного продукту.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Економічні погляди К. Родбертуса» з дисципліни «Історія економічних вчень»
