Важливе значення для ефективної організації кредитних від-носин між банками і клієнтами має дотримання останніми прин-ципів банківського кредитування, передбачених положенням НБУ «Про кредитування», таких як: строковість повернення, ці-льовий характер, забезпеченість та платність кредиту. Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Цільовий характер кредитування припускає вкладання позич-кових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси бан-ку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок не-платоспроможності позичальника. Він означає, що проти забор-гованості за позичками, яка відображається в пасиві клієнта боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо). Принцип платності означає, що, видаючи кредити юридич-ним та фізичним особам, банки вимагають не тільки повернення кредиту, але й сплати процента за користування ним. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб’єктам гос-подарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, стату-ту, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати процентів (комісійних) за користування кредитом. Для виникнення кредитної угоди слід дотримуватись таких умов:
Умови кредитування:
1. Кредити можуть надаватись у межах наявних вільних ре-сурсів банку. 2. Про кожен великий кредит (більший 10% власного капіталу банку) банк повідомляє НБУ. 3. Кредит видається за умови надання клієнтом у банк кредит-ної заявки. 4. Загальний розмір кредитів банку з урахуванням 100% поза-балансових зобов’язань та врахованих векселів одного позичаль-ника, не може перевищувати 25% власного капіталу банку. 5. Загальний розмір великих кредитів з урахуванням 100% по-забалансових зобов’язань, виданих банком, не може перевищува-ти 8-кратного розміру власного капіталу банку. Обидва нормативи (п. 4 та п. 5) встановлюються НБУ. 6. При кредитуванні позичальника банк повинен дотримува-тися економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових страхових резерв-них фондів. 7. Рішення про надання кредиту повинно прийматися в банку колегіально, тобто затверджуватися кредитним комітетом (комі-сією) та оформлюватись протоколом. 8. Кредити надаються всім суб’єктам господарювання незале-жно від форми власності за умов, що позичальник зареєстрова-ний як суб’єкт підприємництва. Для підтвердження цього пози-чальник — юридична особа подає до банку: — статут; — установчий договір; фізична особа: — паспорт; — ліцензію. 9. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначе-них кредитною політикою банку. Ці параметри знаходять своє відображення в бізнес-плані бан-ку і включають: а) пріоритетні напрямки кредитування; б) обсяги кредитів; в) структуру кредитного портфеля; г) граничний розмір кредитів на одного позичальника; д) методику оцінки фінансового стану та ін. 10. Кредити надаються тільки на комерційних засадах із до-триманням: а) оцінки кредитоспроможності позичальника, фінансової ста-більності, ліквідності, рентабельності; б) кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені статутом; в) позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу (за міжнародними стандартами 30% власних коштів у фінансуванні кредитного заходу). 11. Банки можуть надавати своїм клієнтам незабезпечені (бла-нкові) кредити, але тільки в межах власних коштів і лише клієн-там зі стійким фінансовим станом. Інсайдерам незабезпечені кре-дити видаються в межах 50% номінальної вартості акцій, що перебувають у їх власності. 12. Кожний банк розробляє власні положення «Про кредиту-вання». 13. Банк не може надавати кредити на покриття збитків клієн-тів, на формування та збільшення статутного фонду клієнта, на внесення клієнтом коштів до бюджету та позабюджетних фондів (за винятком кредитування за поточним рахунком), а також під-приємствам, проти яких порушено справу про банкрутство. Крім того, не надаються кредити підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоста-чання товарно-матеріальних цінностей. Заборонена видача кредитів підприємствам, які мають про-строчену заборгованість по раніше отриманих позичках (проте це твердження не є абсолютним, можливі винятки). 14. Обов’язкове укладання між банком і клієнтом кредитного договору. 15. Проведення банком експертизи проекту чи господарської операції, що кредитується, на предмет окупності чи достатності цільових грошових потоків від їх реалізації. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах, що надаються позичальником, зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника від-критий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, за-вірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками. Розмір процентних ставок та порядок їх сплати встановлю-ються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування креди-том, облікової ставки та інших факторів. У разі зміни облікової ставки умови договору можуть пере-глядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди креди-тора та позичальника. Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також процентні ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів. Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, подає до банку копії цих контрактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту. Позичальник, що звертається до банку за отриманням креди-ту на спорудження об’єктів для зберігання та переробки сільсь-когосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання і т. ін., подає до банку проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим за-конодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим но-рмам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт із будівельною організацією, техніко-економічне обґрунтування, графіки виконання робіт), необхідні для кредитування. Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекри-ваються надходженнями протягом календарного року, надає про-гнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік із поквартальною розбивкою. При видачі кредиту комерційний банк аналізує, вивчає діяль-ність потенційного позичальника, визначає його кредитоспромо-жність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішен-ня про надання або про відмову у наданні кредиту. Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позича-льника можуть бути: — забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків; — репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни); — оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентосп-роможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту); — економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичаль-ника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо. Необхідні відомості про позичальника та інформація, отрима-на банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредит-ній справі позичальника. Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином: — матеріали з надання кредиту; — фінансово-економічна інформація; — матеріали про кредитоспроможність позичальника. При видачі кредиту значна увага приділяється забезпеченню кредиту. Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела. В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть ви-користовувати такі форми забезпечення позичок: — застава; — гарантія, поручительство; — переуступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи; — іпотека; — страхова угода (поліс). Засобом захисту від кредитного ризику може слугувати також страхування. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов’язань, які страховик може взяти на себе, залежить від пра-вового статусу товариства, у формі якого створена страхова ор-ганізація. Для більшої надійності зазначених вище видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (по-ручитель, страхова організація) — позичальник. Кредити надаються суб’єктам господарської діяльності у безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній ва-люті у порядку, визначеному чинним законодавством та нор-мативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції. Погашення кредиту і нарахованих по ньому процентів (ко-місій) здійснюється позичальником із поточного (валютного) рахунка. Якщо поточний рахунок позичальника відкрито в ін-шому банку, погашення боргу за кредитом та сплата процентів здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником платіжною вимогою ба-нку — у встановленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості позичальником сплатити борг він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавст-вом порядку. Кошти для погашення заборгованості в першу чергу направ-ляються для сплати процентів за користування кредитом, потім — простроченої заборгованості; сума, що залишається, направля-ється на погашення основної суми кредиту. Відстрочення погашення кредиту з підвищенням процентної ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі вини-кнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини, за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком, який є невід’ємною частиною кредитного договору. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчас-ним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з по-зичальником, зобов’язаний провадити перевірки стану збережен-ня заставленого майна, що має бути передбачено кредитним до-говором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у вста-новленому чинним законодавством порядку. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати процентів (комісій), за відсутності домовленості про відстрочен-ня погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Умови виникнення кредитної угоди» з дисципліни «Гроші та кредит»
