За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних катего-рій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дис-кусії навколо питань, пов’язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній лі-тературі є два підходи до визначення сутності кредиту: — ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб’єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту; — ототожнення кредиту з певним видом економічних відно-син, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чин-ники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в ос-нову висвітлення сутності кредиту і в цьому підручнику. За своєю сутністю кредит — це суспільні відносини, що вини-кають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартос-ті) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кре-дитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит. Основними ознаками відносин, що становлять сутність креди-ту, є такі: — учасники кредитних відносин повинні бути економічно са-мостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та са-моокупності; нести економічну відповідальність за своїми зо-бов’язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кре-дитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб’єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних ко-штів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичаль-ником, суб’єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу; — кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть роз-виватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб’єктів, добровільність, рівноправність та взає-мна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватни-ми ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах; — кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тим-часове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інте-реси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв’язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріо-ритетними, ніж інтереси позичальника; — кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Про-те вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне поло-ження. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою . Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визна-ченні доцільності кредитування та розміру плати за кредит; — нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичаль-ник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення: 1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв’язку з передан-ням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички; 2) стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів. Платність істотно відрізняє кредитні відносини від інших ви-дів вартісних відносин, є тільки їх видовою ознакою. — Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перерв-ними, тобто після повернення одержаної в борг вартості і спла-ти процента вони перериваються. Проте на макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються безперервно як безпе-рервний рух вартості в процесі суспільного відтворення. Закін-чуючи відносини з приводу однієї суми вартості чи з одним ко-нтрагентом, економічні суб’єкти постійно вступають у кредитні відносини з іншими контрагентами чи з тими самими, але з при-воду інших сум вартості. Тому кредитні відносини виходять за межі відносин двох економічних суб’єктів і мають характер за-гальносуспільних. — Безперервність та платність кредитних відносин визнача-ють ще одну характерну їх рису — здатність забезпечувати зрос-тання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма капіталу — позичковий капітал. Зі становленням капіталістичного способу виробництва, коли кре-дитні ресурси стали важливим джерелом формування промисло-вого і торгового капіталу, позичковий капітал, а разом з ним і кредит набули особливого суспільного значення. Кредит, по суті, став іманентною формою руху позичкового капіталу. Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фінансами, тор-гівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категорі-ями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тіс-но переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з’явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресур-сів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов’язаний кредит з гро-шима, і цей зв’язок дедалі посилюється в міру розвитку суспіль-ного виробництва й ускладнення економічних відносин . Водночас кредит — це цілком самостійна категорія, що функ-ціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення. Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами: — у них різний склад суб’єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому — кредитор і позичальник, які можуть не збігатися; — у них різний характер руху вартості: в суто грошових від-носинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різ-них форм вартості — товарної і грошової, а в кредитних відноси-нах — нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі; — у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом нако-пичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольня-ти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб’єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів — для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І на-впаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виро-бленої вартості до кінцевого споживача (продаж товару з від-строчкою платежу), він не замінює грошей у реалізації цієї вартості: коли настає строк погашення кредиту, тільки гроші мо-жуть забезпечити еквівалентний платіж за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу; — кредит за сферою використання є більш «вузькою» кате-горією, ніж гроші. Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворен- ня. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, а кредитних відносин — тільки певна ча-стина їх; — рух грошей від одного економічного суб’єкта до іншого (у некредитних відносинах) завжди супроводжується зміною влас-ника відповідної вартості, представленої грошима: право власно-сті на гроші переходить від платника до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується повернен-ням вартості при погашенні боргу покупцем. Отже, кредит і гроші — це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу викорис-тання та характер руху вартості. Істотні відмінності є між кредитом і фіскально-бюджетними відносинами. На відміну від кредиту, фіскально-бюджетні відно-сини формуються в процесі розподілу вартості (кредит — у про-цесі перерозподілу), рух вартості у цих відносинах пов’язаний зі зміною власності, не є зворотним і платним, визначається пере-важно неринковими, адміністративно-вольовими чинниками. Фі-скально-бюджетні відносини і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповню-ючи, а не підміняючи один одного. І навіть у випадках викорис-тання на одному й тому самому економічному сегменті вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку. Наприклад, при виконанні державного бюджету можуть ви-користовуватися як податки та бюджетне фінансування, так і кредитні відносини (державні позики). Проте якщо перші з них по закінченні бюджетного року в основному завершуються, то другі будуть продовжуватися доти, доки держава не погасить усю суму державного боргу, пов’язаного з формуванням дано-го бюджету. Істотно відрізняється кредит і від торгівлі, насамперед неекві-валентним рухом вартості при кредитуванні. У торгівлі рух вар-тості здійснюється на еквівалентних засадах. Разом з тим кредит і торгівля теж тісно переплітаються: торгівля все частіше здійсню-ється в кредит, а кредит організується на засадах торгівлі борго-вими зобов’язаннями. Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об’єкти та суб’єкти кредиту. Об’єктом кредиту є та вартість, яка передається в пози-чку одним суб’єктом іншому . Суб’єкти кредиту — це кредитори і позичальники. Позичена вартість як об’єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Таке передання оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання по-зички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб’єктами — кредитором та позичальником. Тому поняття креди-ту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт на-дання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв’язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаєм-них претензій, пов’язаних із несвоєчасним поверненням позички позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин. Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі това-рів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми по-зичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в про-цесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку передані товари, то це не значить, що позичальник повинен повернути кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі, яка задово-льняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою збере-ження позиченої вартості є її ефективне використання позичаль-ником, яке забезпечить її відтворення через певний час. Це сто-сується як використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте споживання. Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце се-ред кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують ко-шти в інших суб’єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам (детальніше ця роль банків буде розглянута в розділі 10). Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кре-диторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядни-ком. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені — він не може вийти за межі тих умов і цілей, які пе-редбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позича-льник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах. Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки — вони позичають гроші одночас-но у великої кількості кредиторів, у великих обсягах і безперервно. Кредитори і позичальники набувають цього статусу доброві-льно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб’єктів примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони тут не брали на себе відпо-відних зобов’язань. Наприклад, за станом на 1 січня 2000 р. зага-льна сума заборгованості юридичних осіб за невиплаченою заро-бітною платою в Україні становила 6,4 млрд грн. Це примусове залучення юридичними особами у свій оборот коштів фізичних осіб, яке за зовнішніми ознаками нагадує кредит. Але між цими сторонами не було добровільної угоди, інтереси кредиторів ви-явилися не захищеними, вони зазнають збитків (через інфляцію та неодержання плати за користування їх коштами). Тому цих суб’єктів не можна вважати суб’єктами кредиту, тобто кредито-рами і позичальниками. До економічних суб’єктів, які хочуть вступити в кредитні від-носини, тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони повинні бути — юридично самостійними особами; — здатними нести майнову відповідальність перед другою сторо-ною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов’язань; — взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди. Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдос-коналення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних суб’єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових відносин між суб’єктами кредиту тощо. Першою формою кредиту, що мала найпрос-тішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він мав випадковий характер. Його суб’єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які нада-вали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників — не-заможні (селяни, ремісники тощо). В останніх ще не було чіткого розмежування потреб на виробничі та особисті. Тому одержання ними позичок зумовлювалося не стільки виробничими потреба-ми, скільки особистими. Такі позички часто «проїдалися» і не поверталися, внаслідок чого позичальник потрапляв в особисту залежність від кредитора. З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбу-лося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запози-ченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широко-масштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Водночас значно зросла роль банків як спеціалізованих інституцій з організації кредитних відносин. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетво-рився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин. .
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА КРЕДИТУ» з дисципліни «Гроші та кредит»
