Під функцією бізнесу розуміють діяльність з виробництва та обмінних операцій між підприємством та іншими елементами господарського середовища. Можна виділити загальні функції, що не залежать від виду підприємницької діяльності та галузі, і специфічні, притаманні певній галузі чи виду економічної діяльності. До загальних функцій відносять: управління фінансами (ведення фінансів та обліку). Ця функція полягає у мобілізації капіталу за рахунок коштів інвесторів і/або кредиторів, накопиченні доходів від продажу, управлінні використанням капіталу і доходів у межах бізнесу і поза ним; управління трудовими ресурсами (кадрова функція). Відбір і прийом на роботу відповідно до потреб бізнесу. Вирішення всіх питань щодо використання працівників; матеріально-технічне забезпечення. Закупівля сировини, машин, обладнання, інші поставки, необхідні для господарської діяльності; виробництво (функція виробництва). Це основа основ будь-якого бізнесу, у тому числі інформаційного. Суть виробництва полягає у процесі конверсії (перетворенні), послідовній низці подій, під час яких ресурси перетворюються у готову продукцію. Особливої ваги функція виробництва набула останнім часом, коли компанії в усьому світі намагаються посилити свою конкурентоспроможність шляхом підвищення якості продукції та продуктивності виробництва, прискорення виробничих процесів і зниження витрат на виробництво; маркетинг. Визначення потреб споживачів, ціноутворення, просування і реалізація продукції та послуг шляхом обміну, управління процесом обміну між підприємством та його контрагентами (споживачами). До зазначених основних функцій можна додати й такі: науково-дослідні та проектні роботи (інженерна функція). Діяльність з розроблення і впровадження нових технологічних процесів або нової продукції з метою підвищення ефективності, розширення пропозиції (випуску) нової продукції; підтримка підприємництва. Розповсюдження підприємницьких ідей, ініціативи, досвіду управління, що є власне функцією менеджменту; зв’язки з громадськістю. Здійснення та управління відносинами між підприємством і громадськими структурами або засобами масової інформації. До специфічних функцій інформаційного бізнесу відносять [12]: консультаційне обслуговування (зокрема, консультації з питань використання технічних і програмних засобів); організація служби інформаційної безпеки; сервісне обслуговування; лізингові операції; інші функції, що виникатимуть з появою нових видів діяльності, пов’язаної з інформатизацією. Наприклад: страхування майна та інформації. Складність сучасного технічного і програмного забезпечення — факт незаперечний, а збільшення кількості запропонованих розробок різних класів, різного функціонального призначення зводить перед користувачами інформаційний бар’єр, подолати який самотужки просто неможливо. Отже, консультаційне обслуговування є перспективним напрямом діяльності інформаційного бізнесу. Нині перед фірмами, зайнятими консультаційним обслуговуванням в Україні, стоїть ціла низка проблем. Серед них найважливішими є: розроблення інформаційних стандартів з набору апаратних і програмних засобів; розроблення методики оцінки якісних характеристик апаратних і програмних засобів і методики вибору та обґрунтування програмно-технічної бази інформаційних систем різних класів; визначення оптимального для фірми спектру програмних і технічних засобів, які підтримуються фірмою, оскільки все охопити неможливо; визначення мінімального набору послуг для обслуговування користувачів та інформаційного наповнення його; організація консультаційного обслуговування користувачів. Одним із перспективних напрямів консультаційного обслуговування є створення консультаційних баз даних та надання доступу до них по каналах зв’язку. Ще одна тенденція, характерна для становлення інформаційного бізнесу і ринкових відносин в інформаційній сфері, — поширення лізингу (оренди). Мова йде про лізинг не тільки обчислювальної техніки, а й програмних продуктів. Слід зазначити, що оренда ЕОМ була досить поширеною в 60—70-і роки. Організації, які не могли купити ЕОМ, орендували машинний час на великих обчислювальних центрах (з операторним обслуговуванням або без нього). Це було вигідно обом сторонам: одна набувала можливість придбати ЕОМ великої потужності та завантажити її роботою, інша — зекономити на експлуатаційних витратах, пов’язаних з роботою обчислювального комплексу. З появою ПЕОМ і швидким зниженням їх вартості вигіднішою стала купівля комп’ютера, ніж використання мейнфреймів для вирішення індивідуальних задач. У зв’язку з цим оренда обчислювальних потужностей стала непопулярною. Однак останнім часом процеси здавання в оренду поновилися. Вони набули назви «лізинг». Отже, з’являться й нові організаційні форми інформаційного бізнесу, які спеціалізуються на лізингу. Лізинг — це складна фінансово-торговельна операція, за якої кінцевий користувач (лізингоотримувач) на основі угоди отримує право використання з періодичною оплатою вибране на визначений термін обладнання, яке є власністю лізингової фірми (лізингодавача). По закінченні терміну угоди лізингоотримувач (користувач) може: викупити обладнання за залишковою вартістю; поновити лізингову угоду на певний термін; повернути обладнання лізингодавачеві. Як показує світова практика, перспективним напрямом в інформаційному бізнесі є також страхування. Страхування як система, має гарантувати покриття збитків від різних стихійних лих, непередбачуваних подій, невдач у комерційній діяльності. Тому страхування — це додатковий засіб забезпечення захисту і збереження обчислювальної техніки, комунікаційного обладнання, програмних засобів і даних, зосереджених у комп’ютерній системі. Необхідно правильно розуміти страхування в інформаційному бізнесі. Воно охоплює не тільки технічні засоби, а й інформацію. Згідно з визначенням страхування — це система економічних відносин із захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб за настання визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються із сплачуваних ними страхових внесків (страхових премій). Раніше майнові інтереси проявлялися насамперед у необхідності запобігання пошкодженням технічних засобів і збереження працездатності ЕОМ. Безпека комп’ютерних систем розглядалася лише стосовно впливу зовнішніх факторів: землетрус, вибух, повінь, крадіжка, зловмисне використання тощо. Для виключення або мінімізації їх впливу розроблялися заходи щодо створення контурів безпеки організації пропускного режиму доступу, встановлення сигналізації. Перетворення інформації на товар спонукало до розроблення концепції інформаційної безпеки одно- та багатокористувацьких систем. Додатковими причинами підвищення інтересу до цієї проблеми стали: високі темпи розвитку інформаційних технологій; високий ступінь концентрації інформації в обчислювальних системах і мережах; якісне вдосконалення та кількісне зростання методів і засобів доступу користувачів до інформаційних та обчислювальних потужностей; поява програмних зловживань, які є основою комп’ютерних злочинів. Усе це змусило спрямовувати зусилля на розроблення систем інформаційної безпеки, отже, з’явилися фірми, які працюють над цим. Існує дуже тісний і складний взаємозв’язок між усіма функціями бізнесу. Задача полягає у забезпеченні ефективного управління цими зв’язками. Операції залежать від інженерної функції, яка забезпечує проектування нових видів інформаційних продуктів і послуг (ІПП), виробничих потужностей і процесів. Інженерна функція повинна отримувати від виробництва інформацію з проблем, пов’язаних з удосконаленням технологічного процесу оброблення інформації і про можливості вдосконалення операційної (виробничої) системи. Маркетинг повинен забезпечити надійний прогноз попиту та реальні замовлення клієнтів на ІПП, тобто на виходи операційної (виробничої) системи дати необхідну інформацію про зміну потреб в ІПП і вимог споживачів до їх якості і термінів надання. З іншого боку, маркетинг залежить від виробництва в частині надання інформації про наявність ІПП і можливості своєчасного виготовлення їх для задоволення попиту споживачів. Виробнича функція залежить від фінансової в частині капіталів, необхідних для розширення потужностей і підтримки поточної роботи. У свою чергу, щоб надати капітали в потрібний час і в потрібних обсягах, фінансовій службі треба отримати від виробничих підрозділів інформацію про плани виробництва і розвитку. Крім того, вона потребує даних, необхідних для того, щоб оплатити працю персоналу, заплатити постачальникам, виставити рахунки споживачам, вести облік наявних матеріально-технічних запасів і фінансову звітність. Функція управління трудовими ресурсами несе відповідальність за вербування, відбір, а іноді й навчання кадрів для роботи в операційній системі. У свою чергу, операційні підрозділи повинні інформувати кадрову службу про потреби в робочій силі як за кількістю, так і за кваліфікацією. Така залежність між операціями та іншими функціями часто призводить до виникнення конфліктів. Наприклад, служба маркетингу може бути невдоволена, що виробництво недостатньо гнучко реагує на зміни в інформаційних потребах користувачів. У свою чергу, виробничники можуть дорікати службі маркетингу за те, що вона обіцяє клієнтам все що їм заманеться, без перевірки можливостей виробництва. Або: виробництво вимагає виділення фондів для придбання нового обладнання, а фінансова служба вважає, що необхідно нагромадити капітали за рахунок економії на витратах. Основними причинами конфліктів є: спільне користування ресурсами; взаємозв’язок завдань; відмінності цілей та сприйняття цінностей; несумісність характерів; погана комунікабельність. Для досягнення успіху в роботі необхідно, щоб керуючий виробництвом умів віртуозно вирішувати проблеми врегулювання конфліктів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Функції інформаційного бізнесу» з дисципліни «Економіка та організація інформаційного бізнесу»
