Є чимало дисциплін, на які вплинула постмоде-рна концепція вивчення мови (та підхід до неї). Психологія та психоаналіз міцно пов'язані з працями Жака Лакана, зокрема з розробленим ним підходом, який спирається на принцип, що несвідоме структуроване як мова. Постмодерне зміщення в погляді на розум прикметне насамперед тим, що воно спростовує формалістські або біхевіористські мрії про систематичні й прогнозовані результати на користь відсутності центру, детериторизації та зв'язків через "ри-зоми". Ці терміни досліджуються й розтлумачуються у великій праці Жиля Дельоза та Фе-лікса Ґваттарі, котрі, наприклад, хвалять шизофренію (див. шизоаналіз) за її винахідливість та відмову від узагальнюючих підходів. У галузі права наголос робиться не так на постмодерності в термінах теорії мови, хоч можна навести приклади деконструкціоністського права, як на переорієнтації галузі на користь винятків з норм у процесі ухвалення рішень. Ця ідея пов'язана з Карлом Шмітом, будівничим нацистського права, але вона була запозичена в постмодерний період лівими (Полом Пікконе та Дж. Л. Улменом у "Телосі"), правими (Вільямом Баклі та Полом Ґотфридом у "Не-шнел Рев'ю"), різними "постмодерними" істориками й письменниками, такими, як Шанталь Муф та Ернесто Лаклау, й письменниками 329 мейнстріму, включаючи Джозефа Бендерсько-го та Джорджа Шваба. Опоненти цієї ідеї, такі як Вільям Шоєрман, приєднуються до іншої критики свавільного характеру постмодерності, звертаючи увагу на внутрішні небезпеки, які чатують на систему правосуддя, що спирається на конкретно-ситуативні адміністративні рішення або на інтерпретації скарг, що залежать від таких понять, як звичай, право на проживання, мораль, справедливість або розважливість. Запозичивши свої ідеї у теоретиків права Франкфуртської школи Кірхгаймера та Ной-мана, Шоєрман твердить, що хоч подібний підхід визнає розмаїття й намагається дати йому раду такими способами, яких незламне правило або закон не знають, він також вимагає широкого втручання держави в безпрецедентно велику кількість сфер суспільної та економічної діяльності, підриваючи різницю між державою та суспільством і зменшуючи той ступінь, до якого діяльність держави може вважатися нормальною, обґрунтованою і передбачуваною. В галузі літератури ми знаходимо теоретиків, включаючи Гарі Левіна, Ірвінґа Гоу, Леслі Фід-лера, Френка Кермода та Ігаба Гасана, які застосовували термін "постмодерний" у 1960-х pp. як спосіб виокремити твори Семюела Бекета, Хорхе Луїса Борхеса, Джона Варта, Доналда Бартелма та Томаса Пінчона, написані після Другої світової війни. Були бурхливі суперечки про літературних експериментаторів, які писали до Другої світової війни, проте працювали в стилі, що сьогодні видається постмодерним avant la lettre (дуже рано), зокрема про Лорен-са Стерна, Джеймса Джойса, Вірджинію Вулф, Дороті Ричардсон, не кажучи вже про дадаїстів. Постмодерна література — це також бунт проти цінностей, які були дуже далекими від інтересів тих, котрі так чи інакше були позбавлені певних прав і в 1950-х pp. утворили літературні рухи, куди входили зокрема "бітники", "сердиті молоді люди" і ціла низка авторів жіночої літератури, які прагнули визволити творчу літературну форму від гамівної сорочки модернізму, і цей бунт триває через експерименти з формою, функцією та посередником (зокрема кібертекстами) в самій літературі та в літературній критиці (див. Лінда Гатчіен). В архітектурі ми маємо найпершу згадку про "постмодерне" — цей термін застосував Джозеф Гаднат, який назвав свою опубліковану 1945 р. статтю "Постмодерний будинок". Очевидною є присутність постмодерності також в історичних цитатах, які ми знаходимо на фасадах будівель, споруджених Філіпом Джо-нсоном та Майклом Ґрейвсом. Схоже на те, що доба постмодерної архітектури почалася з усвідомлення, що ідеали модернізму, проголошені на Міжнародному конгресі модерних архітекторів (МКМА), оперті на раціоналізм, біхевіоризм та прагматизм, є, за словами Чарлза Дженкса, "такими самими ірраціональними, як і ця філософія" (1996: 470—471). Дженкс датує смерть модернізму в архітектурі 15 липня 1972 p., коли було висаджено в повітря архітектурний комплекс Прюїт-Іґо в Сент-Луїсі, штат Місурі, що був архетиповим символом ідей МКМА, реалізованих на практиці. Постмодернізм, пише цей автор, є "подвійним кодуванням: сполученням модерної техніки з чимось іще (переважно з традиційним будівництвом) для того, щоб архітектура могла спілкуватися з публікою та із зацікавленою меншиною, найчастіше — з іншими архітекторами" (1996: 472).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Дисципліни» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
