ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Гроші та кредит

СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА СТРУКТУРА ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ
Грошова система — це форма організації грошо-вого обороту в країні, установлена загальнодержав-ними законами. Ці закони визначають основні принци-пи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових від-носин в економічному житті суспільства, в усіх краї-нах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устро-єм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окре-мих елементів.
З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормаль-ного функціонування кредитних грошей є одним з осно-вних завдань банківської системи, грошова система фо-рмується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в бага-
тьох країнах правові норми, що формують грошову систему, ви-значаються безпосередньо в банківському законодавстві, насампе-ред у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам нада-ються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у за-безпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.
За сферою охоплення економічних відносин грошова система — явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому оборо-ту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об’єктами регу-лятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виді-лення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:
— системи безготівкових розрахунків;
— валютної системи;
— системи готівкового обігу.
Кожна із названих підсистем має свій особливий об’єкт регу-лятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.
Оскільки грошова система кожної країни визначається її внут-рішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою влас-ну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загро-жують інтересам національної економіки. Наявність такої суве-ренної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.
Особливо переконливо національно-державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, про-голосивши свою політичну незалежність, по суті, одночасно за-явила про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою — Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.
Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль істо-ричного чинника, традицій, національних особливостей, економіч-ного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш склад-них і відповідальних елементах грошової системи, таких як масш-таб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забез-печують їм імунітет проти зовнішнього втручання.
Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спіль-ного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулю-вання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності ін-струментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипніс-тю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демо-нетизації золота, країни з ринковою економікою досить одно-стайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запро-вадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.
При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У цьому зв’язку в грошовій системі України можна виділити такі елементи:
— найменування грошової одиниці;
— масштаб цін;
— види та купюрність грошових знаків, які мають статус за-конного платіжного засобу;
— регламентація безготівкових грошових розрахунків;
— регламентація готівкового грошового обороту;
— регламентація режиму валютного курсу та операцій з ва-лютними цінностями;
— регламентація режиму банківського процесу;
— державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.
Найменування грошової одиниці, як правило, пов’язується з іс-торією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові сис-теми, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної краї-ни. Так, зокрема, учинила й Україна. Нову національну валюту рі-шенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі — високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в Х—ХІ ст. Тим са-мим проведена своєрідна лінія зв’язку між сучасною і колиш-ньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.
Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці да-ної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову фор-му, зокрема золота та срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купі-вельна спроможність таких грошей не могла істотно відхиля-тися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому, змі-нюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень цін.
У сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і скасована в усіх країнах. А ма-сштаб цін утратив форму вагового вмісту металу в грошовій оди-ниці. Але чи зберігся взагалі масштаб цін як елемент грошової системи? І якщо зберігся, то в якій формі і як держава формує і використовує його як елемент грошової системи?
Про наявність масштабу цін і сьогодні свідчать істотні відмін-ності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни ви-значені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій самій грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін.
У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах зміню-ється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфля-ційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у процесі ціноутворення істотно змінилися. Уже не держава свідо-мо змінює масштаб цін з метою впливу на їх рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.
Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, вини-кла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дійовість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування мас-штабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливим за-вданням кожної держави.
Вирішенню цього завдання сприяють насамперед державні за-ходи антиінфляційної політики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, можуть тільки зупинити подальше скорочення масш-табу цін, але не можуть відновити його попереднього — доінф-ляційного — рівня. Ціни втрачають порівнянність у часі, здат-ність правильно виражати динаміку економічних процесів. По-
слабити ці недоліки можна шляхом відновлення попереднього масштабу цін, що здійснюється шляхом деномінації, яка проводиться як елемент грошової реформи. Отже, проблема масштабу цін ни-ні стала складовою більш загальної проблеми забезпечення ста-лості грошей і вирішується одночасно з нею.
Наведені положення щодо природи масштабу цін у сучас-
них умовах підтверджуються практикою української економіки 1991—1996 рр. Під дією різних інфляційних чинників протягом 1991—1993 рр. оптові та роздрібні ціни в Україні зросли прибли-зно в 9—10 тис. разів, точніше — роздрібні ціни на споживчі то-вари — у 8435,7 раза, а оптові ціни промисловості — у 10701,6 раза (порівняно з 1990 р.). Такою ж мірою зменшилася величина грошової одиниці — українського карбованця. Вона стала мікро-скопічно малою, через що з обігу зникли не тільки монети, а й усі купюри номіналом менше за 10 000 крб. В обігу широко викори-стовувалися купюри в 100 000 крб. і навіть в 1 млн крб., бо якраз такий номінал був адекватний новому масштабу цін.
Починаючи з 1994 р. інфляція в Україні пішла на спад. Протя-гом кількох місяців 1995 р., а особливо в 1996 р., індекс цін за-лишався незмінним. Проте рівень усіх цін був так само високим, як і раніше, — на найпростіші товари ціни виражалися десятками і сотнями тисяч карбованців. Ця обставина сама по собі істотно ускладнювала грошові відносини, погіршувала розрахунково-касове обслуговування господарюючих суб’єктів, підтримувала недовіру до грошово-кредитної політики держави, підсилювала інформаційні очікування. Усунути ці недоліки можна було шля-хом укрупнення грошової одиниці (збільшення масштабу цін). Це завдання було одним із ключових під час проведення грошової реформи у вересні 1996 р. Розв’язали його шляхом деномінації (зменшення) у 100 тис. разів усіх грошових показників, включа-ючи масу готівки в обігу.
Ступінь укрупнення масштабу цін (100 000 разів) був вибра-ний не випадково. Здавалося, що, запроваджуючи принципово нову грошову одиницю, Україна могла вибрати будь-який масш-таб цін, не орієнтуючись на той, який був за часів входження її до складу СРСР. Адже світова практика свідчить, що успішно мо-жуть функціонувати грошові системи з відносно малим масшта-бом цін (наприклад, в Японії та Італії) та з відносно великим (на-приклад у Великобританії, Канаді, Австралії).
У ході підготовки грошової реформи в Україні активно дис-кутувалося питання, який масштаб цін вибрати. Були пропози-
ції запровадити малий масштаб цін, здійснивши деномінацію в 10,0 тис. разів. Пропонувалось також установити величину гривні на рівні долара США, а це означало, що ступінь деномінації мав би бути значно більшим. Але обидві пропозиції не враховували історичної обумовленості формування масштабу цін і тому не були прийняті.
Найбільш повно відповідав цій вимозі масштаб цін, що скла-дався при деномінації цін у 100 тис. разів. Оскільки обвальне зростання інфляції почалося з 1991 р., то масштаб цін 1990 р. можна було вважати кінцевою точкою в його історичному русі, пере-рваною смугою гіперінфляції. Тому логіка історичного підходу вимагала визначення розміру гривні на рівні масштабу цін 1990 р. З огляду на те, що індекс споживчих цін на початок 1996 р. зріс порівняно з 1990 р. приблизно в 126 тис. разів, а індекс опто-вих цін промисловості — у 87 тис. разів, деномінація в 100 тис. разів, по суті, відновлювала той рівень масштабу цін, яким він був у 1990 р.
Проте повернення до передінфляційного масштабу цін не означає відновлення поточного рівня цін на окремі товари.
В Україні склалася зовсім інша система цін і зовсім інший меха-нізм ціноутворення, внаслідок чого співвідношення окремих цін істотно відрізняється від того, яким воно було до інфляції.
У проведеній в Україні роботі якраз і виявилась активна роль держави у формуванні масштабу цін в умовах функціонування нерозмінних на золото кредитних грошей.
Для зручності користування грошова одиниця поділяється на певну кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ді-литься на 100 частин, які називаються копійками.
Види та купюрність грошових знаків визначає вищий зако-нодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного за-собу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпе-чення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових зна-ків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює за-безпечення національних грошей.
Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та меха-нізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповіда-льності за їх забезпечення.
Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забез-печення закон покладає на певний державний орган. Таким орга-ном, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, ви-няткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міні-стерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються казначейськими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механіз-мах їх емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.
Емісія казначейських білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних ви-трат, емісійне право надається безпосередньо державному казна-чейству, яке вільно використовує це право в межах затверджено-го бюджетного дефіциту. У цьому полягає перевага механізму казначейської емісії.
Проте за цією їх перевагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По-перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних витрат. По-друге, казначейська емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджет-ні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до гіперінфляції.
Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур.
У першому випадку емітовані банкноти спрямовуються в реаль-ний економічний оборот, що створює передумови для їх повер-нення до емітента через погашення позичок та запобігає зайвому накопиченню банкнот в обігу. У другому випадку емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але оскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінан-сове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допус-тити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінен-ня. Однак цей механізм працюватиме успішно лише за умови, що уряд насправді повертатиме центральному банку одержані позич-ки. Якщо цього не буде, то емітовані центральним банком банкно-ти перетворяться, по суті, у звичайні казначейські білети і немину-че знеціняться. Про це свідчить емісійний досвід Національного банку України в 1992—1993 рр. Хоч емісійне право зберігалося виключно за НБУ і він емітував карбованці формально на кредит-ній основі, проте переважна частина його емісії спрямовувалася безпосередньо на покриття бюджетного дефіциту, назад не повер-талася і списувалася на збільшення державного боргу. Як наслі-док, емітовані НБУ грошові знаки зазнали безпрецедентного для мирних умов знецінення — понад 10 000% лише за один 1993 р. Починаючи з 1994 р. в Україні проводиться велика кропітка робо-та з переведення емісії банківських білетів НБУ виключно на кре-дитну основу.
Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти — забезпечує платежі на суми, ме-нші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо вели-чина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 р., коли у зв’язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні пла-тежі стали виконуватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з’явилася лише після збільшення масшта-бу цін в 100 тис. разів під час грошової реформи 1996 р. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає, оскільки збільшується питома вага платежів на суми, ме-нші від розміру грошової одиниці. У цих країнах більша частка монети в загальній сумі готівки, що робить їх системи більш еко-номічними, адже монети зношуються повільніше, ніж паперові банкноти. З цієї причини періодично випускаються монети в одну чи кілька грошових одиниць, які, по суті, не є розмінними, а замі-щають паперові купюри відповідного номіналу.
Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність номіна-лів банкнот та розмінної монети насамперед створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Водночас висока частка ве-ликих купюр забезпечує економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр робить готівку вразливі-шою для фальшування, зручнішою для обслуговування незакон-них, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.
В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, 1 гривня.
Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології від-крили можливість надати переважній частині грошової маси де-позитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської систе-ми. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіж-них операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносу-спільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту.
Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінен-ня. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депози-тних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводить до по-вної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть у ви-сокорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.
Депозитні гроші приводяться в рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає приклади втручання посторон-ніх у комп’ютерні мережі, коли були викрадені величезні кошти. Короткий за терміном досвід молодих незалежних країн, зокрема Росії та України, свідчить про широкі можливості розкрадання депозитних грошей за допомогою фальшивих паперових носіїв банківської інформації (фальшивих авізо, чеків), а також про не-санкціоноване використання самими банками депозитних коштів до того, як вони надійдуть на рахунки їх власників (так зване «прокручування грошей»). Тому для власників депозитних гро-шей та банків потенційно існує не менша загроза їх втрати, ніж для власників готівки. Нейтралізувати цю загрозу можливо шля-хом законодавчого урегулювання всіх цих питань на рівні гро-шової системи. Зокрема законодавством держави та нормативни-ми актами центрального банку вирішуються такі питання формування та використання депозитних грошей:
 створення системи страхування банківських вкладів юри-дичних і фізичних осіб;
 запровадження зберігання комерційними банками своїх ре-зервів на рахунках у центральному банку з нормуванням залишку коштів на цих рахунках;
 створення системи міжбанківських розрахунків, що підля-гає контролю з боку центрального банку;
 регламентація принципів організації безготівкових розра-хунків між економічними суб’єктами;
 визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках (на повний розсуд власни-ка; за певною черговістю — хронологічною чи визначеною дер-жавою тощо);
 визначення форм розрахунків, стандартів документів та порядку документообігу;
 визначення режиму відповідальності сторін за порушення платіжних зобов’язань;
 установлення нормативного строку для виконання банками операцій за рахунком клієнтів і відповідальності банків за пору-шення цих норм;
 механізм захисту банківських комп’ютерних мереж від не-санкціонованого втручання тощо.
Якщо всі ці питання в країні законодавчо врегульовані та пра-ктично вирішені, депозитні гроші та безготівкові розрахунки будуть з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси сус-пільства в цілому та окремих економічних суб’єктів.
У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової сис-теми (найменування грошової одиниці, види та купюрність гро-шових знаків). З огляду на те, що готівка обертається поза банка-ми, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про об-слуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухи-лення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випад-ках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загро-жує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим ви-дом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.
Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від під-робки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до ре-гламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи пе-вною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження. В Україні, зокрема, зараз діють такі регламентуючі вимоги щодо опе-рацій з готівкою:
 суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі готівкою на невеликі суми, пов’язані переважно з фор-муванням та витрачанням грошових доходів населення;
 усі клієнти банків — юридичні особи можуть тримати у своїх касах готівку лише в межах ліміту, установленого банком відповідно до визначених НБУ правил;
 суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані здавати одержану готівкову виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, установленого обслуговуючим банком відповідно до правил, ви-значених НБУ;
 при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у бан-ках юридичні особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одер-жують, та зазначати суми по кожній цілі;
 витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зо-бов’язані відповідно до вказаних цілей та обсягів.
В Україні ведеться активна боротьба з фальшуванням грошових знаків. Українська валюта має високий рівень захисту. Касові цент-ри банків забезпечуються пристроями для визначення фальшивих знаків, ведеться відповідна підготовка касових працівників. Активі-зуються зусилля щодо розкриття злочинних груп, які займаються підробленням грошових знаків. Так молода грошова система України формує всі засоби захисту своїх національних грошей.
Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валю-тними цінностями — надзвичайно важливий і ефективний еле-мент грошової системи. В усіх країнах він активно використовуєть-ся для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Більш детально цей елемент буде розглянуто в розділі 6 цього підручника.
Важливим інструментом грошово-кредитної політики централь-ного банку є регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже — на сталість грошей.
Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслугову-вання клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, перепле-тіння в ньому інтересів окремих економічних суб’єктів та суспі-льства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового оборо-ту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних пи-тань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України».
Інші органи державного управління економікою — Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалі-зуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впли-вають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетар-ній сфері вони повинні координувати з НБУ.
Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної політики в країні. З цього погляду її можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної полі-тики є одночасно свідченням ефективного функціонування грошо-вої системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошову сис-тему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей

Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА СТРУКТУРА ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Технологічний процес розробки і просування сайтів
Подвоєння та подовження приголосних
Формування звітних фінансових документів
Апаратна база комп’ютерної телефонії
Доходи, витрати і прибуток банку


Категорія: Гроші та кредит | Додав: koljan (21.02.2011)
Переглядів: 3260 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП