Одним з головних завдань фінансового менеджера є обґрун-тування рішень щодо вибору оптимальних для конкретних фінансово-економічних умов форм фінансування підприєм- ства. У цьому зв’язку фінансисти досить часто постають перед необхідністю прийняття рішень щодо вибору найкращої з існую-чих альтернатив: • емісія облігацій чи акцій? • залучення банківських позичок чи капіталу власників? • емісія простих чи привілейованих акцій? • реінвестування прибутку чи виплата дивідендів? Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрі-шніх джерел фінансування тощо. До типових критеріїв можна віднести такі: • Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підприємства. При цьому необхідно виходити з того, що рента-бельність активів підприємства повинна перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в ін-ших — навпаки. • Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином форма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. Вхідні та вихідні грошові по-токи слід координувати таким чином, щоб у будь-який час під-приємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зо-бов’язання. Цього можна досягти дотриманням фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства задовольняють або пе-ревищують потребу в капіталі для виконання поточних платі-жних зобов’язань. Доцільним при цьому вважається розрахунок показника дюрації (Duration), який характеризує середньозваже-ний строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентами. Слід враховувати також можливості пролонгації повернення фінансових ресурсів, санкції за порушення умов за-лучення коштів тощо. У разі, якщо фінансовим менеджментом підприємства неправильно розраховані строки залучення та ви-користання капіталу або якщо вони порушені через погіршення умов діяльності підприємства (зменшення обсягів реалізації, не-врахування інфляції при формуванні відпускних цін, високий рі-вень невиправданої дебіторської заборгованості, непередбачені штрафи за порушення податкового законодавства тощо), то фі-нансова рівновага порушується і підприємство не в змозі викона-ти свої платіжні зобов’язання. Якщо неплатоспроможність є стійкою, то це стає підставою для порушення справи про банкрутство підприємства. • Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприєм-ства у разі використання коштів, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Окрім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема ризик структури капіталу. • Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. На-приклад, емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, витрати на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації тощо. • Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів. Звичайно, податковий фактор слід розгля-дати в контексті його впливу на вартість залучення капіталу в ці-лому. Наприклад, при мобілізації коштів шляхом збільшення ста-тутного капіталу слід враховувати, що пов’язані з цим накладні витрати зменшують об’єкт оподаткування, однак дивіденди, які є платою за використання власного капіталу, сплачуються за раху-нок чистого прибутку після оподаткування. Натомість проценти за користування позичками відносяться на валові витрати. Разом з тим, податкові переваги, які можуть проявлятися при залученні позичкового капіталу, слід зіставляти із фінансовими ризиками, які при цьому виникають. Використовуючи як джерела фінансу-вання нерозподілений прибуток, підприємство практично уникає затрат на мобілізацію коштів, однак на реінвестування може спрямовуватися лише прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування. Тут слід також враховувати рівень оподаткування розподіленого та нерозподіленого прибут-ку, ставки оподаткування доходів фізичних осіб. • Об’єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпе-чення, необхідного для залучення позичок, низький рівень креди-тоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо. • Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо. • Максимізація доходів власників (дивідендна політика), так звана концепція Shareholder—Value. Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т. ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання — максимізації дохо-дів власників. На практиці кваліфіковані фінансові менеджери розробляють власну систему критеріїв, прийняття фінансових рішень, яка, окрім згаданих критеріїв, може бути доповнена іншими чи дещо спрощена. Для прикладу в табл. 1.2 наведено загальний огляд по-рівняльних характеристик фінансування підприємства за рахунок власного капіталу і позичок. Таблиця 1.2 ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА ЗА РАХУНОК ВЛАСНОГО І ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ Критерії Власний капітал Позичковий капітал 1. Рівень відповідальності капіталодавців Щонайменше у повному обсязі Відсутня; статус кредитора 2. Участь в управлінні підприємством Як правило, дає право Як правило, участь в управлінні підприємством виключена 3. Участь у прибутках Дає право участі у розподілі прибутків Обумовлені договором проценти; участь у розподілі прибутків виключена 4. Строк використання Необмежений Обмеження згідно з дого-вором 5. Кредитне забезпечен-ня Як правило, непотрібне Як правило, необхідне 6. Податковий тягар Плата за користуван-ня здійснюється за рахунок прибутку, що залишився після сплати всіх податків Проценти за користування позиками відносяться на валові витрати, тобто зменшують податковий тягар 7. Порядок повернення у разі банкрутства В останню чергу Першочергово, залежно від типу кредитора
Як доповнення до наведених критеріїв зазначимо, що з позиції підприємства — об’єкта інвестування власний капітал є менш ризиковим порівняно з позичковим. Для капіталодавців, навпаки, перебувати в статусі кредитора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовлено особливостями законодавства про банкрутство та деякими іншими чинниками. Щоб зрозуміти, які фактори впливають на вибір тієї чи іншої форми фінансування, за допомогою статистичного аналізу дослі-димо основні тенденції у фінансуванні підприємств деяких про-мислово розвинутих країн. У Німеччині, наприклад, спостеріга-ється чітка тенденція до збільшення власних джерел фінансування зі збільшенням обсягів діяльності підприємства. У Франції ж немає чітко вираженої залежності показника фінансової неза-лежності від обсягів діяльності. Це можна пояснити відмінностя-ми у галузевій структурі економік цих країн: у Франції перева-жають підприємства з нижчим рівнем оборотності капіталу, ніж у ФРН. У цілому середнє значення показника фінансової незалеж-ності німецьких підприємств становить близько 18 %, а францу-зьких — 32 %. Вища капіталізація французьких підприємств по-рівняно з німецькими досягнута в основному за рахунок тезаврації прибутку, тобто спрямування його на реінвестування та формування резервів. Така ситуація зумовлена насамперед особливостями державної економічної політики Франції на зламі 90-х років минулого сторіччя, яка була спрямована на стимулю-вання внутрішніх інвестицій. Згідно з цим частина прибутку, що спрямовувалася на виплату дивідендів, оподатковувалася за вищою ставкою, ніж тезаврований прибуток (аналогічно тому, як це робиться в США та Швейцарії). Так, у період з 1989-го до 1991 рр. ставка оподаткування нерозподіленого прибутку була на 3—8 % нижчою, ніж розподіленого. З 1992 р. були запрова-джені однакові ставки оподаткування. Тезаврації сприяє також суттєва різниця між максимальною ставкою прибуткового опо-даткування фізичних осіб і нерозподіленого прибутку підпри-ємств. На відміну від цього в Німеччині ставка оподаткування тезаврованого прибутку на 14—20 процентних пунктів вища, ніж того, який виплачений у вигляді дивідендів . Цим значною мірою і можна пояснити відносно низький рівень капіталізації німецьких підприємств. При нагоді зауважимо, що українське податкове законодавство не містить дійових стимулів до тезав-рації: у будь-якому випадку на користь держави слід сплачувати однаковий розмір податку на прибуток (чи то розподілений, чи реінвестований). У структурі джерел фінансування французьких підприємств значна частка належить власному капіталу, що пояснюється осо-бливостями французького законодавства про банкрутство, в яко-му домінують механізми санації неспроможного боржника, а не захисту кредиторів. Положення кредиторів ускладнюється також тим, що виручка від реалізації предмета кредитного забезпечення може бути спрямована на погашення витрат, пов’язаних із провадженням справи про банкрутство та інших першочергових витрат. Саме цим пояснюється більша вимогливість французьких банків до позичальників порівняно з німецькими. Наслідком цього є ме-нші обсяги банківського кредитування французьких підприємств, рівень заборгованості яких за банківськими кредитами у 2 рази нижча, ніж на підприємствах ФРН. Низьким рівнем кредитоспроможності суб’єктів господарю-вання, високими процентними ставками за кредитами, складніс-тю та недосконалістю механізму реалізації положень законодав-ства про банкрутство можна також пояснити низький рівень кредитування українських підприємств. У той час, як заборгова-ність німецьких підприємств перед банківськими установами в середньому за останні роки становить близько 20 % валюти ба-лансу, французьких — 10 %, то українських — менше 2 %. Так, на кінець 2000 р. залишки за короткостроковими банківськими кре-дитами досягли 15 700 млн грн, а за довгостроковими — 3421, що дорівнювало відповідно близько 2,0 та 0,44 % валюти балансу всіх підприємств. У той час як короткострокову потребу у фінансових ресурсах німецькі підприємства покривають переважно за рахунок конто-корентних кредитів, французькі, і ще більшою мірою українські, підприємства недоступність контокорентного банківського кре-дитування заповнюють надмірним використанням кредиторської заборгованості за товари (роботи, послуги) та поточними зо-бов’язаннями з одержаних авансів. Так, на початок 2001 р. кре-диторська заборгованість вітчизняних підприємств становила майже 40 % валюти балансу, в той час як у Франції цей показник дорівнює близько 23, а в Німеччині — близько 13 %. Причому на західних підприємствах спостерігається тенденція до зменшення рівня кредиторської заборгованості зі збільшенням розмірів дія-льності підприємства. Зокрема, на німецьких підприємствах з кі-лькістю працюючих понад 2000 осіб питома вага цього джере-ла фінансування становить лише 6 % (у Франції трохи більше — 13 %). На малих же підприємствах з кількістю працівників до 20 осіб це джерело використовується інтенсивніше (в Німеччині — 16 %, у Франції — 26 % усього капіталу). Це пов’язано передусім з рівнем кредитоспроможності підприємств малого і середнього бізнесу. Низький рівень кредиторської заборгованості німецьких під-приємств можна також пояснити широким використанням поста-чальниками системи знижок (сконто) за дострокове виконання грошових зобов’язань за поставлені товари (роботи, послуги). Фінансовим службам вітчизняних підприємств на цей інструмент стимулювання зниження рівня дебіторської та кредиторської за-боргованості слід звернути особливу увагу. Характерною особливістю фінансування підприємств в еко-номічно розвинутих країнах є те, що в останні десятиріччя спо-стерігається тенденція до зменшення залучення коштів на основі відкритої емісії акцій. Збільшення статутного капіталу шляхом розміщення акцій є «останнім» фінансовим джерелом, до якого вдається менеджмент підприємства . Оскільки додаткова емісія веде, як правило, до зниження біржового курсу акцій, випуск но-вих акцій здійснюється здебільшого у разі необґрунтовано зави-щеного їх курсу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» з дисципліни «Фінансова діяльність субєктів господарювання»
0